Щороку 18 травня в Україні вшановують пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу тоталітарним комуністичним режимом. Цього дня наприкінці війни у 1944 р. згідно із таємною постановою Державного комітету оборони СРСР «Про кримських татар», підписаною Й. Сталіним, розпочалася спецоперація військ НКВС з метою депортації корінного населення з Кримського півострова у східні райони країни.
Формальною підставою до депортації стали обвинувачення кримських татар у масовому дезертирстві та колабораціонізмі під час війни та окупації півострова, що звичайно не відповідало дійсності, бо понад 17 тис. кримських татар воювали в Червоної армії з перших днів радянсько-німецької війни. Кримські татари також складали понад третину учасників партизанського руху, що розгорнувся на півострові.
Пізніше у подібному звинуватили й інші народи Криму.
Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня 1944 р. і завершилася, переважно, 20 травня. До цієї операції було залучено 32 тис. співробітників НКВС.
Загалом під час депортації з Криму було вивезено майже 200 тис. кримських татар, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Під час депортації на загальне «спецпоселення» до Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Таджикистан) було відправлено понад 183 тис. чол., на примусові роботи до Московського вугільного тресту – 5 тис. чол., до таборів фронтового резерву – 6 тис. і ще 6 тис. чол. звинувачених у співпраці з німцями і так званих «антирадянських елементів» відправили до лагерей ГУЛАГу. Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня 1944 р., частина кримських татар в дорозі загинула.
Окремою трагічною сторінкою цієї спецоперації стала доля жителів кількох кримськотатарських сіл на Арабатській стрільці – про них просто забули, а коли спохопилися, то просто вивезли на баржі в море і потопили. Також у 1944 р. з Криму було депортовано понад 40 тис. болгар, вірмен, греків, турок і ромів.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.
Депортація кримських татар стала одним із найжахливіших прикладів злочинів сталінського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни.
Понад двадцять років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 р. Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але вони так і не отримали права повернутися до Криму. Заборона діяла до 1989 року. І тільки 14 листопада 1989 р. під час перебудови Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав».
Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів влади колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а від проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.
Окупувавши у 2014 р. Крим, росія відновила жорстокі утиски, репресії та викрадення, засуджуючи людей за етнічною ознакою чи релігійною приналежністю.
Сьогодні, в умовах тимчасової окупації Криму російською федерацією, коли переслідування кримськотатарського народу окупаційною адміністрацією лише посилюються, вшанування пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу набуває особливо важливого значення.
Велика шана і повага тим, хто бореться за Україну та нашу спільну історію. Віримо, що ми дамо гідну відсіч російському загарбнику та звільнимо окуповані землі.