Людство пережило безліч трагедій, викликаних чітко продуманим, цинічно спланованим знищенням сотень тисяч людей. Не будемо згадувати бодай деякі з них, але назвемо одну, яка розпочалася 29 вересня 1941 року, коли фашисти в окупованому Києві в Бабиному Яру почали розстріли спочатку євреїв, а потім це урочище стало братською могилою і для представників інших національностей: українців, ромів, росіян.
Смерть однієї людини – це вже непоправна втрата для всього людства. У випадку з Бабиним Яром жахає й те, до якої підлоти вдавалися душогубці, свідомо вводячи в оману майбутні жертви. Так, у розвішеному по Києву оголошенні євреям пропонувалося взяти з собою документи, коштовності, теплі речі, білизну тощо. Тож серед них поширилися чутки, що планується переселення до Палестини. Як свідчать чудом уцілілі приречені на смерть люди, вже будучи оголеними, коли їх вузенькою стежкою гнали безпосередньо на місце розстрілу й вони чули кулеметні черги, продовжували сподіватися на краще.
За неточними даними, тільки євреїв у Бабиному Яру протягом 29-30 вересня було знищено 33771 чоловік, а всього жертвами стали понад 200 тисяч осіб, третина з них – євреї.
Зараз на місці масових розстрілів установлено декілька пам’ятників, на одному з хрестів є напис: «І на цьому місці вбивали людей в 1941. Господи, упокой їх душі». Але сучасні варвари глухі до голосу сумління. Так, російські військові 1 березня 2022 року обстріляли прилеглу до Бабиного Яру територію, внаслідок чого загинуло принаймні 5 чоловік.
Масового знищення в роки Другої світової війни зазнавали й роми. У Києві (в Бабиному Яру) одразу після євреїв розстріляли три ромські куренівські табори, а останніх ромів знищили перед самим звільненням міста в листопаді 1943 року, коли 12 кибиток намагалися виїхати з Києва. Загалом на території України масові розстріли здійснювалися у Східній Галичині, на Рівненщині, Криму. На початку 1942 р. масові знищення ромів були проведені на Донеччині. У лютому 1942 р. розстріляли кілька десятків циган у Бахмуті (колишньому Артемівську). Так, у камері № 46 закинутої виробки алебастрового заводу в січні 1942 р. було знищено єврейське населення міста. Гірка доля спіткала й циганське населення Маріуполя, де в 1942 р. зондеркоманда розстріляла близько 40 циган. Іноді їх убивали водночас з євреями.
На жаль, найсучасніша історія України може продовжити цей трагічний перелік невинних жертв. Один із найжахливіших злочинів учинили найвищі українські державні посадовці проти свого ж народу. Це Небесна Сотня.
У ніч з 19 на 20 лютого 2014 року в Києві на прилеглих до майдану вулицях снайперами «Беркута» було вбито понад сотню беззбройних людей, які мужньо відстоювали обрані ними демократичні, визнані у всьому цивілізованому світі гуманістичні особистісні цінності. Влада, віддаючи злочинний наказ на знищення, розраховувала залякати протестантів не лише у столиці, а й по всій Україні, але отримала зворотнє – ранком 20 лютого більшість українських громадян прокинулися в іншому морально-психічному стані, налаштовані на рішучий спротив будь-якому насильству, що й підтвердили подальші події.
Далі своєрідну «естафету» злочинів проти людяності приймає росія, яка встигла позначити свою присутність в Україні кількома жахливими злочинами. Тому, не претендуючи на повноту охоплення, виділимо лише деякі з них, розташовуючи їх у хронологічному порядку.
Іловайська трагедія
Зауважимо, що всьому, що відбулося в Іловайську, з точки зору людської логіки немає пояснення, можливо, воно десь глибоко коріниться у «воєнній стратегії й тактиці», та все рівно прощення скоєному росіянами не може бути!
Бої навколо Іловайська у другій половині серпня 2014 року розвивалися на користь України, але безпосереднє втручання російських збройних сил кардинально змінило ситуацію на протилежну. Коли вояки Збройних Сил України, Національної гвардії, добробатів опинилися в оточенні, путіним їм був запропонований «зелений коридор» – вихід з Іловайська без зброї. Коли почався рух, цей коридор підступно зачинили залпами з гармат, танків, пострілами із крупнокаліберних кулеметів.
У результаті лише за офіційними даними за 2017 рік в «Іловайському котлі» загинуло 366 українських воїнів, 429 – отримали поранення, 300 – потрапили в полон. Однак ця гірка поразка має і зворотній бік: усі здравомислячі люди в черговий раз переконалися, що путін – це людина без совісті й честі, довіряти йому не можна в жодному разі, а будь-який компроміс – це пастка.
В Іловайську було воєнне протистояння, а далі простягається ланцюжок застосування насильства лише проти мирних громадян.
Теракт під Волновахою 13 січня 2015 року
З реактивної установки «Град», яка входила до складу 5-ї мотострілецької бригади «Оплот» окупаційних військ РФ, було обстріляно пропускний пункт на трасі Маріуполь – Донецьк. Терористи прекрасно знали, що там в основному перебувають мирні громадяни, але це не зупинило їх. У результаті обстрілу загинуло 12 і поранено 18 осіб.
Згадуючи цю подію, варто наголосити на тому, як представники ЄС на початку воєнного конфлікту між Україною та росією реагували на цей злочин. Засуджуючи його в цілому, Федеріка Могеріні водночас не визнала, що безпосередніми винуватцями, як на це вказувала українська сторона, були проросійські бойовики чи російська сторона. Оця поступливість агресорам дуже дорого зараз коштує Україні, і, якби не подібна «близорукість», можливо, повномасштабного вторгнення можна було б недопустити.
Удар ракетою «Точка-У» по залізничному вокзалу Краматорська 8 квітня 2022 року
Вранці 8 квітня сотні людей з різних міст і сіл Донецької області зібралися на краматорському вокзалі, чекаючи на евакопоїзд, живучи надією, що жахи минулися і можна перебувати у відносній безпеці. Та все виявилося марним. Ракета з касетним зарядом (офіційно забороненим для використання) забрала життя понад 60 чоловік і завдала поранення 110 особам.
І хоча російська сторона намагається перекласти вину на українську армію, західні політики й експерти всю відповідальність за понесені жертви покладають на росію.
Велич і біль Маріуполя
Війна, на жаль, не може обходитися без жертв, і бої за Маріуполь протягом 24 лютого – 20 травня 2022 року ще одне цьому підтвердження. Але облога багатотисячного міста – це ще й жертви серед мирного населення, а вони величезні – 20-22 тисячі (хоча називається цифра й 87 тисяч). При цьому містяни зазнали справжню гуманітарну катастрофу.
Безжально знищувалися комунальні підприємства, склади з продовольством і медикаментами, вежі мобільних операторів, лінії електропостачання, помпові станції та магістральні водогони, резервні водосховища, спалювався міський транспорт. Місто постійно піддавалося ракетно-артилерійським обстрілам та авіабомбардуванням. Наслідком цього є те, що 80% житлового фонду зруйновано, 30% з якого не піддаються відновленню. Страждали не лише в місті. Як зазначив голова Донецької ОВА Павло Кириленко: «Російська окупаційна влада здійснює геноцид українського народу!
Саме зараз у захоплених ними Мангуші та Мелекіному помирають від голоду тисячі маріупольців, яким вдалося втекти від російських авіабомб. Це злочин проти людяності» (У районі Мангуша супутникові знімки зафіксували братську могилу завдовжки 300 м). А якщо вдавалося організувати гуманітарні коридори, то людей переважно вивозили на територію росії або ДНР (лише протягом одного дня було депортовано 33 тисячі маріупольців).
Масове вбивство полонених в Оленівці
Бійці, що боронили Маріуполь, виявилися страшними для російських загарбників не лише зі зброєю в руках, але й опинившись у полоні. Так, до в’язниці, розташованій у селищі Молодіжне Оленівської селищної ради, у серпні 2022 року було доставлено 211 захисників «Азовсталі».
Хоча українська сторона наполягала на обміні полоненими, російські терористичні війська від початку не мали наміру обміняти полонених українських військових, а натомість піддавали їх тортурам. У катуванні брали участь бойовики терористичного угрупування «ДНР», найманці ПВК «Вагнер», ФСБ РФ. Тож вибух, який стався в Оленівці 29 липня (в його результаті загинуло 53 військовополонених і 130 отримали поранення ), був способом приховати неналежні умови та злочинні форми допиту.
Слід наголосити, що стався саме вибух, а не ракетний обстріл, тобто, приміщення, в якому утримувалися в’язні, було заздалегідь заміноване й підготовлене до знищення. У відповідь на цей антигуманний факт попрання прав людини засновник полку «Азов» Андрій Білецький заявив, що «азовцями» оголошено полювання на кожного причетного до масового вбивства їхніх побратимів.
Ракетний удар по торгівельному центру в Кременчуці
Руйнування й пожежа торгівельного центру «Амстор» – ще одне яскраве свідчення путінської брехні, що нібито російські війська б’ють лише по військових заздалегідь розвіданих цілях. Але одна з двох ракет, випущених з російських бомбардувальників ТУ-22М3 27 червня, вибухнула в безпосередній близькості від стіни торгівельного центру, в якому на той момент знаходилося кілька сотень відвідувачів.
Загинуло 20 людей, поранено 59, 36 вважаються зниклими безвісти, оскільки багато тіл обгоріло до невпізнання. Тож хоча росія запевняє, що руйнування й пожежа трапилися через детонування боєприпасів, які нібито зберігалися неподалік, все свідчить за те, що це ще один воєнний злочин з боку країни агресора.
Ракетний удар по залізничній станції Чаплино
24 серпня – знаменний день для кожного громадянина України. Але його по-своєму «відзначили» й російські окупанти. Випущені ними ракети влучили в чотири пасажирські вагони, а одна – у приватний будинок. За офіційними даними, загинуло 25 людей, 10 з яких були мирними жителями (серед них діти 6 й 11 років), понад 30 осіб отримали поранення.
Але Міноборони росії знову оголосило, що удар наносився виключно по військовому ешелону, який перевозив військову техніку. Тож за кількістю загиблих обстріл станції Чаплино став одним із чисельніших за смертями після вторгнення росії на територію України: на вокзалі в Краматорську загинуло 57 людей, у Будинку офіцерів у Вінниці – 27, у гуртожитку в Харкові – 25, у Торговельному центрі в Кременчуці – 22.
Російсько-українська війна ще триває, і, напевне, ще будуть жертви. Та хай знають нелюди, що за кожний злочин, незалежно від його масштабу, кара неодмінно буде. І вона матиме як юридичний, так і моральний вигляд, бо скоєне зло не піддається забуттю.
