«Это был задумчивый опус…»- так охарактеризує Сергій Прокоф’єв у своєї «Автобіографії» симфонічну картину «Сни», прем’єра якої відбулася 5 грудня 1910 року у Великої залі Петербурзької консерваторії.
Думки музичних авторитетів, які були присутні на цьому концерті, були різнополярні. С одного боку, твір молодого композитора називали «блідим», «незрілим», «наслідувальним». А рецензент газети «Театр і спорт» іронічно констатував в своєму відгуку: «Господин Прокофьев дирижировал своей музыкальной картиной «Сны». Подобные произведения можно творить только во сне».
С другого боку, відгуки тих, хто позитивно сприйняв «Сни», хоч і були в меншій кількості, але ж відрізнялися більшою аргументацією. Наприклад, один з учнів Римського – Корсакова, композитор В.Сенілов дав таку оцінку почутому: «Интерес вечера сосредоточился на выступлении молодого композитора Прокофьева, с его оркестровой вещью «Сны»… Музыка дебютанта звучит свежо, не лишена изобретательности и экспрессивности».
Той факт, що прем’єра «Снів» викликала такі протилежні відгуки, зараз вже нікого не дивує. Відомо, що такий початок «життя» був характерною рисою багатьох творів Сергія Прокоф’єва. Але ж з часом все ставало «на свої місця» і музичне новаторство композитора сприймалося як належне.
В цьому ряду симфонічна картина «Сни» займає особливе місце. Так сталося, що цей твір виявився напівзабутим і досі дуже рідко виконується. Чому ж так сталося?
Одну з причин забуття констатує сам Сергій Прокоф’єв – це неналежне виконання «Снів»: «Исполнения эти не всегда бывали на высоте. Один дирижёр, сыграв «Сны», сказал: «Вы уж не очень сердитесь на все фальшивые ноты, которые были взяты». – «Помилуйте, да тут вообще не было ни одной верной ноты. Я это сочинение воспринимал как чужое». («Автобіогафія»).
Друга причина – це несхожість з «загальновідомим» стилем Прокоф’єва. Справа в тому, що ( як констатував сам композитор, розмірковуючи над еволюцією свого творчого шляху) довгий час мало хто з сучасників помічав розвиток ліричного напрямку у музиці Прокоф’єва: «Лирическая …линия оставалась незамеченной, или же её замечали задним числом. В лирике мне в течении долгого времени отказывали вовсе и, непоощрённая, она развивалась медленно. Зато в дальнейшем, я обращал на неё всё больше и больше внимания». Зазначимо, що симфонічна картина «Сни» як раз і відноситься до ліричної лінії.
Ще однією з можливих причин забуття послужив той фактор, що з часом цей твір опинився в тіні симфоній та інших знаменитих симфонічних опусів Прокоф’єва.
В цілому ж, незвичність музичного розкриття заявленої програми, споглядальність, меланхолійність, мрійливість настільки здивували сучасників, що це здивування завадило почути рідкісну красу музики, ії темброве багатство.
Але ж зараз саме ці риси дозволяють нам розширити наші уявлення про майстерність та невичерпну винахідливість композиторського дару Сергія Прокоф’єва.
