Допис для рубрики «Історія зародження промисловості Донеччини (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.)»
Матеріали надані КЗК «Костянтинівський міський краєзнавчий музей»
Скляна промисловість у Бельгії мала національний характер, центром якої було місто Шарлеруа. Там працювало 50 скляних і дзеркальних заводів, де виготовлялись унікальні на той час вироби і збувались у Європі. Криза перевиробництва змусила бельгійських підприємців шукати нові можливості для бізнесу, зокрема на території Південно-Східної України.
У 1895 році в Брюсселі на rue de Fericho, 9, було створене акціонерне товариство «Донецькі скляні заводи в Сантуринівці» з основним капіталом у 5,5 млн франків. Правління якого придбало землю в селі Сантуринівка Бахмуцького повіту Катеринославської губернії для влаштування там скляного виробництва.
Власником заводів була відома і шанована в Бельгії родина Ламберів – батько Луї і його син Фернан. Вони стали засновниками і членами Правління Товариства, до складу якого увійшли Л. Ламбер, І. Сізеле, Е. Депре. Головою Правління став П. Нобле. Директором заводів у Сантуринівці – Ф. Ламбер.
11 серпня 1895 року із місцевим землевласником Дмитром Номікосовим вже було укладено купчу на придбання ділянки землі, яку з бельгійської сторони підписали Л. Ламбер, П. Нобле та І. Сізле.
14 червня 1896 року Бельгійське акціонерне товариство «Донецькі скляні заводи в Сантуринівці», отримавши дозвіл відкрити свої дії щодо влаштування та експлуатації скляного заводу у селі Сантуринівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії, почало будівництво. Вибір місця був зумовлений наявністю поблизу сировини та матеріалів, необхідних для варіння і обробки скла, достатньою для виробничих потреб кількістю води, залізниці для ринку збуту продукції.
У 1896-1898 роках тут були збудовані скляний, пляшковий і хімічний. Останній був допоміжним підприємством для вироблення необхідних хімічних продуктів для виготовлення скла. Відповідальним агентом від Товариства став інженер Густав Єгорович Крушель. А з 1903 року був призначений інженер Валентин Людвігович Гомон, який оселився у Сантуринівці при станції «Костянтинівка».
Пляшки. На 1910 рік на пляшковому заводі функціонувало 5 ванних печей, обсяги виробництва зростали від 10 до 50 млн пляшок на рік. Асортимент був великий: горілчані, пивні, шампанські, винні, хересні, токайські, сельтерські, боржомні. Пляшки вироблялись у чотирьох кольорах і різні за оздобленням. Прейскурант Товариства повідомляв: «Пляшки відрізняються витонченістю оздоблення та міцністю».
Пляшки видували вручну майстрами-склодувами за допомогою спеціальних набірних трубок та прес-форм. Процес був поетапним, були задіяні злагоджені бригади, що складались з баночників, катальників та інших допоміжних працівників. З Прейскуранту: «На заводі працюють понад 100 сортувальників, завдяки чому якість пляшок поза конкуренцією». Також вироблявся аптечний посуд, ізолятори, банки, балони, скляна черепиця.
Скло. За два роки завод мав дві великі печі-басейни для варіння та фабрикації скла, які топилися безперервно і містили до 20 тис. пудів скляної маси. Путівник у 1902 році писав: «У скляному заводі будівля, що з’єднує два басейни для виплавки скла, має близько ста п’ятдесяти сажень довжини. У цьому будинку розміщуються на всю його довжину правильні печі, в які надходять видуті циліндри і звідки виходять листи скла. Майже до половини довжини будівлі правильних печей паралельно йдуть сортувальне та укупорювальне відділення».
Скло видувалося вручну – за допомогою набірних трубок отримували циліндричні заготовки «халяви» і транспортували їх до правильних печей. Завод виробляв віконне бемське скло різної товщини і розмірів, матове, напівматове, гофроване, кольорове, скло для фотографічних пластинок. Також постачав своє скло на потреби хімічного та пляшкового заводів, а скляний бій був необхідною складовою шихти для вироблення пляшок.
Згідно тодішньої реклами, якість виробів Скляного заводу вважалася найкращою, відрізнялася «білизною, чистотою, прозорістю та найвищою рівномірною товщиною, що особливо цінується у бемському склі».
Хімічні продукти. Окремо організований хімічний завод забезпечував технологічні процеси фабрикації скла, а саме виготовлення сульфату – необхідного для виробництва скла.
Поступово асортимент хімічних продуктів збільшився, завод розширився, і у 1911 році акціонерне товариство змінило свою назву на «Анонімне товариство Донецьких скляних і хімічних заводів в Сантуринівці».
Продукція заводів Товариства була затребувана. Товари вантажилися прямо у вагони, які доходили до станції призначення без перевантаження, що було вкрай важливо для такого товару, як скло, пляшки та хімічні продукти. При цьому скляна продукція, згідно умов вказаними у прейскурантах «вирушала завжди за страх і ризик покупця».
Товариство «Донецьких скляних та хімічних заводів у Сантуринівці», під фабричною маркою «Два дзвони», за час свого існування удостоювалося восьми золотих медалей на промислових виставках, зокрема у Києві двічі, Катеринославі, Одесі. Товариство брало участь у будівництві Лівадійського палацу у Криму.
У 1912 році на трьох заводах Товариства працювало 4125 робітників, річне виробництво становило 6 млн рублів. Мало склади у 18 містах, зокрема у Сімферополі й Одесі, Тифлісі й Ташкенті, Варшаві.
Капітал Товариства зростав щорічно, так у 1906 році становив 4,6 млн франків, у 1910 – 6 млн, у 1913 – 8,8 млн і у 1919 – 17,9 млн франків. Останні акції видавались у 1920 році.
Дзеркала. У 1899 році поблизу скляних заводів «Анонімним товариством дзеркальних заводів на Півдні Росії» був збудований Дзеркальний завод. Правління Товариства знаходилось в Шарлеруа, до складу якого ввійшли підприємці засновники «Донецьких скляних заводів в Сантуринівці». Основний капітал складав 6 млн франків. Будівництвом керував інженер Прояр-старший. У 1900 році завод розпочав роботу. Посаду директора займали Прояр-молодший, Ф. Гене.
Завод виготовляв найвищої якості дзеркала і дзеркальне скло. Мав власну колію до станції Костянтинівка. Завдяки передовому технічному обладнанню скло вироблялось литтям з подальшою прокаткою. Мав всі технічні удосконалення в галузі виробництва дзеркального скла для вітрин і дзеркал, спеціального потовщеного скла для кораблебудування та інших технічних призначень. Великі динамо-машини давали необхідну заводу електричну енергію. На початку робітників було не багато, завдяки застосуванню механічної машинної роботи.
У 1913 році були побудовані вдосконалені печі для відпалу в яких процес займав декілька годин. За рік завод виробляв 100 тис. м² полірованого скла, 20 тис. м² дзеркал та іншої продукції, на виробництві було зайнято 700 робітників.
Інтенсивне зростання виробництва вело до збільшення числа робітників. З місцевих постійно працюючих робітників поступово сформувався осередок з досвідчених кадрових робітників. Кваліфіковані фахівці приїжджали до роботи з Бельгії, Франції. Керівні посади на всіх підприємствах займали бельгійці.
У 1910 році на обласній сільськогосподарській, промисловій та кустарній виставці в Катеринославі від Костянтинівки брали участь два Товариства: «Донецьких скляних та хімічних заводів у Сантуринівці» та «Анонімне товариство дзеркальних заводів на Півдні Росії».
Скляний завод експонував якісні і цікаві предмети свого виробництва. Головним експонатом був скляний павільйон в якому все – стіни, дах, вікна, двері, були зроблені з різнокольорового скла. Навколо павільйону були виставлені великі скляні балони, піраміди з пляшок. Найдивовижнішим експонатом від Дзеркального заводу було величезне дзеркало в декілька сажнів висотою і шириною, перед яким стояли скляні стіл з письмовим приладдям та стільці. Експозиція справляла на відвідувачів казкове враження.
За різноманітний асортимент та якість продукції обидва заводи були нагороджені великими золотими медалями.
Товариство протрималося на промисловому ринку аж до 1924 року, основний капітал якого зріс до 18 млн. 250 тис. франків.
Залізо. У 1896 році в Брюсселі антверпенським підприємцем Ж. Сізеле було засноване Анонімне акціонерне товариство «Залізопрокатних заводів в Костянтинівці (Донець)» з капіталом у 4 млн франків з метою організації виробництва металопродукції.
Наприкінці 1897 року першу продукцію видали механічна та ливарна майстерні. До 1903 року було введено в експлуатацію 3 мартенівські печі, а 1913 року – ще 2. Працювали середньосортний та дрібносортні прокатні стани, і листопрокатний стан на 7 клітей. Було пущено доменну піч корисним об’ємом 350 м³.
Виплавка чавуну у 1913 році становила 3,7 млн. пудів. На заводі працювало 1500 робітників, які виготовляли залізо сортове та покрівельне, рейкові кріплення, ресори для вагонів, балки та інше різне лиття на 5,5 млн. рублів і приносив великі прибутки акціонерам.
Товариство мало у своєму розпорядженні два залізних рудники у Криворізькому басейні. І, починаючи з 1897 року, завод щорічно отримував значний промисловий прибуток, навіть у кризові часи.
Цемент. Останнім за часом створення підприємством у Костянтинівці стало товариство будівельної промисловості «Анонімне товариство портландських цементів в Костянтинівці» засноване у 1912 році Л. Ламбером та Ж. Сізеле з правлінням у Брюсселі і капіталом у 3 млн франків з акціями та паями засновників. Залишаючись на посаді директора-розпорядника скляних та хімічних заводів, відповідальним агентом Товариства став Валентин Гомон.
Товариство мало на меті виробництво та продаж цементу, крейди, алебастру, вапна. Для будівництва заводу та видобутку сировини було придбано 9 десятин землі біля станції Краматорська Південної залізниці. Виробництво було налагоджено у найкоротші терміни, продукція була відома та затребувана.
Така невідома, до часів незалежності України, історія бельгійського інвестування наприкінці ХІХ – початку ХХ століть в сучасне місто Костянтинівка Донецької області, фактично заснованого бельгійцями. Цінні папери, фото, документальні матеріали того часу, що зберігаються у музеях Донеччини і Дніпропетровщини і є підтвердженням цієї історії.
