Незважаючи на те, що зараз на Донеччині складається вкрай складна воєнна ситуація, Донецький обласний краєзнавчий музей продовжує розміщення матеріалів, присвячених мистецько-культурним реаліям нашого краю. Пропонуємо ознайомитися з музичною культурою Донецької області.
Музичні осередки Донеччини
Сучасні аудіо- та відеотехнології, доволі вільний доступ до якісної звуковідеозаписувальної апаратури обумовлюють існування значної кількості різноманітних музичних груп та колективів, плідну діяльність композиторів-аматорів, музичних центрів, клубів тощо. Однак огляд варто розпочати з представлення «офіційних» центрів музично-театрального мистецтва.
Донецька обласна організація Національної спілки композиторів України
Донецька обласна організація Національної спілки композиторів України є одним зі структурних підрозділів НСКУ, об’єднуючи професійних композиторів, музикознавців академічного напрямку. Вона створена в 1970 році. Відповідно до офіційного сайту організації (https://edr.dominus.kiev.ua/catalog/02912337), її головою є Сергій Олексійович Мамонов.
Сергій Олексійович Мамонов
Композитор, член Національної спілки композиторів України (з 1975 р.), лауреат Республіканської премії ім. М. Островського (1982 р.), лауреат Республіканського конкурсу на найкращу пісню (1985 р.),
Заслужений діяч мистецтв України (1986 р.), професор Донецької державної музичної академії ім. С.С. Прокоф’єва (1975 – 2015 рр.), з 2015 року – професор кафедри композиції, інструментовки і музично-інформаційних технологій Національної музичної академії України – Київ).
С.О. Мамонов народився 5 квітня 1948 року в м. Запоріжжя. Протягом 1969-1974 років навчався в Харківському інституті мистецтв ім. І.П. Котляревського по класу композиції, який закінчив із відзнакою.
Пише вокально-симфонічні (поема «Червоний вісник» для баритону, сюїта «Колір моєї Вітчизни» для солістів жіночого вокального ансамблю), оркестрові (концертино для фортепіано з оркестром), камерно-інструментальні (квартет для струнних інструментів), камерно-вокальні (вокальний цикл «Три історичні пісні українського народу», поема-плач для голосу «Колосочки-колоски» (до 60-річчя Голодомору в Україні), фантазія на тему української народної пісні «А вже весна» для ансамблю бандуристок) твори. Їм, особливо симфонічній музиці, притаманні барвистість та вишуканість звукової палітри, свіжість гармонії, чіткість музичних форм. Твори Сергія Мамонова, крім України, виконувалися в США, Німеччині, Фінляндії, Югославії, Молдові, Грузії, Вірменії, Казахстані, Росії.
У доробку С.О. Мамонова є і праці науково-методичного спрямування в галузі інструментування й музичної педагогіки: посібник «Аналіз елементів і будови оркестрової вертикалі», навчальні програми за спеціалізацією «Композиція» для вищих музичних навчальних закладів з курсів: «Методика викладання композиції» (1998), «Сучасні композиторські стилі і техніки», «Композиторська майстерність» (2001, для магістратури), «Композиція», «Сучасні композиторські техніки» (2004, для асистентури-стажування), «Сучасна оркестровка».
Донецька обласна філармонія ім. С.С. Прокоф’єва
Це головна концертна організація Донецької області, що провадить концертні виступи та керує творчою діяльністю зарахованих до її штату артистів-виконавців (музиканти-солісти, музично-виконавські колективи, артисти розмовних жанрів), а також організовує концертні виступи українських та іноземних артистів-гастролерів.
Донецька обласна філармонія заснована у січні 1931 року. У творчому складі філармонії на той час були лекторійні та естрадні групи, окремі виконавці, ансамбль пісні та танцю. В 1937 році обласним радіокомітетом було передано симфонічний оркестр, засновником і першим головним диригентом якого був народний артист СРСР Натан Рахлін.
У повоєнні роки з філармонічним оркестром працювали К. Симеонов, С. Турчак, К. Іванов, В. Гнєдаш, К. Кондрашин, І. Гамкало, а також композитори Б. Лятошинський, І. Дунаєвський, А. Хачатурян та багато інших.
У 1959 році в Концертному залі філармонії був установлений орган, що раніше знаходився в Петербурзькій консерваторії (на ньому свого часу грав П.І. Чайковський). 1991 року філармонії присвоєне ім’я С.С. Прокоф’єва.
Донецька обласна філармонія протягом свого існування проводить багато різних фестивалів, серед яких традиційні фестивалі музичного мистецтва «Прокоф’євська весна», «Донецькі самоцвіти», гітарного мистецтва «Кришталеві струни», фестивалі органного, духового, народного мистецтва та інші.
Серед провідних колективів філармонії: лауреат премії ім. С. Прокоф’єва камерний оркестр «Віола» (художній керівник — засл. арт. України О. Бахтіозін), академічний симфонічний оркестр ім. С. Прокоф’єва (головний диригент — засл. діяч мистецтв України О. Долинський).
Серед артистів філармонії багато професійних творчих постатей: заслужені артисти України С. Ольховиченко, Л. Бородицька, А. Юхнов, Є. Привалов, О. Уцкевич, С. Ломко, В. Гамарь, М. Пшеничний, А. Афанас’єва, Г. Братусь, а також численні лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів: Е. Коржевич, О. Парецький, О. Трофименко, В. Слєпенков, концертмейстер, народний артист України Станіслав Саварі та ін.
З Донецькою філармонією пов’язані творчі долі багатьох акторів, співаків, яким в умовах «суворої радянської фінансової підзвітності» доводилося всілякими способами утримувати як себе, так і концертну організацію, що дала їм притулок. Так, у різні часи за філармонією були закріплені артисти театру Сатири Спартак Мішулін та Зіновій Високовський, актори театру на Таганці на чолі з Володимиром Висоцьким. Про «взаємну зацікавленість» свідчить, наприклад, бухгалтерський звіт щодо отриманих прибутків: Штепсель з Тарапунькою принесли 10,7 тисяч рублів прибутку, циганський театр «Ромен» (за 27 концертів) – 11 тисяч рублів, Лев Лещенко (за 20 концертів) – 29,3 тисячі рублів, В. Висоцький (разом із Таганкою 25 концертів) – 38 тисяч рублів. Ось який наказ було видано по бухгалтерії філармонії: «Зарахувати на тимчасову роботу з 12 по 16 березня 1973 року в якості артиста розмовного жанру товариша В.С. Висоцького із платнею по першій категорії 160 рублів. Оплачувати т. В.С. Висоцькому за суміщення інструмента (гітара – 25 %) і за виконання вокалу 25 % від разової ставки по другій нижчій категорії». Через Донецьку філармонію пройшли також Тамара Міансарова, Олександр Градський, Микола Гнатюк, Михайло Шифутинський. З 1967 по 1972 роки у філармонії працював Валерій Ободзинський.
Валерій Володимирович Ободзинський
(24.01.1942 – 26.04.1997, естрадний співак (тенор), заслужений артист Марійської АРСР).
Майбутній співак народився в Одесі, де пройшло його дитинство та юнацькі роки.
Шлях на професійну сцену В. Ободзинський розпочав з того, що в якості масовика-витівника здійснив один рейс на теплоході «Адмірал Нахімов». Потім була епізодична роль у кінофільмі «Чорноморочка» (один із музикантів оркестру). Ці тимчасові захоплення допомогли юнакові зрозуміти, що музика, спів – це те, до чого тягнеться його душа. Тож потім були короткочасна робота вокалістом у костромській філармонії, потім томській, успішні виступи у складі популярного оркестру Олега Лундстрема. Пізніше сам Валерій згадував: «Я прийшов до Лундстрема неоковирним, страшенно закомплексованим. У той же час я був дуже самовпевненим і самозакоханим. Довго довелося знімати з себе провінційні вишкварки. Навіть говірка моя південна постійно вилізала. За півтора року в Лундрстема я зробив колосальний ривок».
Значний успіх до В. Ободзинського прийшов у 1967 році після гастролей по Сибіру та Приморському краю. Закріпила популярність співака поїздка до Болгарії, де вокаліст виконував свою першу власну пісню «Місяць на сонячному березі» (слова Онегіна Гаджикасимова, музична тема Бориса Карадимчева).
Феноменальний інтерес до співака можна пояснити незвичною манерою виконання, єдвабним голосом та відмінним ліричним тембром. Не випадково композитор Давид Тухманов зауважував: «Він був романтик, любив лірику і співав пісні про любов».
Власне, В. Ободзинський ніколи спеціально не навчався вокалу, користуючись при співові вродженим слухом і музичним чуттям. Крім того, його відзначали високий професіоналізм та колосальна працездатність. Він міг відшліфовувати один куплет по декілька годин, залишаючись незмореним, хоча музиканти оркестру падали від безсилля.
Нові можливості для співака відкрилися в 1967 році, коли він став солістом Донецької філармонії, адже в оркестрі О. Лундстрема він виконував не більше пари пісень, а на новому місці пропонували створити сольну програму. А це природно примушувало шукати все нових і нових авторів пісень. З цього приводу В. Ободзинський зауважував: «У першу чергу успіх співака залежить від його репертуару. Найголовніше для співака – це репертуар. Він повинен бути різноманітним, він повинен бути цікавим. Це досить складно, врешті-решт, примусити публіку дві години слухати одного співака». Тому до репертуару артиста входили твори Станіслава Пожлакова, Володимира Хвойницького, Едді Рознера, російські версії композицій ансамблю «Бітлз».
У 1968 році Давид Тухманов написав «Східну пісню». Композитор згадував: «Слів ще не було, і поет Онегін Гаджикасимов написав слова вже після того, як готова була мелодія. І перший, до кого я звернувся, був Валерій Ободзинський. Я недовго думав». Уперше пісня пролунала в передачі «Доброго ранку!» на Всесоюзному радіо. Голос Валерія Ободзинського почули мільйони. Виконавець одразу став популярним, і через декілька місяців його запросили на телепрограму «Голубий вогник», де він виконав пісню «Дрімає море». У 1970 році Давид Тухманов, разом із дружиною Тетяною Сашко, написав для В. Ободзинського пісню «Ці очі навпроти», яка одразу стала хітом. Цього ж року вийшла перша платівка-гігант В. Ободзинського, тираж якої (13 мільйонів) розійшовся за кілька місяців.
Так проходив «донецький» період у біографії співака, у пам’ять про який 1 червня 2012 оку на будівлі Донецької обласної філармонії була встановлена меморіальна дошка: Валерій Ободзинський працював у філармонії з 1967 по 1972 роки.
А завершити розповідь про талановитого співака (і до певної міри нашого земляка) варто словами дружини Леоніда Дербеньова Віри: «Валерій Ободзинський – солодкоголосий соловей, хлопчина із золотим голосом… Якими тільки епітетами й порівняннями не нагороджував Льоня цього прекрасного естрадного співака, і він був не самотній. Такими голосами співають ангели в раю».
Якщо ж продовжити говорити про Донецьку обласну філармонію, то слід підкреслити, що в її стінах виступав ряд українських митців, зокрема Олександр Семчук, Анатолій Юрійович Мокренко, читали свої вірші Дмитро Павличко, Галина Гордасевич.
Донецька державна музична академія ім. С.С. Прокоф’єва
Донецька державна музична академія імені Сергія Прокоф’єва створена 15 травня 1991 року на базі Донецького музично-педагогічного інституту (заснований 16 травня 1968 року). Після захоплення Донецька сепаратистсько-терористичними військами у травні 2014 року частина викладачів (зокрема, ректор Олексій Скрипник, завідувачка кафедри фортепіано Олена Пономаренко, композитор Євген Петриченко) та студентів виїхали до Києва (Національна музична академія України). Від 2018 року академія поновила роботу в Києві як структурний підрозділ переведеного з Криму Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського
Академія – це вищий навчальний заклад Міністерства України, має два факультети (виконавський та оркестровий), готує педагогів для середніх музичних навчальних закладів, артистів опери й концертних організацій, музикознавців.
Свого часу основними напрямами науково-педагогічної діяльності академії були підготовка висококваліфікованих фахівців для музичної культури, підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів, перепідготовка спеціалістів, культурно-освітня, методична та видавнича діяльність, вивчення культури й мистецтва Донеччини, музичного фольклору Південно-східного регіону, дослідження історичних процесів музичної культури України в контексті світового музичного мистецтва, розробка проблем жанроутворення, історичного буття та типології музичних жанрів, аналіз виконавського процесу, питань музичної інтерпретації, теорії й історії виконавства, засобів музичної виразності. У стінах академії проводилися міжнародні виконавські конкурси: вокалістів «Солов’їний ярмарок» імені Анатолія Солов’яненка (2000 – 2013 роки), молодих піаністів на батьківщині Сергія Прокоф’єва (1991 – 2013 роки).
Відомими випускниками академії є джазовий музикант, трубач, флюгельгорніст, керівник музичних ансамблів Валерій Володимирович Колесников, естрадний співак, композитор Євген Григорович Мартинов, композитор, педагог Олексій Вікторович Скрипник, співачка, педагогиня Аліна Миколаївна Коробко, співачка, композиторка Лариса Володимирівна Бєлова.
Донецький театр опери та балету імені Анатолія Солов’яненка
Донецький обласний театр опери та балету – один із наймолодших музичних театрів в Україні. Його було створено в 1932 році на базі пересувного оперного театру Правобережної України в Луганську. Для новоствореного театру у місті Сталіно (нині Донецьк) спеціально звели будівлю, і 12 квітня 1941 року Донецький російський музичний театр (так він тоді називався) відкрив новий сезон оперою М. Глінки «Іван Сусанін».
Під час Другої світової війни трупа театру була евакуйована до Киргизстану, і в рідне місто театр повернувся в січні 1944 року, а вже у вересні того ж року відбулася прем’єра опери О. Бородіна «Князь Ігор». Певний час театр називався Сталінським державним російським театром опери та балету, поступово зазнаючи трансформації як на рівні назви, так і свого репертуарного спрямування і статусу. Звання «академічний» було присвоєно 2 жовтня 1977 року, а в 1999 році надано ім’я Анатолія Солов’яненка. 26 листопада 2009 року театр отримав звання «національний», а з 2012 року розпочав діяльність під брендом «Донбас опера».
Протягом 1932-1940 років відбувалося становлення театру. Його першим директором та художнім керівником був видатний оперний режисер, прихильник системи Станіславського у сфері музичного театру, заслужений артист РРФСР Йосип Лапицький. Перші актори прибули в Донецький театр з Москви, Ленінграда, Києва, Луганська, Вінниці. До складу оркестру увійшли кращі музиканти Луганського та Вінницького театрів опери та балету, Сталінської обласної філармонії.
Уже в 1935 році оперний репертуар складався з «Пікової дами» та «Євгена Онегіна» П. Чайковського, «Кармен» Ж. Бізе, «Фауста» Ш. Гуно, «Риголетто», «Травіати», «Аїди» Дж. Верді, «Мадам Батерфляй» Дж. Пуччині, «Паяців» Р. Леонкавалло, «Севільського цирульника» Дж. Россіні, «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Казок Гофмана» Ж. Оффенбаха. У складі театру було 405 артистів хору, 45 – балету, 45 артистів оркестру, всього працювало 225 чоловік. На 1940 рік сформувалася талановита група майстрів оперної сцени: диригенти Е.М. Шехтман, А.П. Ковальський, А.О. Здиховський, художники Е.І. Ляхович та П.І. Злочевський. Першими виконавця, які принесли славу театру, стали Юрій Сабінін, Надія Лотоцька, Олександр Мартиненко, Павло Никитенко, Тамара Собецька, Тамара Подольська та ін.
За часів незалежності України протягом 20 років на чолі театру стояв Василь Іванович Рябенький (1958 – 2014 рр.). Під його керівництвом 2012 року вперше в Україні поставлено оперу Р. Вагнера «Летючий голландець» (Крім вистав у Донецьку, аншлаги були зібрані в Києві, Львові, Одесі). За цю постанову в 2014 році В. Рябенький, диригент-постановник Василь Василенко, режисерка-постановниця Марія Курочка, хормейстерка-постановниця Людмила Стрельцова, артистка Тетяна Плеханова удостоєні Шевченківської премії.
У різний час в оперних спектаклях брали участь такі видатні співаки, як Анатолій Галенкін, Юрій Гуляєв, Геннадій Калкін, Раїса Колесник, Олександр Коробейченко, Олексій Кривченя, Тамара Лагунова, Микола Момот, Анатолій Солов’яненко, Людмила Шемчук.
Донецький академічний український музично-драматичний театр
Витоки Донецького музично-драматичного театру знаходяться в Харкові (тодішня столиця України), де в 1927 році в Червонозаводському районі було створено український робітничий театр для виконання культурно-просвітницької місії на сході України.
Основу трупи склали актори Харківського державного народного театру та театру «Березіль», яким керував Лесь Курбас (25 лютого 1887 (м. Самбір) – розстріляний 3 листопада 1937 року в Карелії. Народний артист України (1925), український актор, театро-та кінорежисер).
Першим керівником театру був вихованець В. Немировича-Данченка режисер О. Загаров (1877-1941), потім учень Леся Курбаса В. Василько (1893-1972). З 1933 року театр знаходиться в Донецьку. Саме тут у репертуарі театру з’являються музичні вистави – народна опера «Наталка Полтавка», трагедія «Борис Годунов». З 1994 по 2012 роки художнім керівником був народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Марк Матвійович Бровун (1946-2012).
За видатні досягнення в розвиткові українського театрального мистецтва театру (першому в історії незалежної України) 28 вересня 2001 року присвоєно статус академічного, а 26 листопада 2009 року – статус національного. Виконавський склад трупи театру (група артистів-вокалістів під керівництвом головного хормейстера, заслуженого діяча мистецтв України Т. Пащука, оркестр під керівництвом головного диригента, заслуженого діяча мистецтв України Є. Кулакова) дозволяє успішно реалізовувати складні мистецькі проєкти (наприклад, рок-опера О. Коломойцева «Вівісенція»).
Донецький академічний обласний драматичний театр
(один із найстаріших на Лівобережній Україні)
Історія театру (спочатку аматорського) в Маріуполі бере свій початок від 1847 року. А 1878 року була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр). Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В.Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Театральний сезон відкрився постановкою п’єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру й антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п’єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного (і майже безперервного) закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так часто було в літературі доби СРСР).
1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито. 1959 року діяльність театру було відновлено — будувалася нова стаціонарна театральна сцена, набиралася трупа, готувалися нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного. Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем’єрним показом вистави «Іркутська історія» за п’єсою О. Арбузова.
16 березня 2022 року російська авіація скинула надпотужну бомбу на драмтеатр, де переховувалися біженці, які втратили житло. Після бомбардування центральна частина театру зруйнувалася, а уламками завалило вхід у бомбосховище, що знаходилося в будівлі. За даними агентства Reuters, на супутникових знімках було видно, що перед фасадом драмтеатру й позаду в сквері були написи на асфальті великими літерами білою фарбою «Діти». Проте це не зупинило російських агресорів. За різними даними, у приміщенні театру загинуло від 300 до 1000 людей.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв’язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений орденом «Знак Пошани». Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року театрові було присвоєно статус академічного. У 2016 році Донецький академічний ордена «Знаку Пошани» обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.
Репертуар театру складають драми, комедії, мюзикли, зокрема, «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «97» Миколи Куліша, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка, «За двома зайцями» Михайла Старицького, «Одруження» Миколи Гоголя, «Едіт Піаф» Віктора Легентова, «Роман про дівчат» за Володимиром Висоцьким, багато творів класиків світової драматургії.
Донецький джаз, або Донецьк – джазовий Новий Орлеан
Якщо сам джаз зародився саме в Новому Орлеані, то Донецьк багато в чому був першим на джазовому полі тодішнього СРСР: створено один із перших у країні джаз-клубів, проведено міжнародний джазовий фестиваль, відкрита кафедра естрадного мистецтва та джазових музикантів, 1994 року при Донецькій філармонії створено професійний джазовий колектив.
А це все тому що в місті існував відповідний сприятливий ґрунт. Слід відзначити, що комуністично-радянська ідеологія тривалий час дуже скептично ставилася до джазових музикантів: «сегодня он играет джаз, а завтра Родину продаст». Лише в 1949 році за вказівкою Сталіна одному з кращих на той час джазових колективів Олега Лундстрема (розташовувався в Шанхаї) було дозволено повернутися в Союз. Один із музикантів оркестру Микола Іванович Кормушин, їдучи до міста призначення Тули, завітав до Донецька. Золота (у прямому й переносному сенсі) труба Кормушина, його мистецтво володіння цим інструментом незбагненно вразили місцевих музикантів, тож джаз ненав’язливо завоював їхні серця. Незабаром з’явилися й перші місцеві джазові групи.
Перший джаз-бенд створено в 1954 році в індустріальному інституті (ДПІ – Донецький національний технічний університет), його керівником був Анатолій Чумак. У 1956 році виникає джаз-бенд у медичному інституті (керівник Олександр Фаєрман – Аронич серед музикантів), а в 1961 – у торгівельному інституті (керівник Валерій Рубан). Першим донецьким джаз-музикантам доводилося долати багато ідеологічно-керівних перешкод. Так, на афішах студентських вечорів замість прізвищ іноземних композиторів зазначалися радянські: Стен Кентон – Степан Ковтун, Каунт Бейсі – Костянтин Бєсов, Глен Міллер – Юрій Саульський. Також у програмі джазового концерту обов’язково була присутня «Кантата про Леніна». А в силу того, що худрада не прослуховувала твори, а лише затверджувала надруковану програму, джаз легально підкорював Донецьк.
Студентські колективи були любительськими, а перші професійні джазові оркестри з’явилися на стикові 50-60-х років. Вони грали у фойє кінотеатрів (кінотеатр імені Тараса Шевченка, «Комсомолець», «Победа» – Театр ляльок). Колективи виступали «шведським складом»: чотири саксофони, три труби, тромбон, ритм-група. Крім кінотеатрів, професійних джазових музикантів можна було почути лише в ресторанах.
Організатором першого джаз-клубу й першого джаз-фестивалю став Віктор Дубільєр. До захоплення джазом він ішов від захоплення футболом. Слухаючи на старенькому патефоні платівки, він поступово зосередився на джазові, з якого так і не зміг потім «зіскочити».
Перший фестиваль під назвою «Донбас – 100» було присвячено сторіччю з дня заснування Донецька. Відповідно й наступні фестивалі називалися «Донбас – 101, 102» тощо. Коли деякі західні журналісти побачили назву «Донбас – 108», то вони були вражені. Їм здалося, що в комуністичному місті проводиться уже 108 щорічний джаз-фестиваль, а тому вони цілком серйозно пропонували внести Донецьк до книги рекордів Гіннеса.
З розпадом Радянського Союзу припинилося проведення фестивалів, але «викурити» джаз з Донецька стало неможливо. Тож з 2001 року фестивальний рух відновлюється у вигляді міжнародного фестивалю ДоДж (Донецький Джаз), але через переїзд керівника й організатора проєкту до іншого міста фестиваль занепадає. Лише в 2010 році директор Донецької філармонії Валерій Гуль пропонує відомому донецькому джазмену Анатолію Лозовському відродити формат міжнародного фестивалю – на світ з’являється «Джаз-форум». Про престижність цього фестивалю серед шанувальників джазу свідчить хоча б те, що в 2013 році на ньому виступає Рей Браун – син Елли Фіцджеральд та Рея Брауна.
Самодіяльні музичні колективи
Говорити про самодіяльні музичні колективи Донеччини – це те ж саме, що намагатися обійняти необ’ємне. Тому виділимо лише два.
Театр пісні «Краматорські дівчата та хлопці»
Колектив створено в 1964 році й спочатку він називався «Краматорські дівчата». З приходом у 1974 році нового керівника Віктора Володимировича Герасимова (1949-2020, випускник Харківського державного інституту культури, у 2019 році присуджено звання «Почесний громадянин міста Краматорська») відбулася реорганізація колективу: уведено чоловічі голоси, що дозволило збагатити репертуар. Відповідно була уточнена й назва колективу – «Краматорські дівчата та хлопці». У грудні 1986 року ансамблю було присвоєно почесне звання «народний».
Колектив – подвижник і пропагандист української культури, відданий прихильник народної пісні (значну частину репертуару складають українські народні пісні в обробці О. Авдієвського: «Ой, чий то кінь стоїть», «Їхали козаки», «Гай зелененький», «Варенички»). Це не лише провідний колектив міста Краматорська, області, а один з кращих аматорських колективів України, лауреат і переможець численних регіональних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів, володар безлічі нагород в галузі мистецтва.
Тріо баяністів «Доміно»
(кафедра музики Донбаського державного педагогічного університету)
На кафедрі музики, яку очолює кандидат педагогічних наук, доцент Анатолій Роздимаха, працюють різні музичні колективи, до складу яких входять як викладачі, так і студенти. Але найбільшу відомість має тріо баяністів «Доміно» (керівник Сергій Чугай). Музиканти є лауреатами кількох музичних творчих змагань: фестиваль мистецтв України в Донецькій області, республіканський конкурс-фестиваль «Мистецький розмай» (2019 р.). Концерти баяністів завжди супроводжуються аншлагом.
