“Лондон 1984 та Олекса Тихий: що розповіла одна англомовна листівка”

Шкільну роботу із такою назвою учениці однієї зі шкіл Добропілля випало рецензувати автору цих рядків у грудні 2018 року. Як і заявлено у назві основним об’єктом уваги учнівського дослідження мала стати англомовна листівка, що з’явилася у Лондоні на початку грудня 1984 року, себто рівно 34 роки тому. Не буду зосереджуватися на змісті цієї роботи, бо вона мала цілком навчальний характер з усіма плюсами та мінусами, притаманними для нашої системи освіти. Водночас слід зауважити, що завдяки зусиллям цієї учениці та її керівника Вікторії Поліщук маємо достоту пристойний переклад листівки, де згадується ім’я нашого земляка Олекси Тихого та інших підрадянських політв’язнів. Але перед тим як навести цей переклад (з незначними правками рецензента), хотілося б викласти бодай побіжний огляд подій, що передували його появі.

Комітет захисту українських політичних в’язнів у СРСР - листівка

Титульний аркуш англомовної листівка, виданої Комітетом захисту українських політичних в’язнів у СРСР

Серед загальновідомих джерел у вивченні українського дисидентського руху цей текст, як правило, не фігурує. До того ж його ще не перекладали українською. Цифровий образ тексту листівки, виданої Комітетом захисту українських політичних в’язнів у СРСР1, з’явився у широкому доступі на сайті Архіву ОУН у Лондоні, він складає чотири сторінки та супроводжується довідкою: «В листівці, надрукованій напередодні візиту совєтського лідера Михаіла Горбачова до Великої Британії, розповідається про тиранічну сутність російського комуністичного режиму. На прикладах українців – в’язнів комуністичних концтаборів викривається облудна російська пропаганда про “рівність націй в СССР”, “демократію і права людини”» [5].

Попри те, що цей документ відомий багатьом дослідникам, його майже не залучено до розгляду, принаймні, пов’язаного із постаттю Олекси Тихого. Єдине виключення складає хіба що стаття дружківської краєзнавиці Н. Макарової, яка згадує про листівку у контексті вивчення публікацій про О. Тихого в іноземній пресі: «В архіві УПА2 є зразок листівки, яка видана англійською мовою, в пам’ять про страждання та смерть українських дисидентів. В листівці є фото й прізвище О. Тихого» [1, с. 359].

Як документ ця листівка не є дуже інформативною щодо постаті й діяльності українського дисидента з Донеччини. В ній лише згадується про О. Тихого серед інших інакодумців, які були замордовані у радянських буцегарнях. Тим не менш, вона чудово ілюструє політичні настрої серед української громади демократичних країн напередодні змін у політичному курсі радянського керівництва. Воднораз ці настрої цікаво порівняти з враженнями тодішнього британського істеблішменту від перших зустрічей з М. Горбачовим, який тоді офіційно перебував у статусі члена Політбюро ЦК КПРС.

Візит до Великої Британії відбувся майже за рік після смерті Ю. Андропова, завдячуючи якому М. Горбачов потрапив до високих кремлівських кабінетів, та за три місяці до смерті К. Черненка, наступника Ю. Андропова на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС і Голови президії Верховної ради СРСР. Як у середині країни, так і за її межами М. Горбачова справедливо вважали другою людиною після К. Черненка та його наступником.

Ю. Андропов очолив Радянський Союз 1982 року, а перед тим 15 років обіймав посаду голови КДБ СРСР. Під час його правління відбулося значне посилення репресій щодо підрадянських дисидентів. Після зміни керівництва ця тенденція анітрохи не змінилася. Принаймні спочатку не збирався міняти цього курсу й молодий кремлівський наступник, адже відома його прихильність до ревізіоністських засадничих настанов у політичному курсі країни, повернення до витоків так званої ленінської політики тощо.

Це доводить і той факт, що невдовзі перед поїздкою до Лондона за ґратами загинуло кілька українських політв’язнів, включно з О. Тихим та Ю. Литвином. Гинули в’язні сумління і в наступні роки, зокрема, у 1985 році загинув В. Стус. Певні сплески репресій відчувалися у всьому СРСР 1985–86 роках, себто, відколи М. Горбачов вже очолив СРСР. Загалом радянських політв’язнів почали звільняти у 1987 році, причому не без зовнішньополітичного тиску. А реабілітували лише через два роки. У зв’язку з цим восени 1989 року було дозволено перепоховати рештки тіл В. Стуса, О. Тихого та Ю. Литвина на батьківщині.

Кінець кінцем, на заваді репресивній політиці Кремля стала аж ніяк не повага М. Горбачова до демократії та прав людини, а банальна економічна скрута, що дедалі більше насувалася на радянську країну, з одного боку, через падіння світових цін на нафту (негативний пік якого припав саме на середину 1980-х рр.)3, а, з іншого, через неймовірне підвищення витрат СРСР на озброєння (зокрема, у зв’язку з проголошеною США у 1983 році програмою Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), так званою технологією «Зоряних воєн»4). Відтак, перебуваючи в умовах зростаючої економічної кризи, керівництво «імперії зла» вже не мало змоги поводитися на світовій арені з позиції сили та змушене було домовлятися із провідними демократіями світу про «відновлення балансу» інтересів. Водночас у такому діалозі були зацікавлені й західні лідери.

Відповідно до офіційної риторики восьмиденний візит радянської делегації на чолі з М. Горбачовим до Лондона, що розпочався 17 грудня 1984 року, був першою ластівкою у процесі «розморожування» стосунків і «зняття напруженості»5. А в прагматичному сенсі – своєрідним намацуванням ґрунту у потенційних перемовинах на предмет політичних торгів із США.

Посередником у цьому діалозі мала стати британська прем’єрка М. Тетчер. Тож перша зустріч відбулася у заміській резиденції прем’єр-міністра Великої Британії – Чекерсі. Фігура молодого радянського керівника, як писала тоді україномовна Нью-йоркська газета «Свобода», «зробила добре враження на співрозмовців» своєю «західною оглядою», тим, що «може добре аргументувати свої думки», «може вести невимушені розмови з політичними речниками Заходу на різні теми» [2, с. 1]. Попередні керівники, згадаймо найбільш комунікабельного з них – М. Хрущова, який також заходився безпосередньо явити себе світовій спільноті, не могли аж надто похизуватися такими чеснотами й виглядали цілком екзотичними істотами. Натомість «залізна леді» після зустрічі з М. Горбачовим цілком прихильно завважила, що їй «подобається пан Горбачов. З ним можна займатися бізнесом» [4, с. 53].

Горбачов та Залізна леді

М. Горбачов та М. Тетчер, грудень 1984 р.

Геть інше ставлення до цього візиту мали українські громадські організації на еміграції. За повідомленнями тієї таки «Свободи», «у зв’язку з приїздом М. Горбачова до Великобританії там відбулася досить бурхлива антисовєтьска демонстрація, що її влаштували українці й інші національності. Поліція і служба Скотланд Ярду арештували кільканадцять осіб, між ними українця Зенка Дідуха з Брадфорду» [2, с. 1].

В одному з наступних повідомлень цієї газети знаходимо таке: «До неприємних випадків засоби масової інформації зараховують антисовєтські маніфестації в Лондоні і піднесення Дж. Говом справи академіка Андрея Сахарова перед совєтською делегацією» [3, с. 1].

Виходячи з цих повідомлень, Комітет захисту українських політичних в’язнів у СРСР, що, як уже згадувалося, надрукував наведену нижче листівку, певно мав на меті передати її британським переговорникам та поширювати під час антирадянських мітингів у Лондоні. Її зміст цілком прозорий, тому читач сам зможе дійти певних висновків.

Чи мав цей текст бодай якийсь вплив на рішення британських політиків, сказати важко. Останні частіше за все ухвалюються з огляду на прагматичні міркування, аніж, спираючись на загальні уявлень про цінності свободи й права людини. Втім, знаючи про подальші історичні події, зараз можна припустити, що саме у грудні 1984 року були закладені підвалини для розвалу радянської тоталітарної утопії.

Про загрози такого суспільства свого часу намагався повідомити британців їхній земляк Дж. Орвелл. Уже самі ці паралелі між назвою найвідомішого роману у жанрі антиутопії та подіями кінця 1984 року виглядають зараз як «злий жарт» історії.

Окрім цього, лондонська листівка є свідоцтвом того, що такі підрадянські дисиденти, як Олекса Тихий, доклалися до падіння реалізованої більшовиками утопії навіть після своєї загибелі. Адже жертва цієї «жменьки» незгодних, яким «смерть судилася зарання» (В. Стус), у кінцевому підсумку, стала запорукою спасінням та прикладом сміливості для цілих народів.

Примітки

  1. Чи це була стала організація, чи цей Комітет створений ситуативно, як численна кількість подібних комітетів, що організовувалися діаспорянами впродовж 1970–80-х рр., наразі сказати важко, бо інформації про нього ще не вдалося знайти.
  2. Н. Макарова припускається помилки у назві архіву, при цьому посилаючись на вірну адресу сайту.
  3. Приблизно від середини – кінця 1960-х років економіка Радянського Союзу була цілковито залежна від торгівлі енергоресурсами та щільно прив’язана до валютних надходжень від продажу нафти та газу.
  4. Існує думка, яку я тут не збираюся ані підтверджувати, ані заперечувати, що ця програма була вигадана Р. Рейганом саме для того, аби втягнути СРСР у гонку озброєння та, виснаживши його економіку, перемогти у «холодній війні».
  5. Апогеєм цього процесу став саміт М. Горбачова та Р. Рейгана 8 грудня 1987 року. Саме на тлі цієї зустрічі, так би мовити, на знак добрих намірів радянського уряду, й були поспіхом звільнені з тюрем радянські політв’язні.

Джерела та література

  1. Макарова Н. Г. Вплив міжнародних відносин між США і СРСР на долю Олекси Тихого за матеріалами української газети «Svoboda», м. Нью-Йорк / Н. Г. Макарова // Перші Янковські читання: Матеріали 1-ї краєзнавчої конференції «Північна Донеччина: з минулого до сьогодення» – Житомир: Вид: О. О. Євенок, 2017. – С. 355–360.
  2. М. Ґорбачов веде переговори у Великобританії // Свобода. Український щоденник. – 1984. – № 240.
  3. М. Ґорбачов продовжує розмови з британськими чинниками // Свобода. Український щоденник. – 1984. – № 241.
  4. Садикова В. Переговори М. Тетчер та М. Горбачова в середині – другій половині 1980-х років / В. Садикова // ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2012. – Вип. 109. – С. 52–54.
  5. Intensified soviet russian oppression in Ukraine // Архів ОУН. Українська інформаційна служба – Лондон. – Режим доступу: http://ounuis.info/component/mtree/Collections/Postcards/Information/intensified-soviet-russian-oppression-in-ukraine.html

Д. В. Білько

Посилився радянсько-російський гніт в Україні

                                                                 (переклад)

Цього місяця, Михайло Горбачов, що призначений наступником Костянтина Черненка, а отже, другою особою у Радянськім Союзі, під час візиту до Британії головує у парламентській делегації. Він залишиться в цій країні як гість Палати громад.

Горбачов представляє тиранічний уряд і систему, яка послідовно використовує повномасштабну політику державного терору, аби зберегти свою владу і територіальну цілісність.

За ілюстрацію може правити те, що навесні цього року (1984 р.) троє видатних українських політичних в’язнів – Олексій Тихий, Юрій Литвин та Валерій Марченко, які були активними борцями за національну свободу та права людини в Україні, померли через репресивні дії влади та КДБ проти всіх інакомислячих та опозиційних сил в Україні .

Усі троє піддавалися фізичним та психологічним тортурам і були замучені до смерті. Під час довгого, затяжного процесу їх утримували у катівні, щоб позбавити можливості впливати на рух опозиції в Україні. У трудових таборах борці були піддані тяжким мукам і нелюдському поводженню, фізичній та моральній жорстокості. Вони були позбавлені нормальної їжі, їм дуже потрібна була медична допомога та ліки.

Вони також були змушені працювати у суворих кліматичних умовах Сибіру. Незважаючи на серйозні захворювання, набуті протягом попередніх термінів позбавлення волі, влада ігнорувала критичний стан здоров’я в’язнів. Таким чином російська влада їх вбивала. Трагічну смерть Олекси Тихого, Юрія Литвина та Валерія Марченка можна розглядати як холоднокровне і цинічне вбивство.

Ще одна жертва російського гніту Юрій Шухевич, син генерала Романа Шухевича, головнокомандувача Української Повстанської Армії (УПА) під час та після Другої Світової війни, провів більше 30 років у російських в’язницях і концентраційних таборах, з 14-річного віку став повністю сліпий. І все ж, оскільки це сталося 1982 року, він повинен бути звільнений, але продовжував утримуватися в еміграції у Сибіру. Скільки він може витримати?

На додаток, 5 колишніх членів Організації Українських націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА), які боролися проти нацистів, а потім активно протистояли – репресіям російського уряду – Олександр Палига, Михайло Левицький, Ніл Якобчук, Василь Боднар та Філонік, були визнані за «зрадників» і «військових злочинців» у Росії влітку та восени 1984 року. Хто наступний у списку тих, кому судився померти?

Як друга керівна особа Радянського Союзу, Горбачов разом з іншими членами Політбюро та Російського Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, несе відповідальність за вищезазначені злочини.

Західні уряди та народи повинні пам’ятати, що Радянський Союз ніколи не був добровільним союзом. Це в’язниця народів, які тримаються разом терором та військовою силою – двома основними складовими російського імперіалізму, яким керують такі діячі, як Михайло Горбачов.

Британський уряд, Палата громад, Міністерство закордонних справ та населення Великобританії не повинні довіряти «дружнім» посмішкам, «теплим рукостисканням» і «заспокійливим» словам. Бо представники уряду і системи, що сприяють «дружбі», «мирному співіснуванню» і «роззброєнню», і водночас збільшують власний «оборонний» бюджет на значні 12%, можуть дати лише хибні обіцянки, цілком подібно до тієї системи, якій вони служать.

Ця система, керована традиційним російським імперіалізмом, прагне територіального завоювання та поширення комунізму у всьому світі. Свідченням цього є вторгнення в Афганістан, останню країну, яка підпорядкована Росії, і цілий шерег воєн на континенті Африки та Південної Америки.

Розширення сфери панування Російської імперії натепер становить більшу загрозу Заходу, ніж будь-коли. Це пов’язано із зростанням російських мільйонних витрат на військові потреби. Представники цієї системи не мають такої цінності, з якою вони можуть звернутися до лідерів західних демократичних країн, які ще сподіваються на порозуміння з російською владою. Український народ і його національні меншини, підкорені російським імперіалізмом, постійно на своєму гіркому досвіді бачили, що це не так. Не можливі справжня та корисна співпраця та мирне співіснування будь-якої системи чи уряду, якщо російська влада і КДБ вчиняє такі звірства. Таке панування ніколи не можна вважати гостинним, і воно складає більшу, ніж будь-коли загрозу для Заходу з урахуванням останнього зростання російських мільйонних витрат. Заклики до таких систем ніколи не повинні бути прийняті як урядами або інститутами волелюбних демократичних країн.

Українці засуджують останні злочини Росії, вчинені проти свого народу в Україні! Ми закликаємо уряд Великої Британії, яка приймає Михайла Горбачова і його делегацію, вимагати від радянської влади негайного звільнення всіх українських політв’язнів у СРСР, особливо Юрія Шухевича, який був ув’язнений більше 30 років; Оксану Мешко,79 років життя, майже сліпу і страждаючу на гострий діабет і ревматизм, яка ось вже протягом п’яти років перебуває у вигнанні на Сибіру; Левка Лук’яненка, в даний час відбуває другий 15-річний термін покарання у вигляді позбавлення волі; Миколу Руденка, ув’язненого з 1977 р. та В’ячеслава Чорновола – в’язень з 1972 р.

Окрім того, ми також наполегливо закликаємо уряд Великої Британії попередити Михайла Горбачова та його делегацію, що все майбутнє політичне, економічне та культурне співробітництво з росіянами повинно бути обумовлене належним поводженням з національними меншинами та їхніми правами й свободами, та які перебувають у рабстві радянського російського імперіалізму в СРСР, нації що мають право на незалежність, суверенітет і демократичний спосіб життя на власних етнографічних територіях.

Українці попереджають Захід щодо загрози життю і свободі людей, що живуть у вільному світі, які протистоять російському імперіалістичному руху щодо розповсюдження тиранічного комуністичного правління!

Грудень 1984.

КОМІТЕТ

ЗАХИСТУ УКРАЇНСЬКИХ

ПОЛІТИЧНИХ В’ЯЗНІВ У СРСР

49, Gardens Linden, Лондон, W2 4H

Оставить свой комментарий

Вверх
© 2019    Копіювання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного посилання!   //    Увійти