Людина смертна, але пам’ять робить людство безсмертним, адже саме вона зберігає найрізноманітніші факти, події, імена. Це можна підтвердити сотнями прикладів, одним із яких є все, що пов’язане з трагедією Бабиного Яру, яка розпочалася в Києві 29 вересня 1941 року і тривала протягом усієї окупації фашистами міста.
Антисемітизм був наріжним каменем різних державно-політичних систем у різні часи, та лише з приходом Гітлера до влади набув всеузагальнюючих грандіозних масштабів. Першими під нищівною сокирою опинилися євреї, що проживали на території Німеччини, однак масового характеру політика етноциду набула з початком реалізації плану «Барбаросса», коли в липні 1941 року рейхсмаршал Ґерінґ видав директиву про розроблення заходів щодо «остаточного вирішення єврейського питання в Європі». І Київ при цьому став першим «випробувальним майданчиком».
До цього часу розстріли пройшли в Шепетівці, Бердичеві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Житомирі (за літо нацисти знищили 95 тисяч євреїв), проте саме Київ став першим у Європі містом, де знищили всю єврейську громаду. Ось чому Бабин Яр поряд з концентраційним табором Освенцим залишається одним з головних і жахливих символів Голокосту.
До німецького вторгнення в Києві проживало близько 160 тис. євреїв. Це становило приблизно 20% усього населення столиці. На момент захоплення Києва німцями, у місті залишилося близько 60 тис. євреїв. Більшість із них не змогли або не захотіли тікати. Це були переважно жінки, діти, люди похилого віку та хворі. (Зараз відомо, що найстаршій жертві Бабиного Яру було 103 роки, а наймолодшій лише три дні). Отже, 28 вересня на вулицях Києва з’явилося оголошення українською, російською та німецькою мовами, що всім євреям необхідно зібратися вранці 29 вересня «при вул. Мельника – Доктерівський».
Для чого з’явитися, не пояснили, хоча водночас розпустили чутки, ніби євреїв «евакуйовуватимуть». Але хто не прийде – смерть. У понеділок 29 вересня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця.
29 вересня нацисти розстріляли близько 22 тисяч євреїв. Інших, кого не встигли знищити, запхали на ніч до гаражів танкоремонтного господарства по вулиці Лагерній. Наступного дня їх вбили в Бабиному Яру (число жертв збільшилося до 34 тис.). Всього жертвами Бабиного Яру (психічнохворі, військовополонені, діячі ОУН, підпільники, роми), за однією з оцінок, стали 200 тисяч осіб, третина з них — євреї.
Пам’ять – не лише унікальний архів, але й відмінний учитель. А одним із уроків, чому вчить трагедія Бабиного Яру, як треба протистояти не лише політиці етноциду, а взагалі будь-якій тоталітарній ідеології, бо, і про це слід відверто сказати, події в Бабиному Яру неодноразово намагалися замовчати або сфальшувати.
Першими це зробили ще фашисти, коли перед початком масових розстрілів заарештували дев’ятьох київських рабинів, змусивши їх виступити із заявою про те, що «після санобробки євреї і їхні діти будуть переправлені в безпечні місця» – імовірно, до Палестини. Потім за справу взялися радянські ідеологи. Так, влада інформацію про розстріли в Бабиному Яру подавала «дозовано», переповідаючи про «фашистів», які розстрілювали «радянських громадян».
Тобто, німецько-фашистські окупанти розстрілювали громадян СРСР єврейського походження – про ромів та українських націоналістів говорити було заборонено, вшановувати пам’ять загиблих у Бабиному Яру без дозволу влади – теж. КДБ і міліція переслідували тих, хто 29 вересня приходили до Бабиного Яру покласти квіти. Тож на місці трагедії не було меморіалу і перший пам’ятник встановили лише в 1976 році.
Применшуючи єврейську трагедію в Бабиному Яру, текст на монументі згадував тисячі жертв мирного населення, не вказуючи, що переважна більшість із них були євреями. Тому неодмінно слід пам’ятати, що трагедія в Бабиному Яру – частина історії не лише євреїв, а й усієї України, тим більше за нинішніх умов, коли росія «краде» в України не лише її території, а й намагається спаплюжити її історію. Не випадково після повномасштабного вторгнення в Україну, на початку березня 2022 року, російські війська завдали навмисних та цинічних ракетних ударів по національного меморіалу «Бабин Яр» у Києві.
Після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України в серпні 1991 року, в Бабиному Яру було встановлено пам’ятник єврейським жертвам у формі семисвічника (менори). Це відбулося в 50-ту річницю масового розстрілу – 29 вересня 1991 року.
На сьогодні, крім цього пам’ятника, установлено пам’ятники розстріляним у Бабиному Яру дітям, членам ОУН та поетесі Олені Телізі, сященослужителям, ромам, в’язням Сирецького концтабору, психічнохворим. Прикметно, що на пам’ятнику в Нахлаті Іцхаку (Ізраїль) на івриті є напис «Бабин Яр». А в 2000-х рр. Бабиному Яру присвоєно статус державного історико-меморіального заповідника.
Тож заповітом для всіх нині живущих і наступних поколінь повинне стати усвідомлення, що пам’ять про трагедію Бабиного Яру слугує не роз’єднанню, а єднанню всіх громадян Землі.
