«Вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант,
а те, що він вижив, не зісох у „волинській тихій стороні“,
в абсолютно безпросвітних обставинах», –
Марія Білоус-Гарасевич
Романи «Кулак» (1932), «Марія» (1933), «Гори говорять!» (1934), «Юність Василя Шеремети» (1946 – 1947), «Втеча від себе» (1982), трилогії «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1935), «Батько і син» (1937)) і «Ост» («Морозів хутір» (1948), «Сонце з Заходу», «Темнота» (1957)), книги спогадів і репортажів «П’ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980), «Репортажі з Карпатської України», і це ще далеко не повний перелік творів, які належать перу одного автора, ім’я якого, на жаль, і сьогодні в Україні багатьом пересічним читачам може видатися невідомим.
А це Улас Самчук (народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Рівненщині в заможній селянській родині. Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», оскільки він відкрив світові досі невідому Україну. У 80-х роках за трилогію «Волинь» ішлося про висування кандидатури У. Самчука на здобуття Нобелівської премії, але, оскільки письменник не проживав у своїй рідній країні разом зі своїм народом (а це записано в статуті щодо присудження премії), ця пропозиція не була позитивно вирішена).
«Невідомість» же письменника пояснюється тим, що все його життя і творчість пройшли поза, так би мовити, «Радянською Україною», чого тогочасна комуністична ідеологія допустити не могла, а тому і всіляко замовчувала все, зроблене цією непересічною людиною:
- кінець 20-х – 30-ті роки ХХ сторіччя – перебування в центрі українського наукового й культурно-митецького життя української еміграції у Празі;
- редагування протягом 1941 – 1942 року в Рівному газети «Волинь» (у березні 1942 року заарештований німецькою владою за звинуваченням у тому, що він надав редагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру.
Завдяки клопотанням його друга Германа Блюме невдовзі письменника було звільнено); після закінчення Другої світової війни проживав на території Західної Німеччини, де виступив одним із ініціаторів створення МУРу (Митецький Український Рух), а тому 22 грудня 1945 року був обраний головою правління цієї організації; переїхавши в 1948 році до Торонто (Канада), став засновником Організації українських письменників «Слово», активним діячем Світового конгресу українців.
Промер Улас Самчук 9 липня 1987 року в Торонто, де й похований. Сьогодні його іменем в Україні названі вулиці в Луцьку, Білій Церкві, Рівному, Дубно, Мізочі, Крем’янці, Тернополі, а на театральному майдані в Рівному встановлено пам’ятник.
Одним із кращих творів Уласа Самчука є роман «Марія» – перший в українській літературі твір про більшовицький геноцид – Голодомор – проти українського народу. Центральним образом виступає українська селянка, мати Марія, яка врешті-решт гине мученицькою голодною смертю. Не випадково сам письменник присвятив свій твір усім замученим українським матерям:
20 лютого 2025 року Уласові Самчукові виповнилося б 120 років від дня народження. Безумовно, на рідній Волині та й у всіх місцях, пов’язаних із життям і творчістю цього громадянина України відбудуться урочистості. І хай у цей час неодмінно пролунають його заповітні слова:
«Нам судилось бачити, чути і переживати більше, ніж можна було сподіватися протягом одного життя людини. Ми були свідками подій виняткових… Виняткових не тільки для нашого часу, але й для часу писаної історії взагалі. Не зашкодить також бути свідомим, що в сумі причин, що зумовили повстання цих великанських подій, велике місце займає наявність такого простого факту, як поява на кону історичної сцени нас, українців. Нас, як окремої історично діючої духовости, та всього, що з цим поняттям пов’язується… Я хотів показати людей, які пізніше творили зміст того, що ми недавно пережили, в їх первопочатку».
