Володимир Іванович дуже багато та детально у своїх мемуарах описував театри, акторів, актрис, авторів п’єс, композиторів, художників та всіх, хто був пов’язаний з цим чарівним та загадковим світом Мельпомени. Натомість дуже мало інформації він розкриває з родинного кола.
Про свою матір Олександру Каспарівну в мемуарах «З минулого» він пише дуже стримано: «мати із зовсім глухого куточку Кавказу, вийшла заміж у чотирнадцять років, не знала жодного театру, в п’ятнадцять років народила, але разом із няньченням дитини довго ще в ляльки грала…».
Саме впливом на дітей їх матері Володимир Іванович пояснює той факт, що він та його два старших брати та сестра пов’язали своє життя з мистецтвом. Він згадує, що до театру його вперше привела мати: «Кінець кінцем, на тривалий час, турботи матері зосередились майже цілком на мені одному. Мати любила театр, часто ходила туди й завжди брала мене з собою. Думаю, що їй, ще молодій вдові, було незручно з’являтися в «світі» самій… Пам’ятаю, наприклад, її маневр. До неї почав залицятися полковий командир князь Григорій Голіцин. Моя мати була дуже вродливою жінкою. Отже, пам’ятаю, обидва рази, коли він заходив до неї якби з невинним візитом, вона заздалегідь наказувала мені, щоб я не залишав їх наодинці. Уявляю, як цей красень-полковник ненавидів хлопчика!».
Цей спогад з дитинства Володимира Немировича-Данченка демонструє, що Олександра Каспарівна відмовляється від можливості вдруге вийти заміж та присвячує своє життя своїм дітям. З часом вона оселилася в Києві, де її донька Варвара служить у театрі Соловцова та «перетворюється в завзяту театралку, а потім в найвірнішу «театральну мамашу», вирушивши поневірятися тепер вже з дочкою-актрисою.»
Олександра Каспарівна та Варвара часто приїжджають у Нескучне, де Володимир Іванович допомагає сестрі вдосконалити театральний талант та розібратися у тонкощах сценічного мистецтва. Коли Варвара захворіла на сухоти, Олександра Каспарівна доглядала за нею до самої смерті. Поховавши доньку в Києві у 1901 році, вона переїжджає до Москви.
Про її московське життя ми можемо дізнатися з записів драматурга Іллі Дмитрієвича Сургучева «Сніданок в Анни Каспарівни. Зі спогадів про Художній театр», де він описав своє знайомство у кабінеті Володимира Івановича Немировича-Данченка з його матір’ю «Анною» Каспарівною, змінивши їй ім’я з невідомих причин. Ось уривок діалогу сина та його матері: «…ми з Василем двадцять разів знімали їй квартиру, обставляли, старались. А вона проживе два тижні та знову в «Лісабон», у свій чотирнадцятий номер. Так я говорю? В чотирнадцятий?
– Так. В чотирнадцятий. Помилуйте! Ну, що мені робити у квартирі? Сидиш, як сич. А в «Лісабоні» – весь свій народ: актори, актриси. Сьогодні я оголосила, що ти у мене снідаєш – весь «Лісабон» стрепенувся. Коридор вимили, ручки на дверях вичистили, в телефонній будці стілець поставили: раптом його світлість захоче поговорити. А його світлість коники викидає.»
Олександра Каспарівна мала величезний вплив на своїх дітей. Сімейні вечері були наповнені любов’ю та повагою, піснями, музикою, розмовами про театр та літературу. Відсвяткувавши свій 85-й рік народження, Олександра Каспарівна померла 5 вересня 1914 року; її поховали на Вірменському Ваганьковському кладовищі у Москві.
Далі буде…
