Поет – це талант. Дитячий поет – особливий талант. Дитячий поет-гуморист – це вже на кшталт «вищого пілотажу». А саме такими якостями обдарувала доля уродженця Донеччини (народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівка) Грицька Бойка.
Та і як було не стати поетом, коли, за спогадами сина Вадима, декілька поколінь Бойків уміли говорити віршами. Дід по материнській лінії, Олексій Корнієцький, залишив по собі кілька десятків пісень, які ще й досі співають у селах Донеччини. А батько поета, Пилип Бойко, теж писав вірші. Щоб видати їх, односельці зібрали гроші і відрядили секретаря місцевої комсомольської організації аж до Москви. І вийшла збірка «Чайка» українською мовою, але тодішня влада виплатила авторові гонорар… бібліотекою, 2000 невеликого формату книжок, які читало все рідне село Оленівка.
Дитинство і юнацтво Грицька мало чим відрізнялося від тисяч таких як він: сільська семирічка в Оленівці, Оленівська рудникова десятирічка (щоб потрапити туди, треба було підійматися о 4-й ранку), фронти Другої світової війни (тяжке поранення й контузія), здобуття вищої освіти на українському відділенні літературного факультету Сталінського педагогічного інституту (у 1949 році закінчив з відзнакою), робота в обласній газеті «Радянська Донеччина».
Початком літературної діяльності сам Грицько Бойко вважав 1950 рік, коли в Донецькому обласному видавництві вийшла поетична збірка «Моя Донеччина». А далі чередою пішли збірки для дітей різного віку: «Будем шахтарями», «Ми з Донбасу», «Шахтарочка», «Бруднуля», «Билиці діда Гриця», «Ворона-каркарона», «Смішинки-веселинки», «Про великі вуха» (усього видано понад 100 книг).
Тематика віршів, їхні герої найрізноманітніші. Це і школярська буденність, і взаємини між батьками, рідними та друзями, однокласниками, домашні та громадські справи тошо. Та неодмінним при цьому буде сміховинний заряд: то по-дружньому гумористичний, а подекуди й осудливо сатиричний. Але завжди при цьому автор знаходить надзвичайно точні іронічно-гротескові інтонації, які й дозволяють надзвичайно точно передати безпосередність дитячого ставлення до світу, неповторність дитячих хитрощів і мудрування. Ось як це представлено в поезії «Знайду»:
Нащо калоші ти взуваєш?
— Я в них на вулицю піду!
— Але ж грязюки там немає…
— Нічого, я її знайду!
Не стало Грицька Бойка 25 вересня 1978 року. Він похований на кладовищі “Берківці” у Києві, в якому прожив чимало років.
Пам’ять про Грицька Бойка нетлінна: у Докучаєвській школі № 1 свого часу було відкрито музей письменника (зараз місто окуповане так званою «ДНР» і доля музею нам не відома), а 2 березня 2023 року Центральну бібліотеку імені Зої Космодем’янської для дітей у Києві перейменовано на бібліотеку імені Грицька Бойка.
