2 серпня міжнародна спільнота вшановує Міжнародний день голокосту ромів – День пам’яті жертв нацистського геноциду ромського народу під час Другої світової війни.
Саме у ніч із 2 на 3 серпня 1944 року в газових камерах табору смерті «Аушвіц-Біркенау» (Освенцим) у Польщі нацисти знищили останніх в’язнів так званого «циганського табору» – близько 3 тис. чоловіків, жінок та дітей. Єдиною їхньою «провиною» була належність до ромської національності.
Під час Другої світової війни нацистська Німеччина та її союзники проводили масштабну кампанію зі знищення представників циганських громад. Цигани, як і євреї, були визнані «небажаними» та «небезпечними» з ідеологічних причин, пов’язаних із расовою ненавистю та анти циганською пропагандою. В результаті нацистська влада організувала систематичну депортацію, геноцид та масове знищення циганських громад у Європі.
За різними оцінками, під час Голокосту було вбито від 220 тис. до 500 тис. циган. Багато хто з них гинув у таборах смерті, таких як Аушвіц, Треблінка та Майданек, а також у спеціальних гетто та таборах примусової праці. Циганські діти, жінки і люди похилого віку стикалися з жорстокістю, приниженням і смертю. Їхнє знищення було частиною ширшої програми ліквідації «небажаних» груп, що робить геноцид ромів частиною глобальної трагедії війни. «Калі траш» у перекладі з ромської означає «чорний жах». Так називають період в історії ромів за часів Другої світової війни.
У межах сучасної України, за приблизними оцінками, загинули близько 24 тис. ромів. Перші масові вбивства ромів почалися вже восени 1941 року. У 1941 році в Бабиному Яру розстріляли 5 циганських таборів, які розташовувалися біля Києва.
Ромів вбивали навмисно й жорстоко. Винищенням займалися спеціальні каральні загони – айнзатцгрупи кількістю від 1000 до 1200 осіб. Їхні командири могли особисто ухвалювати рішення про розстріли населення. Одна така група діяла в північній та центральній Україні, інша – в південній Україні, Бессарабії, Криму та на Кавказі.
У лютому 1942 року в Бахмуті зондеркоманда розстріляла двадцять родин ромів у колишній гіпсовій шахті. Сотні ромів було знищено в Малині, Василькові, Обухові, Маріуполі, Кіровограді, Новгороді-Сіверському, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.
За роки незалежності Україна впроваджувала політику, спрямовану на етнічне відродження ромів, їх самоідентифікацію та самоствердження. Ромська етнонаціональна спільнота є невід’ємною частиною українського народу, а її історія – складовою нашої спільної національної пам’яті.
Але, на жаль, трагічні сторінки недавнього минулого повторюються сьогодні в нашій державі. Російська армія, порушуючи норми міжнародного законодавства та закони людяності, цинічно вбиває представників всіх національностей та рас, лише тому, що вони живуть в Україні й борються за свою землю і свободу.
Від початку повномасштабної війни роми на рівні з усіма громадянами України, що мають різне етнічне походження, протистоять російському агресору, беруть участь у русі опору. Роми служать у лавах ЗСУ, займаються волонтерською діяльністю, гуманітарною допомогою громадянам та військовим. Сьогодні час коли, як ніколи, важливо пам’ятати уроки історії та жахливі трагедії минулих поколінь, адже саме вони формують сучасні цінності. Свобода вираження, толерантність та усвідомлення єдності – це те, що людство має винести з цих уроків минулого.
Міжнародний день пам’яті жертв геноциду ромів служить нагадуванням про необхідність збереження історичної пам’яті та протидії будь-якій формі дискримінації, расизму та ненависті. Цей день сприяє підвищенню поінформованості про трагедію циганського народу, зміцненню міжкультурного діалогу та поваги до прав людини.
У багатьох країнах відбуваються пам’ятні заходи, наукові конференції, виставки та акції, присвячені пам’яті жертв геноциду ромів. Організації з прав людини та циганські громади використовують цей день для підвищення рівня обізнаності, боротьби зі стереотипами та зміцнення міжетнічної злагоди.
2 серпня – це день скорботи та пам’яті, який закликає нас пам’ятати про трагедію циганського народу під час Другої світової війни. Він наголошує на важливості боротьби за права та гідність кожної людини, запобігання подібним злочинам у майбутньому та збереженню історичної пам’яті заради миру та злагоди в сучасному суспільстві.
