О час! Великий, мудрий художник! Ти несеш на своїй палітрі не тільки сивизну нашу, чи задерті кирпи, чи короткозорість нашу, чи випадкові часом ознаки наших геройств, а щось незмірно більше, глибше і велике, що складає в блакиті майбутнього блискучої краси трагедійний портрет безсмертного нашого народу (Олександр Довженко «Україна в огні»).
22 червня 1941 рік. На світанку в мирні сни громадян України увірвалася німецько-радянська війна – найкривавіша та наймасштабніша у ХХ столітті.
Відповідно до Указу Президента України від 17 листопада 2000 року цей день встановлено Днем скорботи і всенародного вшанування пам’яті українців, полеглих у війні 1941-1945 років.
81 рік минув з того часу, але й досі не загоїлися рани нашої землі, живе в пам’яті важкий спогад про подвиг українського народу, який прийняв бій і тримав стрій протягом усіх років ТІЄЇ ВІЙНИ.
Територія сучасної України, яка перебувала у складі тодішнього СРСР, була охоплена кривавим протистоянням нацистської Німеччини і Радянського Союзу.
22 червня 1941 року, попри Угоду про ненапад, відому сучасникам як пакт Молотова-Ріббентропа, та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська армія атакувала радянську державу по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, яку тодішня радянська пропаганда назвала Великою Вітчизняною війною.
Однак, яку назву не надай будь-якій війні, незмінним залишиться її руйнівна суть – смерть, біль, сльози, втрати… Як влучно писав свого часу український поет Олександр Олесь:
Війна, війна! І знов криваві ріки!
І грім гармат, і шаблі дзвін.
Могили, сироти, каліки
І сум покинутих руїн.
На території України точилися безкомпромісні, криваві, жорстокі бойові дії. Наша держава найбільше потерпіла від нацистської агресії, як до початку війни від комуністичного режиму. Як стверджують історики, загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а 35 з них тривали активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 із 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту.
Важко не згадати, що Україна зазнала найбільших втрат за роки ТІЄЇ ВІЙНИ, яка забрала життя кожного п’ятого українця.
За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення – близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратили притулок. Зруйновано вщент понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.
Німецько-радянська війна показала українцям руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України – Голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл. Жорстокими були злочини й комуністичного режиму: розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу, депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їх етнічних земель.
22 червня 2022 рік. 119 день російсько-української війни, героїчної стійкості, звитяги, материнської мудрості, жіночої незламності, жертовності… з вірою в серці. Тепер ми говоримо ЦЯ ВІЙНА, ця страшна порожнеча, яка поглинула нас, увірвалася в наші мирні сни лютневого ранку. Які вони схожі – ТА і ЦЯ – криваві, руйнівні, безжальні.
Попри наші страхи, крізь гуркіт снарядів, гул сирен, ми, українці – сильна й незламна нація – згадуємо в цей день тих, хто загинув на полі бою, хто пролив свою кров на святу українську землю, хто віддавав своє життя замученим і закатованим у концентраційних нацистських таборах. Ми вшановуємо воїнів, які прагнули принести мир на нашу землю, спокій у наші оселі, щоб ніколи знову гіркий біль утрати, зневіра, страх не панували серед нас.
«Мир необхідно здобувати» – крізь віки нагадує нам латинське прислів’я.
«Мир необхідно здобувати!!!» – лунає в душі кожного українця. І не тихим шепотом, а гучним громом, потужним ривком вітру, відчайдушним кроком на зустріч ворогу кожного нашого героя – захисника й захисниці, які мужньо боронять Україну.
Жодному ворогу невтямки, що в нас від народження живе вільний дух, жага до сподоби, нас не скорити, на чому стоїчно наголошував Олександр Довженко: «Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки».
Честь і слава героям!
Вічна пам’ять загиблим!
