День української вишиванки – це найсимволічніше свято для кожної української родини. Відзначаємо ми його 16 травня, одягаючи староукраїнське вбрання, вшановуючи свою історію та традиції предків.
Коли ж українці почали носити вишиванку? Найдавніший зразок нашого національного одягу був знайдений у Миколаївський області. Це фрагмент жіночого сарматського вбрання – шматок пурпуру, вишитого золотом. Він датується першим тисячоліттям нашої ери.
Кожен хрестик на вишиванці увіковічнює силу та міць українців, захищає від злих ворогів та підкреслює унікальну красу національного одягу. В Україні існує близько двохсот технік вишивки хрестиком, і кожен з них неповторний.
Найвідомішими з них є такі: вишивка гладдю:
- стібки господині роблять рівні або ж скошені, вони допомагають чітко відтворити рослинні та тваринні орнаменти на сорочці;
- мереживна – напевно, найсвятковіша, адже нею любили прикрашати хустки, скатертини та тюлі;
- вишивка бісером – кожен мріяв про таку сорочку, адже завдяки цій техніці можна було отримати яскраву та неповторну вишиванку, яка блищатиме на сонці.
Що ж закодовано у візерунках вишиванки? Дерево життя – символізує молодість, оновлення душі й тіла, безсмертя на полотні. Калина – любов, багатство, материнство (кущ – мати, а ягоди навколо нього – діти). Сварга – символ сонячного культу, домашнього вогнища. Кривий танець або безконечник – життєвий шлях, вічне буття. Гілки дуба – на чоловічих сорочках прообраз Перуна. Зорі – оберіг від зла, хвороб та негативу. Серце – щасливе сімейне життя.
Характерні ознаки мають вишиванки на сході України. Господині Донецької області вправно поєднували червоно-чорні кольори на білому тлі, що надавало жіночим та чоловічим сорочкам яскравого та незабутнього вигляду. Оздоблювали здебільшого вирізуванням та мережкою. Любили відображати багатство рослинності свого народу: пишні квіти, дерева та навіть цілі букети.
На весільних сорочках українці вишивали птахів, вкладаючи у кожен хрестик елемент чарівності, казковості та палкого кохання. Коміри, поділ та рукави прикрашали вишивкою різних технік, окрім яворівки й низинки.
Унікальністю луганських вишивок завжди були поліхромні візерунки, кропітливо виконані хрестиком та грубою ниткою, завдяки чому створюється рельєфність. На Луганщині з давніх-давен вишивали гладдю й хрестом. Цікавим є те, що традиційному ремеслу навчали дівчаток навіть дошкільного віку. За віруваннями та народними прикметами, до сватання дівчина повинна мати не менше дванадцяти вишитих сорочок або ж рушників.
Віками вишиванка оберігала нас від усього злого та потойбічного. Нині ми потребуємо цього найбільше, адже триває страшна російсько-українська війна. Кожен з нас має оберігати та плекати традиції пращурів, берегти вишиванку не лише як національний одяг, а як духовне багатство, мудрість та непереривний зв’язок поколінь.
