4 червня — День пам’яті дітей, загиблих внаслідок збройної агресії РФ проти України.
Коли дитина не повертається з уроків, коли замість колискової лунають вибухи, коли фото на згадку стає останнім — суспільство не має права мовчати.
Цей день — не лише про скорботу. Він про правду, яка болить: з початку повномасштабного вторгнення в Україні загинули сотні дітей, тисячі — поранені, вивезені, травмовані. Кожне ім’я — як окремий всесвіт, що не встиг розквітнути.
Подібні сторінки вже траплялися в історії — коли війна стирала обличчя, дати й голоси. Та сьогодні ми документуємо, говоримо, згадуємо. Пам’ять — не лише форма шани. Це чин опору. Ми згадуємо, щоб не допустити знову.
Ми називаємо речі своїми іменами, щоб не дозволити забути найголовніше: діти мають право на життя. І ніхто не має права його забирати.