Щорічно 23 серпня, починаючи з 2004 року відповідно до Указу № 987/2004 «Про День Державного Прапора України», підписаного Л. Кучмою, вшановуємо один із атрибутів нашої держави. Ця знакова дата обрана невипадково, бо саме 23 серпня 1991 року, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла до сесійного залу Верховної Ради України синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992 року його було офіційно затверджено як Державний Прапор України.
Упродовж багатьох століть наш стяг є уособленням сили духу та величі народу, який виборює право на власну соборну демократичну державу, відстоюючи свою ідентичність. А ще є ознакою державності, відображаючи історію, світогляд і духовно-моральні цінності українців. Бо розкриває глибинну сутність України: безмежне мирне блакитне небо, що символізує наше тяжіння до добросусідських взаємин з усіма народами, й родючі жовтогарячі лани, які уособлюють нашу працьовитість і самодостатність. Він є історією поколінь, – від Київської Русі до сьогодення, – які боролися й продовжують боротися за становлення і розвиток незалежної держави.
У новітній період важкої боротьби за Україну Державний Прапор став не тільки символом нескореності, а й духовним дороговказом, що єднає українців у всьому світі.
На Донеччині синьо-жовтий стяг має особливе значення. Адже з 2014 року є знаком спротиву російській окупації та віри в повернення до рідного дому, упевненості в майбутньому. Сьогодні він гордо майорить над визволеними містами рідного краю, апелюючи до всього цивілізованого світу: Донецька область – це Україна.
День Державного Прапора є чудовою нагодою вкотре переконатися в тому, що свобода та гідність – наш безпомилковий шлях до успішного життя.
У цей непростий час, піднявши свій прапор, маємо доземно вклонитися всім причетним до наближення світлого Дня Перемоги. Адже поки над нашими містами і селами майорять синьо-жовті стяги, маємо власну державу, історію, культуру. А значить – маємо право бути на мапі народів світу.
