«Незабутнє Нескучне…»

Світлана Глушко,
генеральний директор ДОКМ

В Україні існує безліч дивовижних місць, що зачаровують своєю красою, історією, величчю та неповторністю. Одне з них знаходиться в селі Нескучному Великоновосілківського району Донецької області.

Фото 1

Річка Мокрі Яли поблизу “Садиби Нескучне” та вид на садибу з боку річки

На березі широкої, прозорої річки Мокрі Яли, загорнутий в обійми столітніх дерев, та оповитий тишею, що відбивається луною у співах птахів, знаходиться старовинний будинок, що є головною спорудою «Садиби Нескучне» – єдина пам’ятка національного значення в Донецькій області. З 1992 року в цьому будинку працює Меморіальний музей-садиба В. І. Немировича-Данченка (відділ Донецького обласного краєзнавчого музею). Майже 170 років садибний будинок нагадує нащадкам про величну історію нашої малої Батьківщини. З ним тісно пов’язані долі двох визначних людей: барона Миколи Олександровича Корфа (1834–1883) – видатного діяча народної освіти другої половини ХIХ століття, суспільного діяча, публіциста, вченого-педагога та Володимира Івановича Немировича-Данченка (1858–1943) – драматурга, письменника, режисера, одного з засновників Московського Художнього Театру (разом із К. С. Станіславським).

Фото 2

М. О. Корф і В. І. Немирович-Данченко

Можливо, ви замислювалися над питаннями: Як народилася та зросла наша регіональна еліта? Що стало рушійною силою? А відповідь дуже проста – це мрії, це бажання змінити життя і долі людей, це неймовірна працьовитість, талант і несправедливо забутий «геній» лише однієї людини – Миколи Олександровича Корфа. Він зумів на тлі після кріпацької України виховати велику масу освічених людей, серед сімей яких у майбутньому зростуть знані таланти – представники не тільки регіональної, але й національної еліти. «Не бути нічим ex officio і чим-небудь – de facto» – цей девіз встановив Микола Олександрович ще з ліцею, і йому він залишився вірним впродовж всього свого життя. Він зумів надихнути своїм ентузіазмом багатьох людей. Місцеві поміщики охоче ставали піклувальниками шкіл, жертвуючи на цю справу і свій час, і свої кошти. Корф став запрошувати здібну молодь до себе у помістя, добре їх приймав, робив перевірку знань, роз’яснював їм методику викладання, сам давав взірцеві уроки, складав змістовні програми з кожного предмету, організовував учительські з’їзди. Він створював не тільки саму школу, але й педагогічний персонал. Можна сказати, що він був людина-університет. Корф запропонував систему навчання грамоти звуковим методом, яка і зараз залишається перспективною та використовується вчителями початкових класів при навчанні грамоти.

Колись К. Д. Ушинський, відомий педагог, писав барону Корфу: «О, если бы вас можно было помножить на число наших губерний – не говоря уже уездов – через 10 лет Россия была бы уже другая! Но вы и так делаете много одним своим примером, и Ваше имя будит не одно сонное земство […]». Так, безумовно, Костянтин Дмитрович був правий: Росія могла б через 10 років стати іншою… Та іншою М. О. Корф робив саме Україну – майбутню Донецьку область.

Фото 3

К. Д. Ушинський

Барон Корф помер, коли йому було лише 49 років, і народна школа осиротіла назавжди. А вдячні нащадки збудували у селі Нескучному школу «Памяти ревнителя народного образования барона Н. О. Корфа», за визначенням земства. Її урочисте відкриття відбулося восени, у чергові роковини смерті Миколи Олександровича – 13 листопада 1895 року. Це винятковий випадок, коли для увічнення пам’яті однієї людини збудували цілу школу. До речі, будівля школи збереглася і до наших часів.

Фото 4

Будівля колишньої школи, сучасний стан

Дочка барона М. О. Корфа – Катерина Миколаївна вийшла заміж за відомого драматурга, а в майбутньому одного з засновників МХАТ – Володимира Івановича Немировича-Данченка. І про садибу в селі Нескучному заговорили у колах великого мистецтва. Саме тут Володимир Іванович почав мріяти про новий театр, звідси він відіслав відому записку К. С. Станіславському та вирушив на історичну зустріч із ним. А її результатом стало створення МХАТ – театру зі світовим ім’ям. В садибі Немирович-Данченко написав багато своїх творів, працював над майбутніми постановками у театрі. Будинок гостинно відкрив обійми для відомих акторів, художників, музикантів… А в його напрямку, з різних міст, полетіли листи А. П. Чехова, М. Горького, К. С. Станіславського…

Фото 5

В. І. Немирович-Данченко з гостями на дворі садиби у Нескучному, початок 1900-х рр.

Після 1917 року, враховуючи звернення селян с. Нескучне, сім’я В. І. Немировича-Данченка передала головний садибний будинок і всю територію садиби для створення нового учбового закладу. У намаганнях зберегти садибу минуло багато складних десятиліть…

Фото 6

Меморіальний музей-садиба В. І. Немировича-Данченка та М. О. Корфа, сучасний вигляд

А сьогодні, відкривши двері музею, ви потрапите у світ двох видатних людей. Побачите рідкісні театральні та особисті речі, а поза стінами музею, пейзажі що надихали їх до праці. Відчуєте не тільки повітря, що спонукало їх до визначних дій, а й дух натхнення яким наповнений цей унікальний будинок. Ласкаво просимо до нашого музею!

Оставить свой комментарий

Вверх
© 2018    Копіювання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного посилання!   //    Увійти