“Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.”
(Т. Шевченко «Заповіт»)
15 липня 2024 року в Україні відзначається День Української Державності та День хрещення Київської Русі-України. Сьогодні серце кожного українця наповнюється патріотизмом та гордістю за нашу країну. Ці свята не просто віддзеркалюють історичні події минулого, але й нагадують про наше коріння, ідентичність і той шлях, яким ідемо.
У День Української Державності та вшанування Дня хрещення Київської Русі-України ми, українці, сповнені гордості за багатовікову історію та віру в майбутнє нашої держави. Сучасна Україна з її динамічним розвитком і доленосними викликами, безперечно, заслуговує на увагу до своїх корінь і спадщини. Саме на цьому перехресті історії минуле зустрічається із сьогоденням. Пам’ятки минулого, які бачимо на вулицях міст, нагадують нам про велич та мудрість предків. Але наша країна не стоїть на місці – вона рухається вперед, пристосовуючись до вимог світу.
День Української Державності – час, коли ми вшановуємо боротьбу та перемоги наших предків, які змогли відстояти незалежність, пролили кров за право жити вільно та гідно. Це час, коли згадуємо героїчні сторінки історії, коли наші предки стали на захист країни та права на вільне життя. Сьогодні, у світлі сучасних викликів і загроз, ми підтверджуємо свою відданість цінностям демократії, свободи та гідності, що стали основою українського суспільства.
Водночас День хрещення Київської Русі-України – свято, що нагадує нам про той духовний шлях, яким ідемо вже багато століть. Це час, коли згадуємо про важливість віри, про те, що наша нація завжди була пов’язана з Богом, що наша культура та традиції мають глибокі духовні корені. У сучасному світі, де віра й духовність часто ставляться під сумнів, ми продовжуємо підтримувати та виховувати цінності християнської моралі й милосердя.
Україна – держава, що розвивається, змінюється, але при цьому ніколи не забуває власної спадщини. Ми пишаємося своєю історією, традиціями та культурним надбанням. І саме завдяки цьому знаходимо силу й натхнення для подальших звершень, для того, щоб наша країна стала кращою та сильнішою.
Ці свята несуть у собі не лише пам’ять про героїчні подвиги предків, але й обітницю майбутнього, у якому Україна буде ще міцнішою, ще вільнішою, ще гіднішою. Кожен уривок історії, кожна звитяга й поразка, відзначені на цих святах, стає каменем нашої національної свідомості.
Якщо подивимось на шлях, пройдений українським народом, то не можемо не згадати слова великого Тараса Шевченка: “І знову таки встали наші люде, І знов таки пішли на врага…” Ці слова відображають вічну боротьбу за свободу та незалежність, за збереження національної ідентичності та гідності. Пам’ятаючи минуле й маючи перед очима майбутнє, сьогодні ми продовжуємо похід крізь віки, несучи з собою той вогонь, який освічує наш шлях і підтримує віру в краще завтра.
Наразі ми стоїмо на перехресті історії, боремося за майбутню незалежність та свободу, пам’ятаючи про давню спадщину. Ці два свята згуртовують нас як націю, надихаючи на великі справи та перемоги. Тож нехай цей день буде днем віри, надії та любові до України.
Нехай він нагадає нам про те, що ми здатні на великі справи, коли об’єднані й незламні. Нехай він запалить у наших серцях вогонь патріотизму та любові до рідної землі. І нехай слова Тараса Шевченка завжди нагадують про те, що ми повинні бути гідними нащадками тих, хто віддав життя за Україну.
Хай живе Україна!
