“Лондон 1984 та Олекса Тихий: що розповіла одна англомовна листівка”

Шкільну роботу із такою назвою учениці однієї зі шкіл Добропілля випало рецензувати автору цих рядків у грудні 2018 року. Як і заявлено у назві основним об’єктом уваги учнівського дослідження мала стати англомовна листівка, що з’явилася у Лондоні на початку грудня 1984 року, себто рівно 34 роки тому. Не буду зосереджуватися на змісті цієї роботи, бо вона мала цілком навчальний характер з усіма плюсами та мінусами, притаманними для нашої системи освіти. Водночас слід зауважити, що завдяки зусиллям цієї учениці та її керівника Вікторії Поліщук маємо достоту пристойний переклад листівки, де згадується ім’я нашого земляка Олекси Тихого та інших підрадянських політв’язнів. Але перед тим як навести цей переклад (з незначними правками рецензента), хотілося б викласти бодай побіжний огляд подій, що передували його появі.

Комітет захисту українських політичних в’язнів у СРСР - листівка

Титульний аркуш англомовної листівка, виданої Комітетом захисту українських політичних в’язнів у СРСР

Далее…

Історико-археологічний нарис про поїздку до Маріуполя

У середині грудня 2018 р. співробітники ДОКМ В. В. Циміданов та О. П. Циба, здійснюючи інвентаризацію археологічних пам’яток, побували на землях Маріупольської міськради. Разом із викладачем Маріупольського державного університету (МДУ) археологом В. О. Забавіним вони обстежили у місті кілька курганів, у тому числі великий курган Дід (Іл. 1). Це – один із найбільших курганів у Донецькій області. Він має висоту до 5,6 м та діаметр до 60 м. Зараз стан Діда задовільний – його насип задернований, але у 1993 р. курган зазнав часткового руйнування внаслідок будівництва водоводу. Відтак маріупольський археолог В. К. Кульбака провів охоронні розкопки на зруйнованій ділянці. При цьому було виявлено кілька поховань катакомбної культури (кінець ІІІ – початок ІІ тис. до н.е.) (Іл. 2).

Великий курган

Іл. 1

Далее…

Знайомтеся: музей етнографії української Слобожанщини у Маяках

На Донеччині є чимало цікавих музеїв. Серед них – не тільки державні, але й народні, створені ентузіастами-краєзнавцями у селах та містах області. Один із таких музеїв знаходиться у с. Маяки Слов’янського району (ф. 1). Це – музей етнографії української Слобожанщини.

Музей у селі Маяки

Фото 1

Далее…

Дивні дива навколо «кам’яних баб»

Як добре відомо, у 988 році князь Володимир почав хрестити Русь «вогнем та мечем» (так пишеться у літописах). І хоча відтоді минуло більше двох тисяч років, пережитки язичництва зберігаються в українців і досі. Наведемо цікавий приклад. Усі бачили так званих «кам’яних баб». Доречи, слово «баба», як вважає багато дослідників, походить не від слов’янського «баба», тобто стара жінка, а від тюркського «бабá», яке перекладається як «батько», «предок». Колись ці кам’яні скульптури стояли на курганах, а зараз їх можна побачити здебільшого біля музеїв. «Баби» зображують жінок та чоловіків. Багато хто із пересічних громадян називає ці статуї скіфськими, тому варто наголосити, що переважну частину тих скульптур зробили половці – кочовий тюркський народ, який мешкав на теренах сучасної України (зокрема, і на Донеччині) у ХІ–XІV ст.

Кам'яна баба 1

Фото 1

Далее…

Час червя

Ми вже неодноразово повідомляли про те, що археологи ДОКМ, проводячи інвентаризацію курганів, стикаються із фактами пошкодження цих пам’яток невідомими особами, які щось намагаються відкопати у курганних насипах. На щастя, здебільшого ці пошкодження незначні. Втім, бувають і винятки. Найстрашніший приклад останніх – грабіжницькі розкопки великого кургану (фото 1) поблизу м. Костянтинівка. Обсяг робіт «чорних кротів» (так, це були не відносно нешкідливі шукачі артефактів ІІ-ї світової, котрі зазвичай риють ямки максимум на штик глибиною, а саме шукачі археологічних знахідок!!!) вражає (фото 2–5). І не тільки археологів, а й краєзнавців. Один із них, фотографічно зафіксувавши сліди руйнування кургану, зараз намагається підняти громадськість та органи влади Костянтинівського району на захист кургану. Нижче ми публікуємо своєрідне есе, написане цим небайдужим громадянином.

Раскопки кургана

Фото 1

Далее…

Калнишевський, тіло, історія: про картину Владислава Марка «Соловецький в’язень»

Постать останнього гетьмана Війська Запорозького низового Петра Калнишевського є однією з найтрагічніших у нашій історії. Цю людину називають «Соловецьким в’язнем». Калнишевський був останнім кошовим отаманом Запорозької Січі у 1762 та 1765–1775 роках. Походив із українського шляхетного роду. Потрапивши на Січ ще дитиною, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську Запорозькому, був дуже розумним та мав неабияку фізичну силу. Втім, йому випало жити за дуже складних часів: Січ занепадала, а стосунки з імперською Московщиною дедалі погіршувалися. Зрештою, крапку на існуванні Гетьманщини поставив сумнозвісний маніфест Катерини ІІ від 3 серпня 1775 року про скасування Запорозької Січі. Відтак Петра Калнишевського запроторили до Соловецького монастиря, де він провів решту життя. Довгий час він перебував в одиночному ув’язненні. Його соловецькі муки тривали довго й повільно, бо помер Калнишевський на 113 році життя, 31 жовтня 1803 року.

Картина "Соловецький в'язень" (1991), олія - 78x43

Робота В. Марка «Соловецький в’язень» (1991), ДІХМ

Далее…

Про участь іноземних інженерів і компаній у радянській індустріалізації 1930-х рр.: приклад Краматорська

Анонсуємо статтю Володимира Тихого (сина відомого українського правозахисника) – «Індустріалізація, яку здійснив у «Країні Рад» Захід», що з дозволу автора буде надрукована у найближчому числі «Донеччина: природа, люди, культура», та наводимо декілька цитат із неї, що стосуються Краматорська. У статті розглядається книга відомого історика Ентоні Саттона «Західна технологія і радянський економічний розвиток», головним чином 1-й її том.

Обкладинки книг

Обкладинки книг історика Ентоні Саттона

Далее…

Лозова – Покровськ – Маріуполь: в порядку дискусії

Колись… Як і сьогодні, 100 років тому місто металургів та морський порт «в одній особі», Маріуполь, залишався промисловим вузлом зі складною логістикою. Втім, на відміну від сьогодення, усі логістичні проблеми міста тоді носили виключно «мирний характер». До порту йшла двохколійна залізниця з Волновахи, але століття тому резерви її пропускної спроможності були майже вичерпані. За даними Харківського порайонного комітету із перевезення гірничозаводських вантажів, в 1912 році вантажна пропускна здатність ділянки Волноваха – Маріуполь використовувалася на 87 %, факультативна – на 102 %. Вантажообіг мав тенденцію до зростання, то ж зволікання із вирішенням питання шляхів сполучення загрожувало проблемами суспільно-економічного розвитку регіону.

Вокзал Маріуполя

Вокзал станції Маріуполь, фото з альбому, присвяченому 25-річчю Катерининської залізниці

Далее…

Байкар із Времівки, що завоював авдиторію

Світлана Глушко

А ти, ти дбай про внуків і синів:
пильнуй і пам’ятки, і пам’ятники слави
Своїх дідів, Своїх батьків»

Анатолій Косматенко «Соловей на доті»

У Великоновосілківському районі Донецької області вже 218 років вікують пліч-о-пліч два мальовничих села – Нескучне та Времівка. Вони перетікають одне в одне, і навіть не кожен мешканець знає де закінчується Времівка і починається Нескучне. Історія цих сіл міцно пов’язана з сивої давнини. Село Нескучне відоме у педагогічному та культурному просторі України двома видатними особистостями: Миколою Корфом – видатним вченим, педагогом, просвітником, публіцистом і громадським діячем XIX сторіччя – та Володимиром Немировичем-Данченком – видатним режисером, драматургом, одним із засновників Московського художнього театру (разом із Костянтином Станіславським).

А. Косматенко

Анатолій Косматенко

Далее…

Забытые имена

Продовжуємо цикл меморіальних публікацій, присвячених пам’яті
відомого краєзнавця Анатолія Шамрая (1954–2018).
Рукописи для друку надані товаришами померлого.
Вони належать до різних періодів життя пана Анатолія та мають різноманітну тематику:
від археології до краєзнавства. У передруку збережені особливості стилістики й пунктуації автора.

Имя русской детской писательницы Клавдии Владимировны Лукашевич известно было широкому кругу читателей России и Украины в конце ХІХ – начале ХХ веков.

Клавдія Володимирівна Лукашевич

Далее…

Вверх
© 2019    Копіювання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного посилання!   //    Увійти