Олекса Тихий та історія з пограбованими курганами

Фото 1. обкладинка

Обкладинка збірки наукових праць, присвяченої 90-й річниці від дня народження О. Тихого

Нещодавно до рук наших музейників потрапив цікавий документ, пов’язаний водночас зі двома знаковими для Донеччини темами – курганами та постаттю українського правозахисника й підрадянського дисидента Олекси Тихого.

Про Олексу Тихого та археологічну спадщину Донеччини на початку 2017 року вже писав відомий історик та археолог із Донецького національного університету ім. В. Стуса Роман Литвиненко. Його стаття вийшла у ювілейній збірці «Мислити з Олексою Тихим». На підставі спогадів Григорія Гребенюка, який побіжно згадував у своїх спогадах про звернення Тихого до газети «Радянська Донеччина» з приводу «плюндрування степових могил», Р. Литвиненко припустив, «що як освічена і принципова людина, О. І. Тихий не міг бути байдужим до справи збереження історичної спадщини Донбасу та України загалом» (Литвиненко Р., с. 27).

Зараз ці припущення набули прямого документального підтвердження завдяки знайденому серед документів, що належали до особистого архіву Тихого (зараз частина цього архіву зберігається у редактора газети «Наша Дружковка»), офіційної відповіді Олексію Івановичу Тихому з грифом Донецького обласного краєзнавчого музею за № 364 від 30 вересня 1975 року. До речі, текст набраний доволі пристойною українською мовою на машинці з українським шрифтом, що тоді було рідкістю. Адже відома історія про невдалий досвід Тихого знайти україношрифтову машинку для набору власних рукописів. На жаль, самого Олексиного запиту знайти поки що не вдалося.

Фото 2. Тихий і кургани

Фрагмент листа Донецького обласного краєзнавчого музею на запит О. Тихого

Лист-відповідь підписаний О. Я. Приваловою, завідувачкою дореволюційним відділом музею, яка з кінця 1960-х рр. займалася розкопками курганів. Із цього документа випливає, що невдовзі перед тим Олексій Іванович звернувся до музею з листом (або, можливо, цього листа передали до музею з редакції «Радянської Донеччини»), повідомивши про спроби пограбування одного з курганів, що знаходився поблизу хутора Іжевка «на кукурудзяному полі». Наприкінці свого листа авторка запевняла, що «приблизно після 10-го жовтня» спробує дістатися до Іжевки.

Чи відбулася ця зустріч – відповісти важко. Натомість, можна більш-менш певно сказати, про які саме кургани йшлося. У всякому разі, відомо, що експедиції Донецького обласного краєзнавчого музею у Костянтинівському районі почали провадитися лише з 1988 року, себто, коли Олекса Тихий вже загинув у в’язниці. Посилаючись на згадувану статтю Р. Литвиненка, можна стверджувати, що кургани біля Іжевки досліджувалися у 1989 році (Литвиненко Р., c. 28). Причому звітів про ці розкопки науковці дотепер ще не оприлюднювали.

Та, як виявилося, кургани під Іжевкою зберігали унікальні знахідки.

Але це зовсім інша історія, яку ми розповімо у наступній публікації.

Література

Литвиненко Р. О. Олекса Тихий і археологічна спадщина Донбасу / Р. О. Литвиненко // Мислити з Олексою Тихим: збірник наукових праць. – Вінниця – Дружківка: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. – С. 26–31.

Матеріал підготував Д. Білько

у рамках проекту “Людина у просторі степу.

Доба каменю. Доба бронзи”

за підтримки Українського культурного фонду 

Оставить свой комментарий

Вверх
© 2019    Копіювання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного посилання!   //    Увійти