Щороку 22 червня ми схиляємо голови в скорботі та пам’яті. Як відомо, 22 червня 1941 року о 04:00 ранку нацистська Німеччина напала на Радянський Союз попри підписаний Договір про ненапад між Німеччиною та СРСР. Для України, яка була однією з основних арен бойових дій, це стало початком жахливого періоду страждань та руйнувань.
Важливо зазначити, що участь українців у Другій світовій війні не обмежувалася періодом 1941—1945 років, коли відбувалося протистояння між СРСР та Третім Рейхом. Війна фактично розпочалася для України ще раніше. Цей день у 1941 році є найтрагічнішою сторінкою в історії XX століття для нашої держави — німецьке вторгнення, що принесло мільйони смертей, руїни та біль у кожну українську родину. Наша країна зазнала величезних втрат не тільки на фронтах, а й серед мирного населення: розстріли, депортації, голод, знищення міст і сіл.
У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років. Карпатська Україна була втягнута у війну ще до її початку. 14 березня 1939 року угорські війська за підтримки нацистської Німеччини вдерлися на територію Карпатської України. Збройний спротив українців тривав лічені дні, але був запеклим і героїчним. Попри значну перевагу ворожих сил захисники Карпатської України – переважно члени Організації народної оборони “Карпатська Січ” – чинили відчайдушний опір. Основні бої відбувалися в районі Хуста та на прилеглих територіях.
За різними оцінками, під час цих коротких, але інтенсивних боїв загинуло від 2 до 6,5 тисяч українських захисників. Багато з них були молодими добровольцями, які не мали достатнього військового вишколу та озброєння для боротьби з добре вкомплектованими й значно численнішими угорськими військами. Гітлерівська Німеччина підтримувала Угорщину в її агресії проти Карпатської України. Це було частиною ширшої стратегії нацистів щодо укріплення своїх позицій у Центральній Європі. Друга світова розпочалася 1 вересня 1939 року нападом нацистської Німеччини на Польщу. Західні українські землі, які на той час були частиною Польщі, уже з перших днів війни стали полем бою. Це була війна не лише зброї, а й людської гідності, яка гартувала дух та об’єднувала народ у боротьбі за життя.
Вшанування пам’яті жертв війни є надзвичайно важливою та обов’язковою складовою суспільного життя в нашій державі. Україна віддавала велику жертву під час різних війн у своїй історії, і вшанування пам’яті тих, хто поклав своє життя на вівтарі боротьби за незалежність та свободу країни, є нашим моральним обов’язком. Щороку українці вшановують тих, хто боронив свободу та переміг нацизм у Другій світовій війні. Цей день став символом героїзму та мужності українського народу, який не підкорився тоталітарному режиму та постраждав від його розправи. Пам’ятна дата була встановлена Указом Президента України від 17 листопада 2000 року №1245\2000 “Про День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні”.
Сьогодні, коли війна знову торкнулася української землі, пам’ять про ті події набуває нового звучання. Вона стає не лише даниною минулому, а й дороговказом на майбутнє — нагадуванням про ціну миру, силу єдності та незламність духу. Історія нашої держави навчає нас особливо гостро усвідомлювати ціну свободи, миру та безпеки. Тож священним обов’язком кожного з нас є збереження пам’яті про тих, хто відстояв зі зброєю в руках наші кордони, свободу та власний демократичний вибір. Ушановуючи пам’ять минулого, ніколи не забуваємо про сьогодення.
Ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув у роки Другої світової війни. Вічна шана ветеранам. Вічна пам’ять жертвам. Вічна подяка тим, хто захищав і захищає нашу землю!
Пам’ятаємо. Перемагаємо.
