Дивні дива навколо «кам’яних баб»

Як добре відомо, у 988 році князь Володимир почав хрестити Русь «вогнем та мечем» (так пишеться у літописах). І хоча відтоді минуло більше двох тисяч років, пережитки язичництва зберігаються в українців і досі. Наведемо цікавий приклад. Усі бачили так званих «кам’яних баб». Доречи, слово «баба», як вважає багато дослідників, походить не від слов’янського «баба», тобто стара жінка, а від тюркського «бабá», яке перекладається як «батько», «предок». Колись ці кам’яні скульптури стояли на курганах, а зараз їх можна побачити здебільшого біля музеїв. «Баби» зображують жінок та чоловіків. Багато хто із пересічних громадян називає ці статуї скіфськими, тому варто наголосити, що переважну частину тих скульптур зробили половці – кочовий тюркський народ, який мешкав на теренах сучасної України (зокрема, і на Донеччині) у ХІ–XІV ст.

Про половців у підручниках та художній літературі написано багато поганого. Мовляв, вони нападали на Русь, палили, грабували, ґвалтували, гнали людей у рабство. Безперечно, усе це було, але мало хто знає, що русичі поводили себе не набагато краще. Вони теж робили набіги на половців (як от відомий князь Ігор Святославович), аби захопити здобич, полонених. Наприкінці XІV ст., після походу середньоазійського полководця Тимура (Тамерлана) на Східну Європу (1395 р.), під час якого військо нападників вирізало майже усіх зустрічних (і навіть ледь не спалило Москву), половці відкочували до Криму. Вони є предками кримських татар.

Отож половці пішли із теренів сучасної Донеччини, а на курганах залишилися тисячі витесаних ними кам’яних скульптур. Не зайве уточнити, що ті скульптури були не надмогильними пам’ятниками, а складовими святилищ, які половці споруджували на високих курганах. Зазвичай святилища мали вигляд майданчиків, огороджених камінням. На цих майданчиках кочовики приносили жертви богам та предкам – різали овець (зрідка і коней), мазали статуї кров’ю тварин (а м’ясо потім з’їдали самі), клали біля «баб» дарунки (стріли тощо). Кого зображували скульптури половців, досі є дискусійним питанням. Висунуто дві гіпотези:

• скульптури втілювали видатних предків;
• вони зображували головних богів, котрим вклонялися тюрки, – Тенгрі (чоловіче божество) та Умай (жіноче божество).

У ХІХ столітті серед поміщиків розповсюдилася «мода» на кам’яні баби (доречи, у «буремні дев’яності» серед «новых русских» також спалахнула така «мода»). От тоді-то скульптури і почали забирати із курганів та звозити до маєтків. А у селян була своя «мода» – скульптури дарували молодятам на весілля. Люди вірили, що «баба», вкопана біля садиби, принесе щастя родині. Нажаль, існувала і більш ганебна «мода»: велика кількість скульптур була розбита й використана як будівельний камінь.

Варто зазначити, що зараз населення Донеччини ставиться до половецьких статуй дуже дбайливо. Мешканці сіл нерідко вкопують їх на центральній площі як свого роду святині, або, якщо у селі є музей, поміщають туди (на фото 1 та 2 – скульптури, які зберігаються у музеї с. Золотий Колодязь Добропільського району).

І от, що є цікавим. У XVIII, XIX та на початку XX ст., коли на курганах стояло чимало «баб», українки тим із них, які зображували жінок, приносили жертви – мазали обличчя ідолів молоком чи сметаною. Вони вірили, що ідол допоможе народити дитину, дасть дітям здоров’я. Втім, існування у середовищі православного населення зазначених вірувань не повинно нас дивувати, адже українські козаки, котрі поступово опановували терени нашого краю, часто одружувалися із татарками, захопленими під час набігів на Крим. Певно, саме ці полонянки і сприяли розповсюдженню серед жінок-слов’янок змальованих магічних маніпуляцій.

Після того, як створився Радянський Союз і почалася боротьба із забобонами, практика жертвоприношень «бабам» нібито пригасла. Але після розвалу СРСР, коли у багатьох людей раптом спалахнула цікавість до язичницьких вірувань, половецьким статуям знов почали вклонятися. Зокрема, біля тих, котрі стоять коло Донецького краєзнавчого музею, часто можна було бачити цукерки та печиво – жертвоприношення. Зараз ця практика продовжується, але тепер «бабам» жертвують головним чином гроші. Здійснюючи інвентаризацію курганів у с. Миролюбівка Покровського району навесні 2018 р., співробітники ДОКМ бачили скульптуру, у корпусі якої було колись просвердлено два поглиблення. У кожному із них лежала монета (фото 3, 4).

Із другим прикладом жертвоприносин «бабам» археологи зіткнулися на теренах Великоновосілківського району, про що ми вже повідомляли на сайті. Нагадаємо, що біля «баби», котра стоїть на грандіозному кургані Сторожові Могили (дивись фото 5, зроблене ще у 2009 р.), також кладуть гроші (фото 6). До речи, із цією скульптурою пов’язаний ще один забобон (дивись на фото 7 статтю із газети «Донбасс» за 2009 р.).

А нещодавно ми отримали нову інформацію. Виявляється, що жертви приносять і «бабам», котрі знаходяться у ботанічному саду м. Донецьк (фото 8–10).

Отже, давні ідоли продовжують залишатися частиною міфології населення, яке живе на Донеччині.

В. В. Циміданов