Сьогодні гостем нашої «музейної вітальні» став член Національної спілки письменників України, голова Донецької обласної організації Національної спілки письменників України, поет, літературний критик, кандидат філології Микола Васильович Сіробаба. Йому було поставлено ряд питань, на які він люб’язно погодився відповісти.
- Розкажіть, будь ласка, трохи про Вашу організацію, її історію, склад, завдання.
Історія письменницького осередку Донеччини, до речі, одного з найстаріших за віком в Україні, бере свій початок з 1924 року. У місті Бахмут місцеві літератори згуртувалися довкола журналу «Забой», перший номер якого побачив світ у попередньому році. У творчому гурті тоді були молоді автори, творчість яких тепер усім добре відома: Борис Горбатов, Володимир Сосюра, Юрій Чорний-Діденко, Іван Ле, Павло Безпощадний.
А вже в 1934 році було організовано Донецьке відділення Спілки письменників України. Перед початком Другої світової війни в його складі було 7 членів СПУ та 2 кандидати, однак, на жаль, майже всі вони загинули у 1941-1945 роках. І тому в 1944 році за рішенням секретаріату СПУ на Донеччині почали відроджувати обласну організацію письменників і сюди з цією метою зі столиці приїхали Андрій Клоччя та Павло Байдебура, який надалі тривалий час був головою Донецького письменницького осередку. У наступні роки керівниками обласної організації СПУ, а потім НСПУ, були Іван Мельниченко, Анатолій Кравченко, Станіслав Жуковський (2000 – 2011 рр.), Павло Кущ (2011 – 2019). Зараз Донецьку ОО НСПУ очолює Микола Сіробаба.
Творчість письменників Донеччини відома далеко за межами краю і належно вшанована не тільки читачами. Свого часу лауреатом Державної премії ім. Тараса Шевченка став поет Микола Рибалко із Краматорська. Всеукраїнськими преміями ім. В. Винниченка та Г. Сковороди відзначені поетичні твори Анатолія Кравченка та Станіслава Жуковського з Донецька. Премію ім. І.С. Нечуя-Левицького отримав прозаїк Іван Білий, лауреатом премії ім. Лесі Українки та ім. Остапа Вишні став прозаїк Павло Кущ – також із обласного центру. Відзначена премією імені Максима Рильського перекладацька творчість маріупольців Леоніда Кир’янова та Валерія Кіора. Причому останній став лауреатом престижної премії за 2020 рік, переклавши «Кобзаря» Тараса Шевченка урумською (грецькою) мовою.
Перед початком гібридної війни в Донецькій ОО НСПУ на обліку перебували 52 письменники. При осередку працювало літературне об’єднання, в роботі якого активну участь брали молоді літератори з міста та всієї області. Такі ж об’єднання діяли в Горлівці, Єнакієвому, Маріуполі та інших містах Донеччини і щороку під егідою НСПУ в Донецьку відбувалися обласні наради молодих авторів. Обласна організація НСПУ та редакція літературного журналу «Донбас» (колишній «Забой») за сприяння обласної влади готувала періодичний вихід номерів популярного часопису. Письменники брали активну участь у різноманітних культурно-митецьких заходах. Щороку в Дебальцевому за участі Донецької ОО НСПУ відбувався фестиваль «Срібні дзвони» пам’яті Володимира Сосюри. З ініціативи ОО НСПУ започаткували обласні літературні премії ім. П. Байдебури та ім. Г. Кривди і розробили проєкт премії ім. А. Косматенка. У 2013-2014 рр. письменники підготували й видали перші дві книги багатотомної антології «Сучасна бібліотека Донбасу». Також у 2013 році у приміщенні ОО НСПУ підготували проєкт облаштування тут музею літератури Донеччини. Міська влада Донецька підтримала цю ініціативу й гарантувала фінансову підтримку, та невдовзі розпочалася гібридна війна.
Днів за десять до початку вже повномасштабної війни України з Росією в Краматорську відбулася презентація збірки «Біля лінії зіткнення». Її назва дуже символічна. Бо лінія зіткнення й розмежування, що, немов потворний шрам, з’явилася на тілі Донбасу в 2014 році, позначилася безпосередньо й на діяльності Донецької ОО НСПУ та долі всіх без винятку письменників. У листопаді 2014 року проросійські бойовики захопили приміщення Донецької ОО НСПУ, звинувативши літераторів у тому, що ті не підтримали «рускій мір». Немало наших колег відтоді змушені були залишити окупований Донецьк і стали на облік в інших областях. Інші працюють на вільній від окупантів території Донеччини: зараз тут на обліку перебувають 28 членів НСПУ. А ось членство колег на окупованій території Донеччини тимчасово призупинено. На жаль, з початком підступної війни ми понесли величезні й непоправні утрати: за час окупації в Донецьку померли колишні керівники організації та відомі письменники, які свого часу чимало зробили для становлення й розвитку нашого творчого осередку. Серед них Іван Мельниченко, Станіслав Жуковський, Анатолій Кравченко, Іван Білий, Вадим Пеунов, Петро Бондарчук, Борис Ластовенко…
До репрезентованої збірки увійшли прозові та поетичні твори, публіцистика й літературні розвідки письменників, які зараз живуть і працюють на території української Донеччини: у Маріуполі, Бахмуті, Слов’янську, Краматорську, в Добропільському й Лиманському районах. Також тут є зразки творчості наших колег – вимушених внутрішніх переселенців, які тимчасово мешкають за межами області й підтримують зв’язки з організацією. І ця книжка має стати черговим підтвердженням того, що навіть попри воєнне чи ковідне лихоліття обласний творчий осередок продовжує свою літературну діяльність. Термін «лінія розмежування » не став для нас вироком, а тому письменники прифронтового краю періодично видають на-гора свої нові твори, реагуючи на трагічні події, що позначилися на житті Донбасу та всієї України.
- У чому Ви бачите особливості діяльності митецької організації в умовах україно-російської війни?
Зараз головне – це зберегти організацію. За час війни трьох письменників ми втратили тільки в Маріуполі. З деякими утрачено зв’язок, відтак і їхня доля невідома. Працюємо над поповненням наших лав.
- Про творчість кого з членів Вашої організації Ви хотіли б поговорити осібно?
Творчість багатьох моїх колег по письменницькому цехові заслуговує на окреме пошанування. Тож вибір припадає на Вадима Пеунова.
Вадим Костянтинович народився 29 квітня 1923 року в м. Астрахань (Росія). Пройшов через фронти Другої світової війни. У 1954 році закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. Івана Франка й розпочав діяльність газетяра в редакції «Социалистического Донбасса», потім працював прохідником, підривником у шахті, гірничим майстром, а згодом повернувся до творчої праці в якості редактора на Донецькому телебаченні.
Як прозаїк пише українською та російською мовами. За 45 років творчої праці видано близько п’ятдесяти книг, зокрема, «Последнее дело Коршуна», «Любовь и ненависть», «Друзья и враги», «Об исполнении доложить», «В тридцать семь на Новогородской», «Враги казнят, а предают друзья», «Эксгумация», «Катастрофа как стиль жизни!», «Гіркі ліки від кохання», «Знайдешка», «Запах чужої крові», «Одиссея прокурора», «Эротический роман», романи українською мовою «Помста знехтуваних богів» (1999), «Таке коротке довге життя» і «Війна очима солдата» (2008).
В. Пеунов нагороджений орденами «За мужність» усіх ступенів та нагородами СРСР. Заслужений працівник культури України. Лауреат премії «Золотий скіф». Член Національної спілки письменників України з 1961 року.
Помер Вадим Костянтинович 19 січня 2020 року в Северодонецьку.
Працівники Донецького обласного краєзнавчого музею вдячні шановному Миколі Васильовичу за надану цікаву інформацію, а також бажаємо всім творчим діячам Донеччини гідно пройти через воєнне лихоліття, не утратити оптимізму й наснаги й порадувати всіх шанувальників «красного слова» новими витворами. А, знаючи пана Миколу як людину ділову, активну, впевнені, що йому, як очільникові обласної письменницької організації, до снаги зберегти її кістяк, підтримати своїх колег і невдовзі запросити усіх бажаючих на нові презентації членів Донецької ОО НСПУ.
