Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв масових політичних репресій. Цього року цей день припадає на 21 травня. Національний пам’ятний день було встановлено відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 р. з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
Історія колишньої радянської імперії – це історія масового терору проти власного народу з перших днів свого існування. Покінчивши в Україні з «петлюрівцями», більшовицька влада взялася за українську творчу інтелігенцію. У квітні 1930 р. Верховний суд УРСР виніс вирок у справі «Спілки визволення України». Із загальної кількості заарештованих 45 належали до інтелігенції – були провідними вченими, письменниками, діячами культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська.
Далі розпочалися кампанія розкуркулювання 1929-1931 рр., терор голодом 1932-1933 рр., під час яких Й. Сталін заганяв українських селян у колгоспи і придушував небажання працювати за умовами, продиктованими державою. Незабаром розпочалася «генеральна чистка» партії у 1933-1936 рр., погром української інтелігенції 1933-1934 рр. і нарешті «Великий терор» 1937-1938 рр., який не мав яскраво виявленого класового чи національного забарвлення. Масові репресії 1937-1938 рр. поширилися на все суспільство.
Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від селян до наукової та творчої інтелігенції.
За даними історика О. Субтельного, на початку 30-х років ХХ ст. з 240 українських письменників зникло 200; зі 135 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських письменників, які зібралися на свій з’їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 відсотків творчої інтелігенції.
За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено за різними даними 198918 чол., з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та виправно-трудових таборів.
Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання і табори ГУЛАГу. За даними, які наводив М. Хрущов на червневому пленумі ЦК КПРС у 1957 р., за 1937-1938 рр. усього в СРСР було заарештовано понад 1,5 млн. чол., з яких 680692 чол. було страчено.
У межах України було заарештовано 265669 чол. Тоді ж розглянули справи 198918 осіб, із них 123421 особа була страчена, 68823 чол. були відправлені у виправно-трудові табори, 4124 – ув’язнені в тюрмах, 1067 – засуджені до заслання і тільки 658 осіб – звільнені. На Україну припала приблизно п’ята частина загальносоюзних арештів і розстрілів. Більшість репресованих були українцями, але жертвами терору в Україні стали також поляки, німці, євреї та представники інших національностей.
Наслідками сталінського терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних звʼязків та руйнування традиційних ціннісних орієнтацій.
Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну, терор і політичні переслідування стали реальністю для величезної кількості українців, які потрапили під окупацію. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування за політичними мотивами – всі ці жахи знову прийшли на українську землю.
З огляду на все це, День пам’яті жертв політичних репресій сьогодні набуває для нас нового особливого значення.
Сьогодні весь український народ бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів. Він бореться й за те, щоб сталінські геноцидні практики та масові політичні репресії назавжди залишилися у минулому.
