Наступна частина автобусної екскурсії Краматорськом.
Німецький ДОТ
Далі маршрут пролягає до залишків німецького ДОТу (селище Октябрське), огляд якого повинен підкреслити, з якими труднощами звільнявся Краматорськ від загарбників восени 1943 року.
Німецький ДОТ на вул. М. Тореза у Краматорську – одна із ланок довготривалих вогневих точок, створених німцями для оборони стратигічно важливого для них населеного пункту (будувався радянськими військовополоненими). Розташований у західній частині Краматорська, поруч із селищем Софіївка. Цей ДОТ – нетипової конструкції, оскільки має чотири бійниці на всі чотири боки, щоб прикривати долину річки Маячка. Товщина стін – до 1 метра. На сьогодні об’єкт розчищений ентузіастами-краєзнавцями, організовано відкритий доступ для туристів.
По дорозі до ДОТу й назад екскурсовод зазначає, що на сьогодні саме в селищі Октябрському відбулося багато перейменувань вулиць. І це не є випадковістю. Адже селище активно заселялося з кінця ХІХ сторіччя протягом 20-30-х років ХХ сторіччя вже за умови існування радянської системи. Так, вул. Інтернаціоналізму отримала назву Володимира Івасюка.
Вулиця В. Івасюка
(Володимир Михайлович Івасюк (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область, УРСР — 24/27 квітня 1979, Брюховицький ліс під Львовом, УРСР) — український композитор- виконавець, мультиінструменталіст, поет. Герой України (2009, посмертно).
Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, виконавець пісень, живописець.
18 травня 1979 його знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна радянська версія — самогубство — викликала сумнів громадськості як того часу, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка — це вбивство, здійснене органами КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. 13 червня 2019 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дійшов висновку, що композитор-виконавець Володимир Івасюк фізично ніяк не зміг би вчинити самогубство. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.
Володимир Івасюк: «Ми, українці, з колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах».
Навчатися музики почав з 5-ти років у місцевій музичній школі, потім уступив до Київської музичної десятирічки імені Миколи Лисенка за спеціальністю альт. Навчався лише протягом першої чверті. З другої, через хворобу, повернувся до Кіцмані та навчався у середній та музичній школах за класом фортепіано. 1964 року написав музику до першої пісні «Колискова» на вірші батька. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль «Буковинка».
1966 року разом із сім’єю переїхав до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але першого ж дня його відрахували за випадок з пам’ятником Леніна (у квітні того року, за два місяці до закінчення школи, Івасюк з однокласниками випадково скинули бюст Леніна у Кіцмані). Перший секретар Чернівецького міськкому комсомолу Аркадій Казімірський допоміг йому влаштуватися на завод «Легмаш» учнем токаря. Там Володимирові доручили керувати заводським хором, який через півроку став лауреатом обласного конкурсу. Під псевдонімом «Весняний» надіслав на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» нагороджений першою премією.
1968 року в телепрограмі Українського телебачення «Камертон доброго настрою» разом з ансамблем «Карпати» виконав пісню «Я піду в далекі гори».
1970 року склав пісні «Червона рута» й «Водограй», путівку в життя пісням дав ансамбль «Смерічка» (солісти Назарій Яремчук, Василь Зінкевич). Пісня «Червона рута» увійшла до двадцятки переможниць першого всесоюзного фестивалю «Пісня-71». На завершальному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк.
1972 року В. Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й розпочав студії у консерваторії на підготовчому відділенні.1973 року закінчив Львівський медичний інститут, уступив до аспірантури. У вересні 1974 року розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії у класі Анатолія Кос-Анатольського.
У листопаді 1978 року здобув перемогу на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві — дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».
Іменем Володимира Івасюка названо вулиці в Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Сумах, Дніпрі, Кропивницькому, Борисполі, Винниках, Городку, Дрогобичі, Дубно, Золочеві, Краматорську, Кременчуці, Малехові, Ніжині, Перемишлянах, Рівному, Рудному, Сахновщині, Старому Самборі, Тлумачі, Трускавці, Хмільнику, Хоросткові.
Вулиця С.Крушельницької
Варто звернути увагу й на те, що вул. Войнова перейменована на вул. Соломії Крушельницької.
Соломія (Саломея) Крушельницька походить зі шляхетного українського роду Крушельницьких гербу Сас. Народилася 23 вересня 1872 року в сім’ї греко-католицького священника у селі Білявинці на Тернопільщині.
Співати Соломія почала дуже рано, й усі відзначали її виняткові здібності і дуже приємний голос.Соломія Крушельницька основи музичної підготовки отримала в Тернопільській класичній гімназії, також навчалася в Тернопільській школі товариства «Приятелі музики». У 1891 році Соломія уступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства. Закінчивши консерваторію, восени 1893 року Крушельницька їде до Італії, де навчається співу у Фауста Креспі й драматичному мистецтву в професора Конті.У 1894 році Крушельницька тріумфально виступає у Львові, а далі здобуває гарячу прихильність поціновувачів опери у Кракові та Варшаві.
«Її голос – сильне, соковите і дзвінке драматичне сопрано, здатний до різноманітних вокальних відтінків. Вона не женеться за голосовими ефектами, а весь свій художній інтелект переливає у глибоко відчутий нею образ героїні. Це робить її ідеальною співачкою, бо вона однаково прекрасно і співає, і грає», – так писали варшавські газети про Соломію Крушельницьку.Крушельницька зачарувала своїм мистецтвом провідні оперні центри світу: Мілан, Рим і Неаполь, Париж і Ніцу, Санкт-Петербург, Краків і Варшаву, Одесу і рідний для неї Львів, Нью-Йорк, Буенос-Айрес і Сантьяго.
У лютому 1904 року композитор Джакомо Пуччіні в міланському театрі «Ла Скала» представив свою нову оперу «Мадам Баттерфляй». Прем’єра провалилася, оперу освистали. Пуччіні був приголомшений цією невдачею, але друзі умовили його переписати оперу і запросити на головну партію Соломію Крушельницьку. І коли 29 травня на сцені театру «Ґранде» в Брешії відбулася прем’єра оновленої «Мадам Баттерфляй» із Крушельницькою – це був тріумф. Артистів і самого композитора 17 разів викликали на сцену і осипали оваціями. Зворушений Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».
Гастролювала Соломія Крушельницька і в Санкт-Петербурзі (12 опер). З цього приводу родина російського імператора Миколи ІІ звернулася із проханням до Крушельницької дати концерт у царському палаці. Співачка погодилася. Арії виконувала різними мовами, а на завершення концерту проспівала декілька українських народних пісень. Ці пісні дужесподобалися Миколі ІІ, і він запитав Соломію Крушельницьку, якою це мовою вона співала і про що в них розповідається. Співачка відповіла французькою. Оповівши зміст пісень, вона наголосила, що це пісні її рідною мовою – українською.
В Італії Соломія Крушельницька познайомилася з адвокатом ЧезареРіччоні за якого й вийшла заміж під час гастролей по Південній Америці (Буенос-Айрес, 19 липня 1910 року). Разом вони прожили щасливих 26 років подружнього життя на батьківщині чоловіка – у містечку Віареджо, в італійській Тоскані.
Після смерті чоловіка у 1936 році Соломія Крушельницька у 1939 році поїхала в Галичину провідати рідних і тут її застала Друга світова війна. До Західної України прийшли «совєти», і велика артистка, яку знав весь світ, стала «заручницею» нової влади: її будинок був націоналізований (виділили лише квартиру, в якій проживала разом із сестрою). Під час німецької окупації Львова Крушельницька так бідувала, що вимушена була давати приватні уроки вокалу. Після повернення радянської влади Крушельницьку взяли викладачем до Львівської державної консерваторії, але одразу почали тиснути на неї, погрожуючи «чисткою кадрів від націоналістичних елементів».
Померла Соломія Крушельницька 16 листопада 1952 року і похована на Личаківському кладовищі поруч із могилою Івана Франка.