Галерея визначних археологів

Минулого тижня було сорок днів від дня смерті В. В. Циміданова, хочемо пом’янути цю непересічну людину, опублікувавши останню статтю, яку він передав для музейного сайту. Віталій Владиславович планував цілий цикл публіцистичних дописів, присвячених визначним археологам, що мали безпосередній стосунок до Донецького краю. Проте, його задум не вдалося втілити. Сподіваємося, що найближчим часом буде нагода й можливість завершити цю роботу.

В.В. Циміданов

Галерея визначних археологів

На території Донеччини зараз відомо близько 10 тисяч археологічних пам’яток. Вони дуже різноманітні. Це – стоянки та майстерні доби каменю, поселення бронзового віку та середньовіччя, кочовища раннього залізного віку та середньовіччя, середньовічні городища, кургани, безкурганні могильники, рудники тощо. Вивчення цих пам’яток триває вже більше двох із половиною століть, якщо вважати відправною точкою спостереження, які зробив академік Санкт-Петербурзької академії наук Й. А. Гільденштедт під час своїх експедицій у Приазов’ї (1773 р.) та у басейні Сіверського Донця (1774 р.). Він бачив чимало курганів і в своїх щоденниках зафіксував інформацію про деякі із них, а також про кам’яні статуї (так звані «баби»), котрі інколи стояли на курганах. Наприклад, Й. А. Гільденштедт зробив 29 вересня 1773 р. такий запис: «Мы увидели по левую… сторону дороги два кургана, обложенные каменьями; на восточном стояла мужская статуя… с лицом, обращенным на восток…». А в запису, зробленому наступного дня, зазначається: «…встретили курган, на котором стояла тепер опрокинутая мужская статуя, высеченная из ракушечника…». Або – такий запис від 1 жовтня того ж року: «Затем дорога пошла по ровной возвышенности, и здесь, в версту к западу, мы увидели курган с двумя мужскими статуями, вытесанными из ракушечника.., а в двухстах шагах к западу от последних, на другом кургане, стояла еще такая же статуя…».

Минуло більше сторіччя після подорожей Гільденштедта, і на теренах сучасної Донецької області почали здійснюватися наукові розкопки курганів. Це відбувалося наприкінці 1880-хх рр. У подальші десятиліття археологічні пам’ятки нашого краю вивчалися десятками дослідників. Серед них були не тільки академіки, професора, доктора та кандидати історичних наук, але й скромні наукові співробітники музеїв, вчителі історії, керівники археологічних гуртків, краєзнавці. Завдяки усім цим людям ми зараз відносно непогано знаємо минуле Донеччини починаючи від доби палеоліту (давнього кам’яного віку). Пересічним громадянам археологи нашого краю мало відомі, а відтак співробітники ДОКМ вирішили зробити цикл невеличких нарисів із розповідями про найбільш видатних із них. Нижче ми розповімо про дослідника, котрий здійснював перші наукові розкопки курганів на теренах сучасної Донецької області.

М. Ю. Бранденбург (1839–1903) в історії археології краю

Дослідження курганів на теренах степової України були започатковані розкопками великого (близько 10,5 м висотою) скіфського кургану біля с. Копані (сучасна Кіровоградська обл.) у 1763 р. Розкопки проводилися за вказівкою генерала-губернатора Новоросійської губернії О. Мельгунова і здійснювалися по-варварському: не робилися плани, не описувалися деталі поховальної споруди. Відомо лише те, що насип кургану складався із перепаленого ґрунту, у якому містилися рештки переплавлених металевих виробів, горілі кістки, каміння та шматки глини, перемішані із вуглинами. У кургані під кам’яними плитами були виявлені залізний акінак із окутим золотом руків’ям та вкритими золотою платівкою дерев’яними піхвами, срібні деталі від ассирійського табурету, золоті платівки із зображеннями тварин, бронзові наконечники стріл тощо. Усі ці знахідки потрапили до Ермітажу.

М. Ю. Бранденбург

Що стосується території сучасної Донеччини, то перші розкопки курганів тут здійснювали шукачі скарбів. Справа у тім, що здавна існують легенди про те, нібито у курганах зарито скарби татарів, турків, запорожців тощо. Відтак іще у першій половні ХІХ ст., а можливо, і наприкінці XVIII ст., деякі особи, які прагнули розбагатіти, рилися у курганах. Про ці розкопки свідчить те, що на картах (так званих «трехверстках»), що створювалися у 1846–1863 рр., позначено кургани із народною назвою «Розкопана Могила». Скажімо, такі кургани зафіксовано поблизу станиці Покровської (сучасне с. Бойове Нікольського району) та поблизу с. Ямполівка (сучасна Лиманська громада). Про грабіжницькі розкопки курганів повідомляє і М. Ю. Бранденбург, про дослідження якого йдеться у нашому нарисі. Варто сказати, що пошук скарбів у курганах є безнадійною справою, бо давні мешканці нашого краю зазвичай не клали до могил коштовностей у сучасному розумінні цього слова, тобто виробів із золота чи срібла. Це довели здійснені археологами розкопки сотень курганів на теренах Донеччини. Зараз вже добре відомо, що у древніх могилах здебільшого можна знайти хіба що рештки кістяків людей та розчавлені глиняні горщики.

У 1864 р. відомий російський археолог І. Є. Забелін, шукаючи об’єкти для своїх досліджень, оглянув деякі із курганів Приазов’я, зокрема відвідав і відому Саур-Могилу1. Втім, нічого перспективного для себе він не знайшов. А на початку 1870-х рр. інженер Є. Х. Штіде, котрий працював на будівництві залізниці, керований цікавістю, розкопав кілька курганів. По суті, інженер знищив ці пам’ятки, бо докладних описів виявлених у них поховань він не зробив, і не відомо, куди поділися знахідки із тих курганів.

Перші ж по-справжньому наукові археологічні розкопки на землях сучасної Донецької області здійснив генерал-лейтенант М. Ю. Бранденбург (іл. 1). Зокрема, у 1888 та 1889 рр. він досліджував кургани у Маріупольському повіті Катеринославської губернії – біля Маріуполя, Сартани, Старого Криму, Кіршвальда (колишня німецька колонія, сучасне Вишневате), Покровського, Темрюка. У 1891 р. дослідник проводив розкопки поблизу Слов’янська, а у 1899 р. – неподалік від Оріхового та Камишувахи (сучасна Луганська обл.).

Та перш, ніж розповісти про результати цих досліджень, варто сказати дещо про життєвий шлях Бранденбурга, який є відомим російським археологом, воєнним істориком, музейним працівником. Значну частину свого життя Бранденбург присвятив військовій службі. Після навчання у гімназії молодий дворянин у 1857 р. став кадетом Костянтинівського кадетського корпусу у Санкт-Петербурзі. Неабиякі здібності, підкріплені великою працьовитістю, відразу зробили молодика одним із найкращих вихованців корпусу. По закінченні курсу наук у 1858 р. майбутній археолог був у званні поручика зарахований до Кексгольмського гренадерського полку. А ще через два роки його за власним проханням перевели до 21-ї артилерійської бригади. Саме із артилерією була пов’язана подальша служба Бранденбурга. Втім, ще у молоді роки його цікавила стародавня історія. Відтак, продовжуючи службу, він поступив вільним слухачем до Санкт-Петербурзького університету на факультет сходознавства. Паралельно Бранденбург робив і військову кар’єру. У 1863 р. він став командиром 4-ї батарейної роти лейб-гвардії 2-ї артилерійської бригади, а у 1866 році удостоївся своєї першої (і не останньої) нагороди – ордена святого Станіслава 3-го ступеня. Пізніше артилерист Бранденбург брав участь у боях російсько-турецької війни 1877–1878 рр.

Але своє справжнє покликання Бранденбург знайшов у науковій та музейній роботі. Зокрема, у 1872 р. його було призначено завідувачем створеного ним же Артилерійського історичного музею у Санкт-Петербурзі. Бранденбург обіймав цю посаду до самої смерті. М. Печьонкін – найближчий його друг – писав про нього таке: «Благодаря счастливо сложившимся обстоятельствам, Н. Е. пришлось служить и работать в той нише, которой он отдавал все свои силы от чистого сердца; отдавшись археологической науке, он в ней именно находил утешение и возможность продуктивно работать для артиллерийского ведомства, в котором служил». Не менш схвально висловився про Бранденбурга відомий археолог О. А. Спіцин: «Он мог послужить и служил живым примером того, как следует относиться к делу, если оно раз и навсегда избрано целью жизни».

Бранденбург наполегливо займався науковою роботою. Складений ним каталог Артилерійського музею став вдалою спробою наукової розробки історії російської артилерії. Відштовхуючись у своїх пошуках від військово-археологічного матеріалу, дослідник наприкінці 1870-х років зайнявся і питаннями загальної археології. Першою його великою роботою у цьому напрямку було вивчення курганів Петербурзької та Новгородської губерній. Там Бранденбург розкопав 179 поховальних насипів, які були зведені фінськими народами X–XII століть. Результатом розкопок стала поява статті «Курганы Южного Приладожья». Наступним напрямком досліджень Бранденбурга були розкопки та вивчення руїн Старо-Ладозької фортеці. За їх матеріалами було видано книгу «Старая Ладога».

У 1889–1902 рр. дослідник проводив масштабні розкопки курганів, водночас шукаючи місця історичних битв із метою поповнити зразками зброї фонди Артилерійського музею. Зокрема, у 1889 р. Бранденбург відвідав у Дорогобужському повіті (сучасна Смоленська обл. РФ) місце, де у 1500 р. на р. Вєдроші відбулася битва між військами Московського князівства та Великого князівства Литовського. Також Бранденбург обстежив місце неподалік від Орши (сучасна Білорусія), де у 1515 р. точилася ще одна битва московсько-литовської війни. У Мстиславському повіті (сучасна Білорусія) дослідник побував на місці, де у 1387 г. військо великого князя Смоленського Святослава Івановича зіткнулося із литовським військом на р. Вєхрє. У Новгородському повіті Бранденбург обстежив місце битви на р. Шелоні (1471 р.), де московська рать розбила новгородців, після чого Новгород змушений був скоритися Москві. Доречи, те, що Бранденбург копав кургани на теренах нашого краю, було значною мірою обумовлене його бажанням знайти місця відомих битв на р. Каяла (1185 р) та Калка (1223 р.). І це – далеко не всі битви, місця яких Бранденбург намагався локалізувати.

Географія робіт Бранденбурга була дуже широкою: Київська, Полтавська, Харківська, Каменець-Подольська, Катеринославська, Чернігівська та деякі інші губернії імперії, а також Область війська Донського. Речі із розкопок дослідника зберігаються у музеях Санкт-Петербурга та Москви2.

У 1902 році розпочалася підготовка до святкування 100-річчя Вітчизняної війни 1812 року. Було підняте питання про створення музею, де зберігалися б речі, пов’язані із усіма війнами, котрі вела Росія. Із метою вивчення досвіду роботи військово-історичних музеїв за кордоном Бранденбург був відряджений у поїздку містами Європи. За три місяці він об’їхав 14 міст, де вивчив роботу 20 музеїв, працюючи в напруженому ритмі. Ця робота підірвала його здоров’я. Коли Бранденбург перебував в Іспанії, його стан сильно погіршився, а відтак дослідника привезли на батьківщину. Там 31 серпня 1903 р. він помер. Поховали Бранденбурга у Петербурзі на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Журнал раскопок Н. Е. Бранденбурга

Повертаючись до робіт Бранденбурга на теренах сучасної Донеччини, варто зазначити, що ми знаємо про них перш за все завдяки колегам науковця, які після його смерті (у 1908 р.) опублікували записи, які він робив під час досліджень. Так з’явилася книга «Журнал раскопок Н. Е. Бранденбурга» (іл. 2). А у 1974 р. було видано книгу Н. К. Качалової, де публікувалися рисунки знахідок із досліджених Бранденбургом поховань бронзового віку. Із «Журналу» видно, що Бранденбург був одним із небагатьох археологів того часу, котрі не зациклювалися на пошуках могил скіфів, а ретельно досліджували і більш ранні поховальні комплекси. У ХІХ ст. їх сумарно розглядали як «поховання зі скорченими та пофарбованими кістяками». Цим похованням Бранденбург присвятив доповідь «Об аборигенах Киевского края», яку написав до ХІ Археологічного з’їзду у Києві (1899 р.). У ній дослідник аргументував гіпотезу, згідно із якою дані поховання репрезентують добу бронзи. Такий висновок був важливим крок уперед, адже багато тогочасних археологів Російської імперії не признавали наявність пам’яток бронзового віку на півдні Східної Європи.

Бранденбург проводив свої розкопки на теренах сучасної Донецької області тоді, коли оранка ще здійснювалася плугами, які тягали воли чи коні. Відтак шкоди курганам завдавалося не надто багато. Зокрема, дослідник пише про існування великих курганних груп. Одну із таких він бачив біля німецької колонії Кіршвальд. До її складу входили близько 25 насипів. Тепер же, через розорювання курганів за допомогою тракторів, яке здійснювалося впродовж ХХ століття, великих курганних груп майже не лишилося, бо багато насипів були знівельовані оранкою.

Археологічний малюнок

Загалом Бранденбург розкопав на Донеччині 11 курганів – 10 у Надазов’ї та 1 поблизу м. Слов’янськ. При цьому увагу дослідника, як правило, привертали високі (за мірками нашого краю) курганні насипи. Так, із зазначених 11-ти курганів лише 3 мали висоту до 1 м, решта ж – 1,4–4,0 м. Розкопки проводилися силами місцевих мешканців, котрих Бранденбург наймав на роботу. Печьонкін, якому довелося працювати разом із ним, так писав про ці дослідження: «Копал Н. Е. так, как никто до него не копал и, вероятно, никто долгое время копать не будет. Он сносил весь памятник, вовсем его объеме, из боязни что-либо не подметить, не угадать какие-либо мысли или обычаи лиц, его соорудивших. Его отчет о раскопках – точный фотографический снимок. Если где-нибудь в цепи курганов вы заметите широкую яму, в кайме далеко разбросанной земли, не спрашивайте, кто и что тут делал: здесь копал Бранденбург. Яма – место, где когда-то стоял курган». Звісно, Печьонкін, із точки зору сучасної методики дослідження курганів, дещо перехвалив Бранденбурга. Дійсно, той у деяких випадках розкопував кургани повністю, про що свідчать наведені у «Журналі» плани (див., наприклад: іл. 3, 4). У частині ж випадків через курганний насип прокладалася траншея (іл. 3, 2, 3). При такій методиці частина поховань (тих, які знаходилися у полах курганів) виявлялася недослідженою. Щоправда, повне знесення курганного насипу при роботі вручну не завжди було можливим, якщо курган мав великі розміри.

Фіксація результатів розкопок також, у порівнянні із сучасними вимогами, була дещо спрощеною. Адже плани курганних груп Бранденбург робив лише у поодиноких випадках (іл. 3, 1), як і плани курганів (іл. 3, 2-4). У «Журналі» наведено плани не усіх поховань, а лише тих, котрі найкраще збереглися, і до того ж ці плани дуже схематичні (іл. 3, 5, 6; 4, 1, 2). Проте багато археологів часів Бранденбурга взагалі не публікували ніяких планів. А от описи поховань, зроблені дослідником, є досить докладними. У них зазначено, на якій глибині було виявлене поховання, якою були поза небіжчика та його орієнтировка, де і які речі знаходилися у могилі тощо. Бранденбург фіксував також елементи курганної архітектури – кам’яні конструкції, зокрема кільцеві викладки – кромлехи (іл. 3. 4).

Археологічна схема

Судячи із наведених у «Журналі» планів та описів, а також рисунків артефактів, опублікованих Н. К. Качаловою, Бранденбург дослідив у розкопаних ним курганах поховання різних культур доби бронзи. Найдавніші із них належать до ямної культури (ІІІ тис. до н. е.). Їм найчастіше притаманне покладення небіжчика до могильної ями на спині із зігнутими ногами, спрямованими колінами догори (іл. 3, 5, 6). У поховальному обряді часто використовувалася вохра – нею фарбували тіло небіжчика. Вохра ж була символом крові, вогню, сонця. Одне із ямних поховань було парним (іл. 3, 6). Тут поряд із кістяком дорослого виявлено рештки дитячого кістяка. Можливо, у могилі були поховані жінка та її дитина. Стосовно подібних поховань висунуто точку зору, згідно із якою у деяких давніх народів існував звичай вбивати маленьких дітей, якщо їх мати помирала, бо після її смерті піклуватися за малечею було нікому. Втім, довести це припущення неможливо. За іншою гіпотезою, парні поховання є наслідком одночасної смерті двох осіб. Ямні поховання здебільшого не містять речей. Лише інколи у них зустрічаються посудини із гострим (іл. 5, 2) чи круглим дном.

Стародавні посудини

Унікальною знахідкою є фрагмент бронзового ножа, який Бранденбург виявив у похованні 5 кургану 197 біля с. Старий Крим (іл. 5, 1). Річ у тім, що за доби бронзи вироби із металу коштували дуже дорого і були престижними, тим більш у ямників, котрі самі їх не виробляли. Відтак бронзові ножі та інші металеві вироби потрапляли, як правило, до могил осіб, які за життя займали у суспільстві дуже високе становище. Ніж із Старого Криму був поламаним. Але це не обов’язково свідчить, що він був непотребом, який не шкода було покласти до могили. Метал є метал. Ніж, навіть пошкоджений, був «валютою», бо його можна було переплавити. Скоріш за все, у поховання навмисно поклали пошкоджене знаряддя. Згідно із давніми віруваннями у потойбічні – все навпаки. За такою логікою живі використовують цілі речі, натомість небіжчики – поламані. А можливо, справа і в іншому. До наших часів дожило уявлення про «благородство» старих речей. Зокрема, німецький письменник Бертольт Брехт писав із цього приводу:

Изо всех вещей мне дорожевсего
Бывшие в употреблении
Медные посудины
С вмятинами и сплющенными краями,
Вилки и ножи с деревянными ручками,
Стесанными прикосновением многих рук…
… Это
Счастливейшие и звещей.

Тож не дивно, що і зараз «ретро» у багатьох людей викликає щире захоплення.

Кілька із досліджених Бранденбургом поховань належать до катакомбних культур, названих так через своєрідну форму могильних споруд. Останні мали вигляд ям (квадратних, круглих чи овальних), у нижній частині яких в одній із стінок було зроблено поховальну камеру. Туди клали небіжчика, а потім затуляли вхід до камери камінням, дошками, зрідка – колесами від возів. Катакомбних культур було кілька. Датуються вони кінцем ІІІ – початком ІІ тис. до н. е. Зазначеним культурам притаманне те, що їх носії не були «скупими». В інших культурах доби бронзи, як правило, поховальний інвентар був репрезентованим лише однією глиняною посудиною (а часто і її у могилі не було). Натомість у катакомбних похованнях присутність, крім посуду, прикрас, знарядь праці та інших речей – явище дуже часте. Про це свідчать і деякі із досліджених Бранденбургом поховань. Катакомбний посуд часто мав витончену форму та багату орнаментацію. Деякі посудини взагалі були не побутовими, а суто обрядовими. Так, у похованні 8 кургану 253, котрий Бранденбург дослідив поблизу Слов’янська, знаходилася так звана «курильниця» – чаша на хрестоподібній ніжці (іл. 5, 3). У ній лежали вуглинки. Курильниці, як вважають фахівці із катакомбної проблематики, використовувалися в обрядах. Імовірно, подібно до того, як у християнських церквах курять ладан, катакомбники палили у курильницях якісь речовини, аби їх пахощі потішили богів.

Досить різноманітний інвентар було виявлено у похованні 5 так званої «донецької катакомбної культури», яке Бранденбург дослідив у кургані 205 між селами Покровське та Темрюк (іл. 4. 1). Тут у ногах небіжчика виявлено уламки посудини, котра розвалилася (на ній були помітні сліди вохри та вуглини), і череп коня. Останній, можливо, був символом «транспортної» тварини, на якій, як вважали ті, хто ховав мерця, той їхатиме до царства мертвих. Біля черепа лежали кістки корови. Певно, це – рештки напутньої їжі. Перед кістяком стояли курильниця та посудина зі складним орнаментом (іл. 5, 4). Принагідно зазначимо, що орнамент давнього посуду не був суто декоративним – він втілював певні міфологічні уявлення. Зокрема, присутні на останній посудині концентричні кола, скоріш за все, символізують жіночі груди. Оскільки ж жіноче молоко було символом життя та здоров’я, нанесення на посуд символів грудей було магічною дією, що, як сподівалися ті, хто робив посуд, забезпечить всілякі блага. А ще небіжчика у даному похованні супроводжувало кам’яне навершя булави. Це свідчить, що за життя він був вождем, адже булави у катакомбників (та і не тільки у них) являлися інсігніями влади. Крім цього, у могилі був також бронзовий ніж (іл. 6, 2).

Стародавні артефакти

Ще одну інсігнію влади – ретельно відшліфовану кам’яну сокиру (іл. 6, 1) – було знайдено у похованні 7 так званої «інгульської катакомбної культури» із того ж кургану 205.

До катакомбного часу, імовірно, належить посудина, знайдена у кургані 204, розкопаному поблизу Сартани (іл. 5, 5). Вона мала витини з отворами, за допомогою яких цю посудину можна було підвішувати.

Кілька поховань, досліджених Бранденбургом, належать до дніпро-донської бабинської культури (інша назва – «культура багатоваликової кераміки»). Датується вона приблизно XVIII–XVІI ст. до н. е. У цих могилах виявлені типові для даної культури амулети (іл. 6, 3, 4), котрі втілюють якесь жіноче божество. Використовувалися дані вироби як медальйони та пряжки поясів.

Але найбільше було розкопано поховань зрубної культури (XVI–Хст. до н. е.). Взагалі, могили даної культури найчастіше зустрічаються у курганах Донеччини, бо зрубники були дуже численні. Поховальний обряд зрубної культури, як правило, простий. Небіжчиків клали до могильних ям скорчено на боці (найчастіше – лівому) головою на північний схід, схід, рідше – на північ чи південний схід. Інвентар найчастіше був репрезентований посудом (іл. 6, 5, 6; 7, 1, 2, 4). Інколи у похованнях зустрічаються прикраси, наприклад, скроневі підвіски із бронзи (іл. 7, 5, 6), а також ножі. Останні потрапляли до могил осіб високого рангу. Передбачалося, що цим ножем небіжчик буде різати м’ясо. Зокрема, скроневі підвіски та ніж знаходилися у похованні, яке Бранденбург дослідив у кургані біля с. Оріхове (сучасна Луганська обл.).

Археологічні знахідки

Та найцікавіше із зрубних поховань, розкопаних вченим, знаходилося у кургані 287 біля Старого Криму (іл. 4, 2). Його оточував кромлех. Поховальна ж споруда належала до так званих «цист», тобто ям, стінки яких були обкладені камінням, розташованим горизонтальними шарами. У цисті знаходився кістяк людини та кістки тварини (рештки напутньої їжі). Під цим кістяком виявлено ще один, а нижче було яма із кістками тварин. Усе це складало цілісний поховальний комплекс. Він належить до так званих «ярусних поховань», які відомі у різних культурах. Цим похованням притаманне те, що у могилі знаходилися рештки двох осіб, причому покладених одна над іншою. Досі не є зрозумілим символіка даних комплексів. Щодо них запропоновано дві версії:

  1. Один із небіжчиків (нижчий) мав підлегле становище і повинен був супроводжувати до потойбіччя особу високого рангу.
  2. Верхній небіжчик був близьким родичем нижнього, а відтак його підхоронили до останнього.

Цисти добре відомі у зрубній культурі, але досліджена Бранденбургом споруда за своїми розмірами (зовнішній діаметр – близько 2,5 м) майже не має рівних. Загалом же, наявність кромлеху, циста, присутність у могилі кісток тварин є у зрубній культурі знаками високого рангу небіжчика.

Варто сказати і про поховання, яке Бранденбург розкопав у кургані біля с. Велика Камишеваха (сучасна Луганщина). Тут небіжчика супроводжували бронзові ніж західноєвропейського типу та деталі кінської вузди (іл. 4, 3). Поховання належить до так званої «чорногорівської культури» (дата – близько 900–700 рр. до н.е.). Її носії (нащадки зрубників) були кочовиками. Інколи чорногорівців вважають легендарними кіммерійцями. Втім, ця гіпотеза має і противників. Зокрема, згідно з концепцією російської дослідниці І. В. Кукліної, кіммерійці дійсно існували, але вони мешкали на теренах Середньої Азії та Близького Сходу, але – не на півдні Східної Європи. Гіпотеза, відповідно до якої кіммерійці колись жили у степах сучасної України, базується на інформації, яку повідомляє давньогрецький історик Геродот. Але той, своєю чергою, спирався на повідомлення грецьких колоністів, які мешкали на теренах сучасного Криму. Вони ж розповідали про «кіммерійські стіни», «кіммерійські переправи», які нібито були на Керченському півострові, а одне із своїх міст назвали Кіммеріком. Так от, на думку І. В. Кукліної, те, що у Північному Причорномор’ї до скіфів жили кіммерійці, колоністи просто видумали, а Геродот некритично сприйняв їхні байки.

Повертаючись до розкопок Бранденбурга у Надазов’ї, варто додати, що у розкопаних курганах виявлено не тільки поховальні комплекси доби бронзи, але й більш пізні. Наприклад, у кургані 293 біля Сартани було досліджено поховання, де небіжчик лежав випростано на спині і супроводжувався круглим бронзовим виробом (дзеркалом?) та сердоліковою намистиною. Імовірно, воно є сарматським. А у кургані 290 поблизу колонії Кіршвальд було знайдено уламки бронзового казана доби середньовіччя. Зрештою, у вже згаданому кургані 287 (Старий Крим) Бранденбург натрапив на зовсім пізнє християнське поховання у труні. До речи, такі поховання час по час трапляються археологам при розкопках курганів. Приміром, вони були виявлені експедицією ДОКМ у 2005 р. під час досліджень у Маріуполі. Досі немає відповіді на питання, чому цих небіжчиків ховали у курганах, а не на кладовищах.

На останок зазначимо, що Бранденбурга дуже цікавили так звані «кам’яні баби» – скульптури, які за його часів ще височіли на курганах. Бранденбург вважав, що «баби» датуються бронзовим віком, і пов’язував їх зі скіфами. Про це дослідник зробив доповідь на VIII археологічному з’їзді у Москві (1890 р.). Зараз вже добре відомо, що переважна більшість зазначених скульптур, зокрема і ті, котрі виявив Бранденбург, були зроблені половцями.

Підсумовуючи, варто сказати, що розкопки курганів на території України, які здійснив Бранденбург, мали велике значення для подальшого розвитку української та російської археології, оскільки привернули увагу дослідників до, на перший погляд, непоказних, але, тим не менш, по-своєму цікавих поховань бронзового віку.

Примітки

1 Інколи цю височину називають курганом (приміром, у Вікіпедії). Насправді ж вона є природним утворенням (одним із розмитих відрогів Донецького кряжу). На вершині височини колись дійсно знаходився курган (його було знищено під час будівництва меморіалу), але називати курганом усю височино є помилкою.

2 Частину своїх знахідок Бранденбург передав до Київського археологічного музею. Нажаль, вони не збереглися.

Література

  1. Бранденбург Микола Юхимович // https://uk.wikipedia.org/wiki
  2. Бранденбург Н. Е. К вопросу о каменных бабах // Труды VIII археологического съезда. – Т. ІІІ. – M., 1897.
  3. Военно-топографическая карта Российскойимперии 1846–1863 гг. / Сост. Ф. Ф. Шуберт, П.А. Тучков.
  4. Журнал раскопок Н. Е. Бранденбурга – СПб., 1908.
  5. Забавін В. О. Історія досліджень поховальних пам’яток зрубної культури Надазов’я // Вісник Маріупольського державного університету. – Серія: Історія. Політологія. – Вип. 4–5. – Маріуполь, 2012.
  6. Качалова Н. К. Эрмитажнаяколлекция Н. Е. Бранденбурга. Эпоха бронзы // Археология СССР. Свод археологических источников. – Вып. В 4–12. – М., 1974.
  7. Куклина И. В. Этногеография Скифии по античным источникам. – Л., 1985.
  8. Путешествие академика Гильденштедта по Слободско-Украинской губернии. – Харьков, 1892.
  9. Тереножкин А. И. Киммерийцы. – К., 1976.
  10. Усачук А. Н., Колесник А. В. Очерк истории изучения курганов Донбасса в ХVIII – ХІХ веках // Літопис Донбасу. – № 12. – Донецьк, 2004.
  11. Шугуров М. Дневник путешествия в южную Россию академика С.-Петербургской Академии Наук Гильденштедта в 1773–1774 гг. // Записки Одесского Общества Истории и Древностей. – Т. 11. – Одесса, 1879.

В. В. Циміданов, О. П. Циба

Оставить свой комментарий

Поиск
ДОКМ в Facebook:
Facebook
ДОКМ у Instagram
Instagram
Це цікаво:
Game Station
Календар свят та подій

Святковий календар. Спілкуємося українською мовою

Вверх
© 2019    Копіювання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного посилання!   //    Увійти