Кожного року 23 квітня Донеччина та уся світова музична спільнота відзначають день народження видатного композитора, піаніста та диригента Сергія Сергійовича Прокоф’єва.
Він народився 23 квітня 1891 року в маєтку Сонцівка, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії (нині – село Сонцівка Покровського району Донецької області, Україна) в інтелігентній і досить заможній родині. Його батько Сергій Олексійович мав купецькі корені, а мати Марія Григорівна народилася та вчилася у Санкт-Петербурзі. Вона мала гарну світську освіту, розвинений музичний смак, чудово грала на фортепіано.
Саме мама стала першою наставницею, помічницею і музою майбутнього композитора. Вона занотувала його першу фортепіанну п’єсу, котру він написав ще у віці 5 років, підбирала для нього найкращих викладачів. Відомо, що з юним Сергієм Прокоф’євим якийсь час займався навіть великий композитор і піаніст Рейнгольд Глієр, котрий не раз приїздив до нього додому давати уроки з теорії композиції.
Свою першу оперу Прокоф’єв написав у віці 9 років. Вже 13 років він приїхав вступати до Петербурзької консерваторії, до якої успішно вступив і яку закінчив у 1909 році як композитор, у 1914 – як піаніст, у 1917 – як органіст. Він отримав блискучу музичну освіту за 4-ма класами – композиції, інструментування, фортепіано й диригування. У цей період він створив опери «Маддалена», «Гравець».
Слава та визнання прийшли до нього швидко. Перший концерт він дав у 1908 р., коли йому було 17 років, за що був удостоєний премії імені Антона Рубінштейна. Перше видання його творів вийшло у 1911 р., а перше концертне турне Європою – у 1913 р.
Талант видатного уродженця Донеччини був багатогранним. Він міг бути видатним письменником (достатньо прочитати його «Автобіографію» та яскраві «Оповідання», щоб переконатися у цьому). Також Сергій Сергійович був блискучим шахістом, і у 1914 р. виграв партію у Х.-Р. Капабланки, який стане чемпіоном світу з шахів у 1921 р.
Але головною справою в житті С. Прокоф’єва була музика. Кожен його твір ставав подією у світовій музичній культурі. Він написав 8 опер, 8 балетів, 7 симфоній, 9 концертів для оркестру.
У Києві С. С. Прокоф’єв здобув перше в Україні визнання як композитор і виконавець, але й зіткнувся з нерозумінням і неприйняттям своєї музики. Більшість сприймала його як «музичного варвара і руйнівника традиційних устоїв». Навколо творчості цього композитора часто спалахували дискусії, оскільки неординарність і своєрідність завжди викликають суперечливу реакцію. Однак не тільки шанувальники Прокоф’єва відчувають силу і яскравість його дарування. Те, що зараз називають харизмою, було притаманне композитору.
Регулярну концертну діяльність як піаніст і диригент – виконавець власних творів починає у 1918 році. Навесні того року він прямує через Японію в США. Перебування за кордоном замість передбачуваних кількох місяців тривало 18 років. Відвідав Америку, Францію, Німеччину …
У 1923 році перебрався до Парижа, де швидко добився визнання і де провів наступне десятиліття, виїжджаючи в тривалі концертні турне країнами Європи і по Америці.
У 1927 році Сергій Прокоф’єв відвідує СРСР, де має величезний успіх. Пізніші гастролі до СРСР здійснювались у 1929 та 1932 роках. У цей період з’явилися Друга, Третя і Четверта симфонії і Четвертий і П’ятий фортепіанні концерти, в яких стиль Сергія Прокоф’єва досяг піку напруженості і гостроти, а також більш м’який за стилем балет «На Дніпрі» (1932) для театру «Гранд-Опера». У 1936 році повернувся до СРСР, що стимулювало творчий процес. Були створені балет «Ромео і Джульєтта» (1935-1936), музика до кінофільмів «Олександр Невський» та «Іван Грозний», твори для дітей.
У 1938 Сергій Прокоф’єв здійснює останні гастролі до Європи та США, які відбуваються з блискучим успіхом, зокрема, йому пропонують вигідний контракт у Голівуді, від якого композитор відмовився.
Наприкінці 1930-х він починає роботу над цілою низкою творів. Серед найвидатніших творів воєнних років – 7-а фортепіанна соната (перший твір удостоєний Сталінської премії), опера «Війна і мир», 5-а симфонія, балет «Попелюшка». Серед значних творів Сергія Прокоф’єва останніх років – опера «Повість про справжню людину» (1948), 7-ма симфонія (1952, остання Сталінська премія), Симфонія-концерт для віолончелі (1952).
Помер Прокоф’єв 5 березня 1953 року від крововиливу у мозок.
У 1991 році, до сторіччя з дня народження композитора, у с. Сонцівка Донецької області був відкритий меморіальний музей С. Прокоф’єва.
