24 лютого 2022 року – один із надважких днів у новітній історії України, адже саме тоді було зірвано маску зі злочинної путінської кліки, яка з 2014 року ретельно приховувала свої підступні плани щодо знищення нашого суверенітету, цінностей, нашої інтеграції в європейський контекст.
Власне після повномасштабного вторгнення в Україну окупантам уже не потрібно було грати роль так званих «визволителів» Донеччини й Луганщини в умовах вигаданої російською владою громадянської війни на цих теренах.
Путін разом зі своїм оточенням зухвало вирішив заперечити існування українців як окремого народу, бо поставив собі за мету «збирання воєдино русскіх земель» через знищення на шляху втілення цього безумства всіх непокірних.
Тому впродовж років переживаємо найжахливіші практики російського злочинства: знущання над українськими полоненими, масовані обстріли наших міст і сіл, збиткування над цивільним населенням там, де ступає чобіт загарбника. А про трагічну статистику російської агресії без сліз і люті говорити неможливо. Бо йдеться про загиблих, поранених, зниклих безвісти; про викрадених маленьких українців, багато з яких досі не вдалося повернути додому.
Однак росіяни, які прийшли «взяти Київ за три дні», не зреалізували свій загарбницький план. Звірства ворогів і усвідомлення того, що лише ми, українці, з допомогою цивілізованого світу можемо здолати нападників, дуже швидко згуртували українське суспільство.
Завдяки незламності українського народу й злагодженим діям ЗСУ, Національної гвардії України, добровольцям, волонтерам, партизанським рухам, небайдужим громадянам і партнерській підтримці росіяни зазнають великих втрат, не досягаючи поставлених цілей.
