День Конституції – це державне свято, що відзначається в Україні щорічно 28 червня на честь ухвалення Конституції сучасної незалежної України 28 червня 1996 р. Цікаво, що це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції.
Конституція 1996 р. набула чинності з дня її прийняття. Оригінал Конституції з підписами Президента України (1994-2005 рр.) Леоніда Кучми і Голови Верховної Ради (1994-1998, 2006-2007 рр.) Олександра Мороза зберігається в Центральному архіві вищих органів державної влади. Широкому загалу його вперше продемонстрували лише у 2016 році.
Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної української держави, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні громадянських прав і свобод, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України у сучасному світі.
Нова Конституція сприяла певному примиренню та консолідації політичних сил, подоланню економічної кризи, вирішенню на конституційному рівні соціальних проблем та гармонізації міжнаціональних та міжконфесійних взаємовідносин в Україні.
Міжнародне співтовариство схвалило Конституцію України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.
Історія українського конституціоналізму має глибокі історичні коріння. Отже, Конституція України 1996 р. постала не на порожньому місці. Біля її витоків – «Руська правда», «Литовські статути», акти періоду Гетьманщини.
Особливе місце тут, безперечно, займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року. За оцінками українських істориків вона є однією з перших європейських конституцій нового часу. Конституція П. Орлика насправді була договором гетьмана Війська Запорозького П. Орлика та козацтва зі старшиною (від їх імені документ підписав кошовий отаман Кость Гордієнко). Конституція була затверджена королем Швеції Карлом ХІІ в складний для української державності час. Документ був написаний двома мовами – латинською та давньоукраїнською. Проте Конституція була написана у вигнанні, тому чинності не набула, а залишилася пам’яткою філософсько-правової історичної думки.
З розпадом Російської імперії, Україна отримала шанс на незалежність, яку спробувала реалізувати, у тому числі, і прийняттям власного основного закону. Українська Центральна Рада затвердила Конституцію УНР 29 квітня 1918 року. Але цей день, на жаль, став останнім днем існування Центральної Ради. Вона була повалена гетьманом Української Держави Павлом Скоропадським. Апарат П. Скоропадського, в свою чергу, опублікував «Закон про тимчасовий державний устрій України» – установчий документ, в якому закладалися основи української державності.
Основоположні акти Української Народної Республіки та ЗУНР продемонстрували правову та політичну зрілість українського народу під час боротьби за українську державність у 1917–1921 роках.
Ці традиції були продовжені 15 березня 1939 року. Тоді в Хусті Сойм Карпатської України проголосив її незалежність і ухвалив два закони, що мали статус конституційних і визначали форму державного правління. Зокрема, вони проголошували, що Карпатська Україна є республікою на чолі з президентом та обраним Соймом. Державною мовою було проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий прапор, гімн та герб.
Програмні документи Української головної визвольної ради як підпільного парламенту часів Другої світової війни засвідчили прагнення учасників визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.
Але в цілому, після закінчення громадянської війни з приходом радянської влади конституційний процес в Україні практично припинився.
За радянського періоду української «державності» було прийнято чотири конституції: Конституцію УСРР 1919 p., Конституції УРСР 1929, 1937 і 1978 рр. В цих конституціях законодавче закріплювалася так звана радянська модель організації влади, основою якої був ленінський принцип поєднання у Радах законодавчої діяльності та управління. Тим самим заперечувався визнаний у більшості демократичних країн світу принцип розподілу влади.
Проголошуючи диктатуру пролетаріату, перші радянські конституції України фактично закріплювали нерівність людей. Всі вони фактично відтворювали структуру і норми Конституцій СРСР того періоду.
Нарешті, у радянських конституціях містилося багато норм не правового, а ідеологічного і політичного характеру, через що зарубіжні вчені називали їх не конституціями, а «політичними деклараціями».
Лише розпад Радянського Союзу дозволив Україні відновити розробку власного Основного закону і затвердити його у 1996 році. Але в конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої української демократії до соціально-правових стандартів та цінностей об’єднаної Європи.
Сьогодні, весь український народ і, перш за все Сили Оборони України, мужньо захищають свою державність, свою Конституцію і свої конституційні права від російської агресії, які були грубо порушені ще у 2014 р.
Сьогодні, як ніколи, український народ повинен бути консолідованим, бо в консолідації суспільства запорука державності.
