Продовжуємо нашу екскурсію Краматорськом. Ми відвідаємо вул. М. Силаєва та площу “Весняну”.
Вулиця М. Силаєва
Автобус під’їздить до повороту на вул. Михайла Силаєва (колишня вул. Червоної Кінноти). Перейменування вулиці відбулося на честь видатного театрального діяча Михайла Силаєва (Інформація подається за даними Вікіпедії. 4 (17) листопада 1909, м. Лозова, Харківської області — 16 вересня 1987, Краматорськ) — художній керівник, режисер Народного театру «Данко» міста Краматорська.
У Лозовій пройшли дитячі та шкільні роки. Після закінчення Дніпропетровського хіміко-електротехнічного технікуму в 1927 р. Михайло приїжджає до Краматорська, де на той час облаштувалися його батьки.
Ще в дитинстві в його серце проникла «солодка отрута» театру: в школі разом з друзями-однолітками ставить «чеховські водевілі, антирелігійні інсценування».У художній самодіяльності Силаєв продовжував брати участь і під час навчання в технікумі. Тому «Мишко-артист», як називали заводчани 18-річного хлопчину, який умів талановито передавати манеру поведінки оточуючих, копіювати їх голоси, легко вписався в колектив «Синей блузы» КГМЗ. Неабиякі акторські та режисерські здібності Силаєва незабаром були помічені, і в лютому 1929 року йому пропонують очолити «Синю блузу».
На початок 30-х років М. Силаєв стає одним із ініціаторів роботи ТРОМа (Театр Робочої Молоді). Постановки ТРОМу стали першим кроком на шляху до професійного театру. Навесні 1936 року на Всесоюзному галузевому огляді краматорський ТРОМ показав «Аристократів» М. Погодіна. За постановку цієї вистави колектив отримав «найвищу оцінку і Першу премію ЦК Союзу важкого машинобудування».Силаєв був запрошений на навчання до Москви.
До Краматорська повертається в червні 1946 р. Уже в липні 1947 р. М. Силаєв на громадських засадах керує студією художнього слова, драмгуртком в ПК імені Леніна, в якому займалися відомі в майбутньому кіноартисти — М. Булгакова, Л. Биков, Л. Пархоменко.
У 1952 р. відбулася прем’єра «Розлому» Б. Лавреньова. Ця вистава стала однією з головних «битв» на шляху самоствердження Силаєва як режисера. Разом з хором і оркестром в ньому брали участь 85 робітників, ІТП і службовців. У 1953 р. театру присвоїли звання «Показовий самодіяльний робітничий театр».
Наступний творчий етап у житті Силаєва — режисер народного театру «Данко». Народним театром НКМЗ «Данко» М. Д. Силаєв керував з 1963 р. по 1971 р. 60-ті роки — час розквіту і зрілості його таланту. Сучасники назвали Силаєва «Краматорським Товстоноговим»).
Площа “Весняна”
Наступна зупинка – площа «Весняна». Свого часу ці землі належали поміщикам Тарановим (починаючи від 1752 року). Спочатку там був хутір, потім сільце Білянське, а коли в 1790 році на кошти Степана Сергійовича Таранова було збудовано Архідияконо-Стефанівську церкву поселення стали називати селом Білянське. Ця назва зберігалася до 1917 року, коли село злилося із селищем, яке виростало поблизу заводу Краматорського Металургійного Товариства, отримавши сучасну назву Краматорівка. Паралельно із назвою Білянське вживалася й назва Іванівка (в одному з документів зазначалося: «сельцо Белянское Ивановка тож»). Так поступово утвердилася сучасна назва Іванівка (до моменту спорудження шляхопроводу через залізничну колію існував Іванівський переїзд).
Культурно-духовним центром площі був комплекс Архідияконо-Стефанівської церкви: власне храм, будинок церковно-парафіяльної школи, будинок для вчителів та диякона, декілька житлових та допоміжних будинків для священників та причта, які розташовувалися в районі Базарної площі. Приміщення церкви, зведеної в 1790 році, неодноразово перебудовувалося (останнього разу в 1867 році) і простояло до 40-х років ХХ сторіччя (одним із останніх дияконів був Карпо Кузмич Велігура).
До нашого часу зберіглася будівля церковно-парафіяльної (прихідської) школи. Це початкові школи в Росйській імперії при церковних парафіях, які знаходилися у веденні духових відомств (Найсвятіший правлячий Синод). Перші школи були створені у 17 сторіччі в Москві. Ці школи були важливою ланкою загальної системи освіти. У них вивчалися Закон Божий, церковні співи, письмо, арифметика. У 2-класних ще додавалися історія та церковослов’янська мова.
Попечителями церковно-парафіяльних шкіл, як привило, виступали місцеві купці, дворянство, які оплачували частину витрат на утримання школи, її опаленення, ремонт, закупівлю навчально-методичних предметів тощо.
Приміщення школи, про яку йде мова, являє собою одноповерхову прямокутну невеличку будівлю з сірої цегли. Після ліквідації ЦПШ у приміщенні (20-30-ті роки ХХ сторіччя) розміщувалися початкові класи залізничної школи, у 40-ві роки приміщення перейшло у відомство середньої школи № 7 (у 50-60-х роках розміщувалися виробничі майстерні), у 90-ті рр. – початок 2000 р. – ТБП «Захист».
