З віршів краматорсько-донецького
поета Юрія Доценка:
«Донеччина – це вільна пісня».
«Ми, певне, долею приречені
З тобой лишатись на Донеччині».
Війна не час для ювілеїв та урочистостей, але й вона не повинна позбавляти нас пам’яті. А мешканцям Донецької області є що згадати принаймні за останні десять років.
12 квітня 2014 року сепаратистсько-російським військовим угрупуванням було захоплено Слов’янськ, і з цього часу ракова пухлина «русского мира» починає розповзатися по всій Донеччині.
Протягом весни 2014 року сепаратистам удалося окупувати до 60% території області, включаючи такі великі міста, як Донецьк, Горлівка, Макіївка. Та це не означало, що ворог міг почуватися спокійно. Так, увесь час (починаючи від середини квітня до початку липня 2014 року) трималися українські гарнізони на горі Карачун поблизу Слов’янська, летовища у Краматорську, близько 250-ти днів тримали облогу кіборги в Донецькому аеропорті. А в цей час українська армія, Національна гвардія, добровольчі батальйони накопичували сили для рішучого наступу.
Першими радість звільнення відчули північні міста області:
- Слов’янськ (5 липня);
- Краматорськ (5 липня);
- Дружківка (6 липня);
- Костянтинівка (7 липня).
21 липня 2014 року було звільнено Авдіївку, а це означало, що українські війська майже впритул наблизилися до столиці області Донецька. Протягом усього літа проводилися локальні військові операції, які готували ґрунт для остаточного звільнення всієї області, і якби не відкрите вторгнення російської армії з території Ростовської області, що обернулося Іловайською трагедією в кінці серпня 2014 року, то вже в 2014 році над усією Донеччиною замайорів би український прапор.
Від осені 2014 до 23 лютого 2022 року на Донеччині травало хитке протистояння, віроломно порушене путінською ордою вранці 24 лютого 2022 року. Виконуючи біснуватий наказ путлера, рашисти планували вже влітку окупувати (за їхньою термінологією, «звільнити») всю Донеччину.
Та не так сталося, як гадалося! Понад вісімдесяти днів тримався в повному оточенні Маріуполь, з травня 2022-го по травень 2023-го років велися бої за Бахмут, з жовтня 2023-го по травень 2024-го тупцювалися окупанти під Авдіївкою. Росіянам удалося захопити ці міста. Та це була їхня «Піррова перемога».
Щоправда, у них ще багато «м’яса» та «залізяччя», й останнім часом вони тиснуть на Часів Яр, рвуться до Покровська, мріють захопити Торецьк. Бої тривають жорстокі, тільки воїни на «передку» знають істину ціну того, що позиції тримаються й ворог отримує по зубах.
Не будемо гадати, на скільки ще вистачить орків. Та віримо, що перемога буде на нашому боці, і підтвердженням цьому слугують обнадійливі повідомлення останнього часу: українські вояки успішно контратакували в районі Серебрянського лісництва, повернули під свій контроль мікрорайон Канал в Часовому Ярі. Це перші ластівки. І, сподіваємося, не останні.
А сьогодні, з нагоди десятої річниці початку визволення Донеччини, подякуємо всім українським захисникам, побажаємо їм «Довгії літа», уклонімося загиблим героям.
Слава Україні! Героям слава!
