ДРУГЕ ЖИТТЯ САДИБИ БАНТИШІВ – Історії закладів соціальної опіки м. Краматорська в документах (частина 1)

Будинок Бантишів - Краматорськ

Овсяннікова Наталія Борисівна,

ст. науковий співробітник ДОКМ

Для кризових моментів історії нашої держави завжди була характерна складна ситуація з так званими «дітьми вулиць». Особливо тяжким випробуванням для українців були війни й породжені ними гуманітарні катастрофи. Війна вдаряє по найбільш незахищеним верствам цивільного населення – дітям та старим. Зараз ми як ніколи розуміємо проблему сирітства та безпритульності. Як у минулому, так і на сьогодні, Донеччина тримає пальму першості за кількістю дітей-біженців, дітей, що голодують та залишаються без людських умов проживання. З цього приводу хотілося б згадати досвід з історії закладів соціального виховання та піклування на прикладі дитячого будинку у селищі Комишуваха (в межах м. Краматорськ).

Згідно з українською концепцією й моделлю соціальної освіти, у 20-ті рр. ХХ ст. на Донеччині поширилася мережа закладів соціального захисту дітей. Форми їх були різноманітними: дитячі майданчики для дітей молодшого віку, відкриті дитячі будинки, денні будинки для дітей робітників, дитячі містечка, трудові колонії, тощо.

Дом Банишів у Камишевасі
Дом Банишів у Камишевасі. Фото поч. ХХ ст.

У багатьох регіонах України дитячі будинки розташувалися на місці колишніх дворянських садиб. Так, особняк панів Бантишів у Комишувасі, який височів у мальовничих краєвидах, із садами, лісовими масивами та ставком, отримав друге життя. Добротність будинку, присутність господарчих будівель, підвалів були обрані не випадково – все підходило для організації господарського комплексу, яким і став дитячий будинок. Він був відкритий на початку 30-тіх років, що пояснюється великою кількістю сиріт під час Голодомору. Було знайдено підтвердження даної версії у статті директора дитбудинку Ганни Федорівни Сечкіної – рік організації дитбудинку – 1933 (Краматорська правда. 1958 р.).

У трагічні роки Другої світової війни дитячі заклади Донеччини були евакуйовані. Яка доля спіткала колишній будинок Бантишів?

Склалася його історія драматично. Під час німецької окупації, яка тривала з 22 жовтня 1941 р. до 6 вересня 1943 р., окупаційну німецьку владу у м. Краматорськ представляв бургомістр Володимир Шопен, начальник Краматорського району. Колишній місцевий житель, інженер відіграв не останню роль у організації дитячого притулку в Комишувасі. Подібними акціями бургомістр заробляв собі авторитет серед місцевого населення.

Краматорська газета (Німецька)
Краматорська газета

З «Краматорської газети» ми дізналися, що при міській управі під егідою Червоного Хреста у 1942 році був створений відділ піклування. Той, у свою чергу, відкривав притулки для сиріт та немічних. Треба зазначити, що ініціатива цієї акції могла надійти від націоналістичної організації «Просвіта», яку підтримував В. Шопен (Знайдені перші накази притулку за 1942 рік із печаткою «Просвіти»). На початку 1943 року за розпорядженням Командування Німеччини на базі дитячого притулку був відкритий дитячий будинок, про що відрапортував Шопен у «Краматорській газеті». Він писав, що районною управою надані значні кошти для ремонту житлових службових приміщень закладу. У наступних публікаціях Шопен похвалявся чудовими умовами, щедрим харчуванням та дитячим одягом, якими були забезпечені більш ніж сотня вихованців. (Що сталося з цими дітлахами розповімо у наступних статтях).

Після звільнення України сталася реорганізація закладів соціальної опіки. Відділ освіти із колишніх притулків створив дитячі будинки. Достовірно відомо про існування таких закладів у Ясногірці, Іванівці, Комишувасі. На прикладі останнього можна уявити, як налагоджувалося життя безпритульних у нових умовах.

У архіві дитячого будинку «Рощиця» збереглися списки вихованців та накази з 1943 року. Першими прибули 20 вихованців, яких було зібрано з розруйнованого Краматорська та його околиць. Через два тижні нараховувалося вже 53 дитини. Через жахливий стан юних страждальців (кістки та шкіра, що покрита коростою) персонал змушений був день та ніч гріти воду, щоб мити дітей. Без медикаментів боролися з хворобами, доглядали та втішали. Пріоритетне державне забезпечення дозволяло вихованцям скромно харчуватися, вони не голодували. Поступово сформувалося підсобне господарство: організували пасіку, мали город, побудували корівник. В штаті закладу перебували не тільки педагогічний персонал, а й доярки, бджоляр. Влітку 1944 року подбали про оздоровлення дітей та взяли в штат піонерську вожату, на яку поклали обов’язок займатися з дітьми художньою самодіяльністю.

Співробітники дитячого будинку
Співробітники дитячого будинку. Фото 1959 р.

У повоєнні роки кількість сиріт не зменшилася через голод, який охопив всю країну. На Донеччині збільшилася кількість закладів соціального захисту та кількість в них вихованців. Ця тенденція тривала не тільки через сирітство дітей, а й тому, що дітей підкидували їхні батьки, які не мали змоги їх врятувати від голоду. Наприкінці 40-х років мав місце зворотній процес: поширеним явищем стало усиновлення дітей, про що свідчать накази.

Побут мешканців будинку для того часу був відносно комфортним. Освітлення приміщень здійснювалося за допомогою гасових ламп. Опалювався будинок дровами. Водопостачання не було. Технічну воду брали зі ставка, питну – у колодязі; до нього тільки у 1951 році влаштували під’їзд. Для підвозу води, обробки землі та під’їзду на станцію слугував віз з волами. Для вмивання користувалися бачками з водою. Вмивальники з’явилися тільки у 1951 році У душових кімнатах вода нагрівалася в металевій пічці, яку палила прачка.

Скрутні повоєнні роки допомогло пережити підсобне господарство – справжній сільський аграрний комплекс: 40 га землі, птахоферма, свиноферма, корівник, стайні, пасіка. Штат поповнили робочі відповідних служб. Господарства працювали на госпрозрахункових умовах. Деяка частина тварин продавалася. Гроші поступали на державний рахунок та на рахунок дитбудинку – на книжки, іграшки, тощо. Навесні починалися польові роботи; на цей період приймали на роботу 7 працівників. У книзі наказів містяться розпорядження про забій худоби для харчування та преміювання персоналу (була така міра заохочення). Підсобне господарство, за виключенням  свиноферми, ліквідували у квітні 1954 року.

На майданчику для прогулянок
На майданчику для прогулянок. фото 1960-х років

 У 1956-1969 роках дитбудинок став справним великим дитячим виховним комплексом. Кількість вихованців збільшилася, їх поділили на групи за віком. За період керування закладом Ганною Федорівною Сечкіною було проведене «велике будівництво»: очищення території, огородження двору, ремонт приміщень та фарбування будівлі зовні. У дворі обладнали для ігор та відпочинку дитячі майданчики. Штат був доукомплектований водієм (з цього виходить факт наявності вантажівки), медичним персоналом, бухгалтером (В. Роменським) та іншими фахівцями. Більше уваги стали приділяти оздоровленню дітей. Влітку їх направляли на відпочинок до піонерського табору (ст. Брусін), деякі оздоровлялися у санаторіях, наприклад, у санаторії «Зміна» (наказ 5.10.1964 р.).

Північний фасад будинку Бантишів
Північний фасад будинку Бантишів

У серпні 1970 року Комишуваський дитячий будинок оновився: отримав нову адресу в Краматорську (Соцмістечко), нову назву («Рощиця») та нову Хазяйку, завідувачку Лідію Миколаївну Збандут.

Джерела та документи:

  • книги наказів дитячого будинку в Комишувасі;
  • списки дітей з 1943 р.;
  • документи Державного архіву Донецької області («Краматорська газета» орган міської управи за часів німецької окупації).

На сайті ДОКМ ми плануємо продовжити публікацію з історії дитячого будинку в Комишувасі.

Далі буде…

Поділитися в соціальних мережах:

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *