Лікування професійних захворювань робітників Донбасу на початку ХХ ст. (стаття мовою оригіналу)

Земские врачи Бахмутского уезда, на территории которого насчитывалось более 70 угольных шахт, уделяли особое внимание состоянию санитарии жилищ, водообеспечения, торговли в шахтерских поселках. В свою очередь Союз горнопромышленников Юга России открыл в Харькове Медико-механический институт для обследования профзаболеваний, Санитарное Бюро, проводившее Съезды фабричных и рудничных врачей, ежегодно анализировавшее состояние травматизма и заболеваемости рабочих, а также вырабатывающее меры безопасности на предприятиях.

Открытка Славянска №8. Грязе-лечебные ванны

Далее…

Галерея визначних археологів

Минулого тижня було сорок днів від дня смерті В. В. Циміданова, хочемо пом’янути цю непересічну людину, опублікувавши останню статтю, яку він передав для музейного сайту. Віталій Владиславович планував цілий цикл публіцистичних дописів, присвячених визначним археологам, що мали безпосередній стосунок до Донецького краю. Проте, його задум не вдалося втілити. Сподіваємося, що найближчим часом буде нагода й можливість завершити цю роботу.

В.В. Циміданов

Далее…

Початок АТО: наближаємося до сумної дати (спогади В. В. Циміданова)

Це передостанній матеріал, який передав для публікації на нашому сайті Віталій Владиславович. Ми дещо його скоротили, бо деякі місця повторюються у вступі до каталогу «Героям слава!». Гадаємо, настав час нагадати про події, описані в даному спогаді.

Невдовзі виповниться 5 років від початку російсько-української війни, яку розв’язав проти нашої країни путінський режим. Війна все ще продовжує точитися, нехай навіть і мляво. Певно, вона не скоро закінчиться. Початком цієї війни є події, що відбулися 12 квітня 2014 р. У той день російські загони, керовані офіцерами спецслужб РФ, зокрема таким собі Стрєлковим, захопили міста Слов’янськ, Краматорськ та Дружківку, де загарбники були підтримані місцевими колаборантами.

Бойовик Стрєлкова-Гіркіна

Бойовики Стрєлкова-Гіркіна у Слов’янську

Далее…

Замість статті у Вікіпедії, або коротка біографія Григорія Стеценка на тлі доби

Дмитро Білько

Не багато знайдеться зараз людей, хто знає про Григорія Стеценка, та ще менше, – хто його пам’ятає. Проте біографія цієї людини є вельми цікавою та драматичною. Напевно, стаття про неї в українській Вікіпедії могла б починатися приблизно так. Григорій Панасович Стеценко (9 березня 1912 – 11 лютого 1994 рр.) – український радянський літератор і журналіст, активний учасник літературного руху на Донеччині початку 1930-х років, член Союзу письменників СРСР, учасник І-го з’їзду радянських письменників у Москві, друг та біограф горлівського шахтаря-передовика М. Ізотова. Автор багатьох книжок, серед яких, зокрема «Микита Ізотов» (1933), численних публікацій у центральній та периферійній радянській пресі переважно пропагандистського змісту, присвячених М. Островському, М. Ізотову, О. Стаханову, оповідям щодо так званої «Ленінської іскру» тощо. Його іноді називають «єдиним професійним письменником», що працював у Дружківці.

Григорій Стеценко

Григорій Стеценко, травень 1963 року

Далее…

“Лондон 1984 та Олекса Тихий: що розповіла одна англомовна листівка”

Шкільну роботу із такою назвою учениці однієї зі шкіл Добропілля випало рецензувати автору цих рядків у грудні 2018 року. Як і заявлено у назві основним об’єктом уваги учнівського дослідження мала стати англомовна листівка, що з’явилася у Лондоні на початку грудня 1984 року, себто рівно 34 роки тому. Не буду зосереджуватися на змісті цієї роботи, бо вона мала цілком навчальний характер з усіма плюсами та мінусами, притаманними для нашої системи освіти. Водночас слід зауважити, що завдяки зусиллям цієї учениці та її керівника Вікторії Поліщук маємо достоту пристойний переклад листівки, де згадується ім’я нашого земляка Олекси Тихого та інших підрадянських політв’язнів. Але перед тим як навести цей переклад (з незначними правками рецензента), хотілося б викласти бодай побіжний огляд подій, що передували його появі.

Комітет захисту українських політичних в’язнів у СРСР - листівка

Титульний аркуш англомовної листівка, виданої Комітетом захисту українських політичних в’язнів у СРСР

Далее…

Історико-археологічний нарис про поїздку до Маріуполя

У середині грудня 2018 р. співробітники ДОКМ В. В. Циміданов та О. П. Циба, здійснюючи інвентаризацію археологічних пам’яток, побували на землях Маріупольської міськради. Разом із викладачем Маріупольського державного університету (МДУ) археологом В. О. Забавіним вони обстежили у місті кілька курганів, у тому числі великий курган Дід (Іл. 1). Це – один із найбільших курганів у Донецькій області. Він має висоту до 5,6 м та діаметр до 60 м. Зараз стан Діда задовільний – його насип задернований, але у 1993 р. курган зазнав часткового руйнування внаслідок будівництва водоводу. Відтак маріупольський археолог В. К. Кульбака провів охоронні розкопки на зруйнованій ділянці. При цьому було виявлено кілька поховань катакомбної культури (кінець ІІІ – початок ІІ тис. до н.е.) (Іл. 2).

Великий курган

Іл. 1

Далее…

Знайомтеся: музей етнографії української Слобожанщини у Маяках

На Донеччині є чимало цікавих музеїв. Серед них – не тільки державні, але й народні, створені ентузіастами-краєзнавцями у селах та містах області. Один із таких музеїв знаходиться у с. Маяки Слов’янського району (ф. 1). Це – музей етнографії української Слобожанщини.

Музей у селі Маяки

Фото 1

Далее…

Дивні дива навколо «кам’яних баб»

Як добре відомо, у 988 році князь Володимир почав хрестити Русь «вогнем та мечем» (так пишеться у літописах). І хоча відтоді минуло більше двох тисяч років, пережитки язичництва зберігаються в українців і досі. Наведемо цікавий приклад. Усі бачили так званих «кам’яних баб». Доречи, слово «баба», як вважає багато дослідників, походить не від слов’янського «баба», тобто стара жінка, а від тюркського «бабá», яке перекладається як «батько», «предок». Колись ці кам’яні скульптури стояли на курганах, а зараз їх можна побачити здебільшого біля музеїв. «Баби» зображують жінок та чоловіків. Багато хто із пересічних громадян називає ці статуї скіфськими, тому варто наголосити, що переважну частину тих скульптур зробили половці – кочовий тюркський народ, який мешкав на теренах сучасної України (зокрема, і на Донеччині) у ХІ–XІV ст.

Кам'яна баба 1

Фото 1

Далее…

Час червя

Ми вже неодноразово повідомляли про те, що археологи ДОКМ, проводячи інвентаризацію курганів, стикаються із фактами пошкодження цих пам’яток невідомими особами, які щось намагаються відкопати у курганних насипах. На щастя, здебільшого ці пошкодження незначні. Втім, бувають і винятки. Найстрашніший приклад останніх – грабіжницькі розкопки великого кургану (фото 1) поблизу м. Костянтинівка. Обсяг робіт «чорних кротів» (так, це були не відносно нешкідливі шукачі артефактів ІІ-ї світової, котрі зазвичай риють ямки максимум на штик глибиною, а саме шукачі археологічних знахідок!!!) вражає (фото 2–5). І не тільки археологів, а й краєзнавців. Один із них, фотографічно зафіксувавши сліди руйнування кургану, зараз намагається підняти громадськість та органи влади Костянтинівського району на захист кургану. Нижче ми публікуємо своєрідне есе, написане цим небайдужим громадянином.

Раскопки кургана

Фото 1

Далее…

Калнишевський, тіло, історія: про картину Владислава Марка «Соловецький в’язень»

Постать останнього гетьмана Війська Запорозького низового Петра Калнишевського є однією з найтрагічніших у нашій історії. Цю людину називають «Соловецьким в’язнем». Калнишевський був останнім кошовим отаманом Запорозької Січі у 1762 та 1765–1775 роках. Походив із українського шляхетного роду. Потрапивши на Січ ще дитиною, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську Запорозькому, був дуже розумним та мав неабияку фізичну силу. Втім, йому випало жити за дуже складних часів: Січ занепадала, а стосунки з імперською Московщиною дедалі погіршувалися. Зрештою, крапку на існуванні Гетьманщини поставив сумнозвісний маніфест Катерини ІІ від 3 серпня 1775 року про скасування Запорозької Січі. Відтак Петра Калнишевського запроторили до Соловецького монастиря, де він провів решту життя. Довгий час він перебував в одиночному ув’язненні. Його соловецькі муки тривали довго й повільно, бо помер Калнишевський на 113 році життя, 31 жовтня 1803 року.

Картина "Соловецький в'язень" (1991), олія - 78x43

Робота В. Марка «Соловецький в’язень» (1991), ДІХМ

Далее…

Поиск
ДОКМ в Facebook:
Facebook
ДОКМ у Instagram
Instagram
Це цікаво:
Game Station
Календар свят та подій

Святковий календар. Спілкуємося українською мовою

Вверх
© 2019    Копіювання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного посилання!   //    Увійти