Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять жертв масових політичних репресій. Національний пам’ятний день було встановлено відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 р. з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму.
Історія колишнього СРСР – це історія масового терору проти власного народу з перших днів його існування. Покінчивши в Україні з «петлюрівцями», більшовицька влада взялася за українську творчу інтелігенцію. У квітні 1930 р. Верховний суд УРСР виніс вирок у справі «Спілки визволення України». Із загальної кількості заарештованих 45 належали до інтелігенції – були провідними вченими, письменниками, діячами культури.
Далі розпочалися кампанія розкуркулювання 1929-1931 рр., терор голодом 1932-1933 рр., під час яких Й. Сталін заганяв українських селян у колгоспи і придушував небажання працювати за умовами, продиктованими радянською владою. Незабаром розпочалася «генеральна чистка» партії у 1933-1936 рр., погром української інтелігенції 1933-1934 рр. і нарешті «Великий терор» 1937-1938 рр., який не мав яскраво виявленого класового чи національного забарвлення. Масові репресії 1937-1938 рр. поширилися на все суспільство.
Через терор і репресії пройшли майже усі верстви українського населення: від селян до наукової та творчої інтелігенції.
За даними істориків, на початку 30-х років ХХ ст. з 240 українських письменників зникло 200; зі 135 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських письменників, які зібралися на свій з’їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 % творчої інтелігенції.
За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено за різними даними майже 200 тис. чол., з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та виправно-трудових таборів.
Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей були розстріляні, сотні тисяч пройшли через в’язниці, заслання і табори ГУЛАГу. За даними, які наводив М. Хрущов на червневому пленумі ЦК КПРС у 1957 р., за 1937-1938 рр. усього в СРСР було заарештовано понад 1,5 млн. чол., з яких понад 680 тис. чол. було страчено.
У межах України було заарештовано понад 265 тис. чол., з яких понад 123 тис. чол. були страчені, решта були відправлені у виправно-трудові табори, ув’язнені в тюрмах або засуджені до заслання. На Україну припала приблизно п’ята частина загальносоюзних арештів і розстрілів. Більшість репресованих були українцями, але жертвами терору в Україні стали також поляки, німці, євреї та представники інших національностей.
Наслідками сталінського терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних звʼязків та руйнування традиційних ціннісних орієнтацій.
Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну, терор і політичні переслідування стали реальністю для величезної кількості українців, які потрапили під окупацію. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування за політичними мотивами – всі ці жахи знову прийшли на українську землю.
З огляду на все це, День пам’яті жертв політичних репресій сьогодні набуває для нас нового особливого значення.
В умовах сучасної боротьби українців за свободу, демократію та територіальну цілісність країни цей день нагадує про необхідність захищати основні права людини та протистояти будь-яким формам політичного переслідування.
