Етимологічні дослідження як вагомий чинник краєзнавчої роботи

Всеукраїнський день краєзнавця (2023)

(Валерій Сиротенко, канд. філол. наук, доцент,

заступник генерального директора

Донецького обласного краєзнавчого музею з наукової роботи)

Сучасна лінгвістика має доволі багато фахових відгалужень, одним з яких є етимологія: «розділ мовознавства; вивчає походження та історичні етапи розвитку фонем, морфем, слів» [6]. Але її наукові зацікавлення виходять далеко за межі лінгво-теоретичних досліджень, а перетинаються з пошуками в інших сферах інтелектуальної діяльності людини. Зокрема, маємо на увазі краєзнавчі розробки, коли цікаві знахідки в цій галузі робляться завдяки опертю на певні висновки і твердження етимологів. Оскільки ж проблеми топоніміки, як органічної складової етимології, є і природною цариною краєзнавства, то надалі торкнемося трактування походження назв деяких міст Донеччини, розташувавши їх в алфавітному порядкові.

БАхмут чи БахмУт?

Останнім часом назва цього українського міста на устах у всіх теле- і радіооглядачів, військових експертів тощо. При цьому один і той же мовець навіть в одній фразі цю назву може вимовити по-різному: і Бахмут, і Бахмут. І це не вияв неуважності, а орієнтація на певні традиції. Так, в одній із Інтернет-статей «Де ставити наголос у слові ‟Бахмутˮ?» підкреслюється, що диктори українських телеканалів частіше вимовляють «Бахмут» (з таким наголосом подана назва міста й у першому томі «Географической энциклопедии Украины» (1989)), а місцеві жителі переважно говорять Бахмут (і такий наголос фіксують словники: «Словарь географических названий Украинской ССР» (1976), «Советский энциклопедический словарь» (1983), онлайн-версія «Большой российской энциклопедии»). У цій же статті дається й посилання на думку відомого українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора Олександра Пономарьова стосовно правильності наголошування другого складу [4].   

У цій своєрідній дискусії беруть участь і місцеві краєзнавці. Так, пошуковець Олександр (творчий псевдонім Etnografo Donetz) із Нью-Йорка Донецької області в журналі «Детский отдых» (№ 3 за 1894 рік) знайшов оповідання Сергія Меча (відомий географ, педагог, письменник, публіцист)  «Поездка в южную Россию (Географ. очерки и картины)», в якому той пише: «Таков Бахмут, как называли его граждане, делая уда­рение на у и произнося это слово так же, как мы произносим хомут». На підставі цього краєзнавець робить однозначний висновок, що вимовляти назву міста треба тільки з наголосом на другому складові [1].  

У цьому Олександра підтримує співробітник Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький, який, посилаючись на такі джерела, як «Словарь Донских говоров», уривок з поеми І. Котляревського «Енеїда», словник Бориса Грінченка, зазначає: «Місцева усна традиція свідчить про наголос на другому складові – Бахмут, завжди так говорили й українською, й російською мовами місцеві жителі. І у всіх споріднених словах, похідних від «Бахмута», також наголос на ‟уˮ». [1].  

Здавалося б, на цьому можна поставити крапку, але є один момент, який потребує уточнення. Практично всі дослідники відзначають, що назва міста походить від назви річки, на якій воно розташоване. Однак у назві самого гідроніма є варіанти наголошування – Бахмутка і Бахмут [3]. Щоб розв’язати цю дилему, на наш погляд, слід взяти до уваги той факт, що назву річки дослідники пов’язують з тюрським словом «бахмат» – степові низькорослі коні, табуни яких у великій кількості паслися на берегах цієї ріки [5]. Отже, треба чітко визначити місце наголосу в слові «бахмат», що й повинно стати предметом подальших пошуків місцевих краєзнавців.   

Таємниця назви міста Краматорськ

Як зазначає краматорський історик Олег Савчук, на сьогодні існує до 18 різноманітних версій виникнення топоніму «Краматорськ», серед яких є нічим не обґрунтовані варіанти. Наприклад, від «крематорій» (від французького  crématoire «велика піч»); польського словосполучення «Kram-tory» («ларьок на шляхах»),  яким поляки-інженери, буцімто, прозвали залізничний роз’їзд;  від словосполучення «К Рама і Тор», у значенні «прийти до бога Рами (індуїстський бог) і до бога Тора (скандинавський бог) тощо [2]. Тому далі детальніше зупинимося на науково виважених гіпотезах.

Тривалий час поширеною була думка краматорського краєзнавця Миколи Древетняка, що в основі назви міста лежить словосполучення «Крамові торги» – у значенні «торгівля крамом-товаром біля річки Тор / Торець» [2]. Хоча це припущення не позбавлене раціонального зерна, основним контраргументом слугуватиме те, що торги ніколи не відбувалися безпосередньо на березі річки Торець.

Цікаві припущення висловлені дружківським дослідником Миколою Янком та донецьким ученим-мовознавцем, доктором філологічних наук, професором Євгеном Отіним. Вони виводять назву «Краматорська» із російськомовного словосполучення «Крома Торська» або «Крома Торова» (де «крома» – кордон, рубіж), у значенні «державний кордон, перетинаючий річку Тор». О. Савчук не погоджується з подібними твердженнями, підкреслюючи, що реальність побутування словосполучень «Крамові торги», «Крам на Торі», «Крома Торська» нічим не підтверджена, а державний кордон Росії ніколи не проходив по річці Казенний Торець [2]. З цим міркуванням історика можна не погодитися, оскільки свого часу в районі сучасного Краматорська існувала інша «крома – кордон, рубіж» – розмежовувалися землі Війська Запорозького (Кальміуська паланка) від інших земельних володінь. І кромою тут могла слугувати сучасна невеличка річечка Біленька-2, яка зараз протікає по території Саду Бернацького, впадаючи в Торець.

Опосередковано версію «крома – кордон, межа» знаходимо і в працях авторитетного краматорського краєзнавця Володимира Коцаренка.  Аналізуючи ряд документів, він приходить до висновку, що назва міста Краматорськ може походити від словосполучення «Крома Торська», позначаючи цим самим межу (крома!) «Торських дач», тобто межа земель, підпорядкованих козацькій адміністрації фортеці Тор (сучасний Слов’янськ).

У цілому погоджуючись із такою трактовкою, Ю. Савчук водночас указує і на суттєвий її недолік: відсутність належного документального підтвердження – у тогочасних документах згадуються «Торські дачі», але немає нічого про «Кроми Торські». Тому історикові більше імпонує інша версія В. Коцаренка, в якій походження топоніму тлумачиться за допомогою українського вислову «сидіти крами», тобто «сидіти на вигині спини», та реального факту місцевої географії – вигину Казенного Торця поблизу села Білянського, тобто в районі майбутньої станції Краматорська [2].

Як бачимо, на сучасному етапі дослідники не мають єдиної генеральної версії щодо походження назви «Краматорськ», але це має й позитивний ефект, оскільки стимулює до подальших активних пошуків у царині топонімічного краєзнавства.

Чи бути Лиману Красним?

Своєю появою місто завдячує козакам Ізюмського полку, які в середині XVII сторіччя поблизу Торської фортеці (нині Слов’янськ) і заснували поселення, розташоване на озері Лиман (у донських говорах лиман – відкрите озеро; озеро, що не заростає). У радянські часи, за ініціативи трудящих, в 1925 році до іменника було додано прикметник «Красний». І в такому варіанті назва міста проіснувала до 2016 року, коли відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» Верховна рада України повернула стару назву Лиман. Щоправда депутати міської  ради спочатку (жовтень 2015 року) висловлювалися за збереження прикметника «красний», мотивуючи тим, що це означає «гарний, красивий», однак Український інститут національної пам’яті не погодився з таким твердженням, і відповідне рішення було прийнято [10].

Доцільність і необхідність укладання такого закону й дій щодо його реалізації не викликає заперечення. Адже тільки з мапи Донеччини зникли Артемівськ, Дзержинськ, Червоноармійськ, однак, як нам видається, з топонімами, які у своєму складі мають прикметник «красний», варто бути обережнішими. Так, семантика цього слова може означати і прекрасний, чудовий, і красу, вродливість, і найвищу якість чогось, і показник ефективності тощо [9]. Наприклад, оповідання І. Франка «Schon Schreiben» (назва оригіналу) українською перекладають як «Краснописання», а селище міського типу Красне (Золочівський район Львівської області), безумовно, не має нічого спільного з комуністичною ідеологією. Так, напевне, слід було підходити і до Красного Лиману, оскільки місто розташоване в мальовничій місцевості серед соснового лісу неподалік від по-своєму неповторної й чарівної річки Сіверський Дінець. І хай ініціатори додавання прикметника «Красний» до назви міста в 1925 році бачили його «червоним», то для більшості громадян сучасної України це прекрасний і дорогий Лиман. Тож  якщо сьогодні десь промайне «Красний Лиман» не варто вбачати в цьому ностальгію за радянсько-комуністичним минулим, а от назву зупинки «Червоний Молочар» (на території колишнього однойменного радгоспу поблизу Слов’янська) варто деідеологізувати, бо корови в «Червоному Молочарі» давали не більше молока, ніж у якомусь там «Чорному Тюльпані».

Російською «Оленовка» чи «Еленовка»?

Сьогодні українська мова все владніше виконує функції, властиві державній мові, у різних сферах життя українського суспільства. Це, зокрема, написи на дорожніх знаках і транспарантах, мова реклами, інформаційно-довідкова інформація в торгівлі. Однак трапляються випадки (частіше суб’єктивного, ніж об’єктивного характеру), коли напис (переважно, топоніми та гідроніми) подається російської мовою. В цьому випадку доволі часто трапляються лексичні помилки, виправити які можна, вдаючись до з’ясування історії виникнення та заселення  певного населеного пункту. Це можна простежити на прикладі «перекладу» назви селища міського типу Оленівка, розташованого на трасі Донецьк – Маріуполь, коли вживається лексема Еленовка.

На думку авторитетного мовознавця Є. Отіна, «у назвах населених місць доволі часто знаходять відбиття особові імена, прізвища і прізвиська людей, які певним чином причетні до виникнення того чи іншого села»[7]. То що відомо про заселення місцевості, яка отримала назву Оленівка. Селище засноване в 1840 році переселенцями з Полтавської та Харківської губерній. Збереглися прізвища перших переселенців: Колісник, Коваль, Ковтун, Кулибаба, Коршак, Корнієцький, Максим Кищенко, Ткаченко, Туник, Остапенко, Горбатенко, Родоус, Хоценко, Єфимович, Пухно [7]. Звернімо увагу, що серед перших поселенців були тільки етнічні українці, про що свідчать перераховані прізвища. Серед них була й жінка Олена (а українку моголи звати тільки так!), яка й обрала в байракові, який облюбували переселенці, найзручніше місце. На честь цієї жінки  і стали називати поселення Оленівкою [7]. Принагідно зауважимо, що задовго до цього в цьому байракові чумаками (українці!) було викопано декілька криниць. Отже, наведених фактів цілком достатньо, щоб визнати саме за українцями право першопоселенців, тобто і право претендувати на українську версію назви селища Оленівка.

Відомо, що топоніми не перекладаються, а транслітеруються, а це важливо врахувати, оскільки «назви місць (тобто топоніми) часто даються автохтонним населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість» [12].         

Тому слід пам’ятати, що транслітерування відбувається не спонтанно, а з урахуванням багатьох чинних норм. Так, «в офіційних документах, друкованих засобах масової інформації, картографічних, довідкових, енциклопедичних, навчальних та інших виданнях назви географічних об’єктів України передаються літерами латинського чи іншого алфавіту з унормованою державною мовою назв географічного об’єкта за правилами, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності» [13]. Отже, в російськомовному варіанті при передачі топоніму Оленівка (й у всіх похідних від нього лексемах) повинна застосовуватися тільки форма Оленовка. Принагідно звернімо уваг на те: ще задовго до початку воєнних дій на Донеччині в 2014 році мешканці селища створили ініціативну групу, до якої увійшли ті, «кому не безразлична судьба поселка Оленовка Волновахского района Донецкой области» [11] (Свідомо зберігаємо мову оригіналу, щоб підкреслити правильне вживання топоніму Оленівка російською мовою).

«Славянск» знаходиться на території Донеччини

Мовлення кожної людини індивідуальне, тому воно слугує доволі точним показником інтелектуально-духовного рівня розвитку особистості. Тому дотримання мовленнєвих норм – це не лише суто лінгвістична вимога, а показник загальної культури суспільства. І це легко простежується на прикладі вживання топоніму «Слов’янськ» стосовно його наголошування в російськомовному варіанті вимови – Славянск чи Славянск. То щоб правильно визначитися у цій проблемі, необхідно торкнутися історії виникнення самого топоніму.

Одразу зауважимо, що ми відкидаємо версію, пов’язану з Катериною ІІ, якій приписується фраза, сказана нібито під враженням побаченого міста «Яке славне містечко», оскільки шлях імператриці під час подорожі 1878 року пролягав осторонь Слов’янська.

Тож усі інші більш-менш науково виважені версії обертаються навколо основного промислу, яким жили мешканці протягом другої половини XVII – 80-ті роки XVIII століть. Тобто, коли постало питання щодо заміни попередньої назви Тор на іншу, альтернативи практично не було: містечко назвали Солеварськ або Солеванськ, щоб всім було зрозуміло, чим там займаються люди. У 1784 році містечко знову перейменували – на співзвучне Словенськ, а згодом назву дещо осучаснили – Слов’янськ [8].

Для визначення місця наголосу в слові важливо не тільки з’ясувати його етимологію, а й окреслити, в якому мовленнєвому середовищі побутує дана лексема. З моменту свого заснування до кінця ХІХ сторіччя населення Тора -Слов’янська було переважно україномовним, незважаючи на насаджування російської мови на офіційному державному рівні Російської імперії: «Розмовляли мешканці Слов’янська українською мовою. Перепис населення Російської імперії 1897 року чітко називає 74% населення Ізюмського повіту (до його складу тоді входив Слов’янськ) носіями саме української мови» [8]. А попередньо ми вже наголошували, що при потребі транслітерування лексеми, яка сформувалася в одному мовленнєвому середовищі (у даному разі українському) в інше (російськомовне), перевага надається нормам рідної мови. Тож нормативне українське Слов’янськ повинне стати нормою і для російськомовного варіанту Славянск.

Нашою розвідкою ми вказали на можливість перетину лінгвістичних та краєзнавчих інтересів, їхню обопільну взаємодію. Цим намагаємося стимулювати дослідників обох галузей знань до пошукової діяльності на стикові їхніх науково-дослідницьких інтересів, що обіцяє виявлення прихованих аспектів і несподіваність отриманих результатів.

Використані джерела

  1. «Бахму́т» как «хомут» https://freeradio.com.ua/ru/bakhmu-t-kak-khomut-kraeved-s-donetchyny-nashel-eshche-odno-pysmennoe-dokazatelstvo-pravylnoho-udarenyia-v-nazvanyy-horoda/
  2. «Земля Крама», крематорій та «крем с тортом»: версії походження назви Краматорська https://vp.donetsk.ua/gorod-region/gorod/100186-zemlya-krama-krematorij-ta-krem-s-tortom-versiji-pokhodzhennya-nazvi-kramatorska
  3. Бахмутка https://uk.wikipedia.org/wiki/Бахмутка
  4. Где ставить ударение в слове «Бахмут»? https://aif.ru/society/history/gde_stavit_udarenie_v_slove_bahmuthttps://aif.ru/society/history/gde_stavit_udarenie_v_slove_bahmut
  5. Город Бахмут, что означает название, какой перевод, как назывался раньше? http://www.bolshoyvopros.ru/questions/4034942-gorod-bahmut-chto-oznachaet-nazvanie-kakoj-perevod-kak-nazyvalsja-ranshe.html
  6. Етимологія : Короткий словник лінгвістичних термінів https://lektsii.org/4-28666.html
  7. История возникновения Еленовки (Оленовки, Оленівки) https://dokuchaevsk.info/blogs/klub-patriotov-dokuchaevska/istorija-vozniknovenija-elenovki-olenovki-olen-vki.html
  8. Історія Слов’янська: сіль, козаки та вакцина від «русского мира» https://24tv.ua/istoriya-slovyanska-sil-kozaki-vaktsina-vid-ruskogo-miru_n2101423
  9. Красний http://ukrlit.org/slovnyk/красний
  10. Лиман https://uk.wikipedia.org/wiki/Лиман_(місто)#Особистості
  11. Оленовка (Оленівка, Еленовка, Olenivka) https://vk.com/olenovka
  12. Топонім https://uk.wikipedia.org/wiki/Топонім
  13. Топонімія в перекладі https://otherreferats.allbest.ru/languages/00941577_0.html
Поділитися в соціальних мережах:

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *