25 листопада 2020 року виповнюється 90 років з дня народження нашого земляка, вченого зі світовим ім’ям – Георгія Івановича Редька. Народився він в селищі Благодатне Волноваського району Донецької області в родині шофера машино-тракторної станції.«Це був лобатий, чубатий, рухливий, допитливий, завжди усміхнений хлопчик. Навчався Жора охоче й легко. У школі за навчання, в колгоспі за роботу незмінно отримував почесні грамоти», – так згадує про нього почесний краєзнавець Донеччини Надія Дорога [1, c. 3].
У 1946 році Георгій Іванович вступив до Великоанадольського лісового технікуму. Його вабили до себе могутні дуби, висаджені ще Віктором Єгоровичем фон Граффом, стрункі берізки, скеровані у вись тополі. Під їхньою величчю сформувалось його ставлення до лісу та наукові інтереси. Після закінчення Великоанадольського лісового технікуму в 1949 році Редько як кращий випускник вступає до Ленінградської лісотехнічної академії ім. С. М. Кірова, яку закінчує з відзнакою.
«…Редько Георгій серед нас, – згадує його однокашник Євген Олександрович Федоров, – відрізнявся не тільки великим прагненням до знань, а й дивовижною наполегливістю, завзятістю та працьовитістю, схоплював все на ходу. Ці якості він проніс через все своє життя» [2, c. 13].
Після навчання, продовжуючи трудову діяльність на посаді старшого лісничого Тихвинського лісгоспу Ленінградської області, Георгій Іванович в 1955 році вступає до аспірантури інституту лісу АН УРСР і УкрНДІЛГА, а науковим керівником став академік П. С. Погребняк. Після закінчення аспірантури в 1958 році й до 1971 року Редько працював старшим науковим співробітником, завідувачем відділом лісівництва, директором Поліської агролісомеліоративної дослідної станції УкрНДІЛГА, що розташовувалась спочатку на батьківщині фон Граффа в Овручі, а з 1966 року – в Житомирі. За час роботи на станції Георгій Івановичне тільки зібрав цінний матеріал з біології тополь та їхнього розведення в Україні, а й в 1971 році успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук. У цьому жроці очолив кафедру лісових культур Ленінградської ордена Леніна Лісотехнічної академії ім. С. М. Кірова.
На цій посаді розкрився талант Георгія Івановича як вченого і педагога. Наприклад, він ініціював проведення щорічних творчих зустрічей викладачів лісових культур вузів СРСР, на яких обговорювалися питання методології викладання курсу «Лісові культури», проводився аналітичний огляд методичних вказівок і навчальних посібників. Окрім цього, такізустрічі служили для багатьох викладачів початком їхньої роботи над докторськими дисертаціями. Аспірантську підготовку під керівництвом Георгія Івановича пройшли численні учні, зокрема з Сирії, Єгипту, В’єтнаму, Китаю, Німеччини (колишньої НДР), Судану. Сім представників його школи захистили докторські дисертації. Георгій Іванович Редько займався також і просвітницькою роботою – виступав з лекціями в лісових вузах Москви, Архангельська, Красноярська, Воронежа, Києва, Свердловська, Йошкар-Оли, Брянська, їздив у відрядження за для обміну досвідом в Болгарію, Угорщину, Чехословаччину, Польщу, Монголію, США, Китай, Фінляндію.
Слід також відзначити, що Георгій Іванович є автором трьох видань підручника для вузів по лісовим культурамта трьох навчальних посібників.
Дивовижна працездатність й ерудиція сприяли багатогранності його наукових досліджень. Зокрема, він не тільки дослідив сучасний стан та значення для науки і практики багатьох лісокультурних об’єктів, корабельних лісів Росії, України, Білорусії, але й з’ясував їхні витоки.
Георгій Іванович багато часу провів в архівах, перегорнув тисячі аркушів архівних справ, «… щоб знайти й зібрати воєдино всі документи і матеріали, в яких йшлося про піонера степового лісорозведення фон Граффа,та час, в якому він жив і працював, щоб нарешті зрозуміти всю велич праці цієї унікальної людини, яка прожила так мало, але зробила так багато для лісової науки і практики» [2, c. 89].
Унаслідок цієї кропіткої роботи Георгій Іванович став автором дослідження про фон Граффа. Але передувало цьому виробництво в 1988 р на Донецькому телебаченні художньо-документального фільму «Полковник корпусу лісничих (В. Е. Графф. Версії, факти)», автором сценарію якого був журналіст В. Волчек, режисером – Л. Кармакова, оператором-постановником – Б. Онопрієнко. У документальній частині цього фільму Редько розповів про Граффа, але як виявилося, в біографії полковника корпусу лісничих було більше питань, ніж відповідей. І коли фільм побачив світ, автору сценарію зателефонував Георгій Іванович і повідомив, що знайшов невідомі документи про життя Граффа [3, c. 4]. Зокрема, у фондах Центрального державного історичного архіву Російської Федерації ним було виявлено приблизно 300 рапортів-звітів, листів, записок, адресованих до Катеринославської палати державного майна і Лісового Департаменту, що не були затребувані дослідниками упродовж 150 років. У 1994 році Міністерство лісового господарства України видало монографію Георгія Івановича Редька «Полковник корпусу лісничих», в якій детально описане життя і діяльність видатного лісівника – засновника степового лісорозведення Віктора Єгоровича фон Граффа. У фондах та експозиції Великоанадольського музею лісу зберігаються книги та копії документів, переданих професором Редьком.
За успішну багаторічну виробничу і науково-педагогічну діяльність, успіхи в підготовці інженерних і наукових кадрів Георгій Іванович нагороджений численними медалями та відзнаками, а також обраний академіком Російської Академії природничих наук і лісової академії наук України. А його багатогранна наукова діяльність, харизма, доброзичливе ставлення до людей, тактовність, мудрість, любов до молоді, ерудиція, талант, вроджена інтелігентність не тільки принесли популярність, але й міжнародне визнання. Сьогодні справу Георгія Івановича Редька продовжує молоде покоління учених-лісівників.
ЛІТЕРАТУРА:
- Дорогая Н. Гордость наша и не только … // Наше слово.– 16 сентября 1995 г.–№ 72.
- Бабич Н.,Мерзленко М.Хранительистории лесовРосии.–Архангельськ; Москва. –2010.
- Лях Л.Такчто же мызнаем оГраффе? // Социалистический Донбасс. – 18января1989 г.–№ 12.
Олена Кашенець,
завідувачка відділу «Великоанадольський музей лісу»
