Четверта частина автобусної екскурсії Краматорськом.
Вулиця Л. Бикова
Леонід народився у селищі Знаменське (зараз Черкаське) Словянського району у сім’ї Федора Івановича та Зінаїди Панкратівни Бикових. У дитинстві сильно хворів, але завдяки турботі батьків одужав. Батько актора їздив на роботу до Краматорська на металургійний завод робочим потягом. А потім йому надали житло в Краматорську, квартиру в Старому місті (вул. Спортивна, 12, за старою нумерацією 130). Бикови жили у квартирі №8 на другому поверсі.
На Спортивній Леонід Биков прожив з 1929 по 1936 рік. Пізніше батько Леоніда Бикова побудував свій будинок у селищі Прокатників. «Я з Прокатки», – говорив про себе актор. Зараз на будинку встановлена меморіальна дошка. Отже, Леонід Биков прожив у Краматорську перші свої 19 років.
Леонід закінчив загальноосвітню школу № 6, а потім 2 роки (одразу по звільненню Краматорська від фашистів) навчався у Краматорському машинобудівному технікумі (розташовувався в будинку, де зараз розміщено міський військкомат). 1945 року зробив спробу вступити до 2-ї спецшколи для льотчиків, але вона була розформована одразу по закінченню Другої світової війни.
Мав намір вступити до Київської школи актора. Але ця спроба не вдалася та ще й обернулася неприємними подіями. У Леоніда закінчилися гроші,й він повертався з Києва на даху вагона потяга. А в дорозі його ще й пограбували – зняли вночі нові чоботи та костюм.
У 1947 році Леонід Биков вступив до Харківського театрального інституту, по завершенні якого потрапив до трупи Харківського державного академічного українського драматичного театру імені Т.Г. Шевченка, в якому працював до 1960 року.
У 1960-1968 роках – актор та режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 року – актор та режисер Київської кіностудії імені О.П. Довженка.
Далі автобус переміщується до центру селища Октябрське, забудоване в 30-х роках ХХ століття за принципом «Міста-саду».
За матеріалом: https://www.vp.donetsk.ua/gorod-region/gorod/100662-ekskursiya-po-kramatorskim-storinkam-zhittya-leonida-bikova-budinok-de-meshkav-aktor-shkola-6-de-navchavsya-ta-in
Населений пункт нового типу селище Октябирський – «МІСТО-САД». містобудівний експеримент 20-х – 30-х років ХХ ст.
(Матеріали про селище Октябрський надала співробітриця ДОКМ Наталя Борисівна Овсянникова)
До середини 20-х років ХХ сторіччя Краматорська являла собою згруповані навколо станції та заводів поселення-колонії з одноповерховою забудовою з цегли, дерева та глини(«мазанки»). Відомі адресні назви районів:
- с. Юльянівка (біля Доменних прохідних);
- с. Базарне (район сучасного ПК ім Бикова, Базарна площа);
- с. Язиківське (район Ярмарочної площі, сучасна вул. Елеваторна, провулок Тихий);
- с. Поштове (район прохідних СКМЗ);
- с. Штейгерівка (правий берег Казенного Торця, сучасна територія НКМЗ.
У таких поселеннях не було вулиць, будинки мали номери. Декілька районів мали народні назви, що вкоренилися:
- с. Доменні (назва збереглася);
- «Шанхай» (Собачівка) – скупчення будинків між Доменними та Ясногіркою;
- «Кавказ» – заселена мазанками частина Октябрської гори у напряму с. Іванівка.
Активізація містобудівного процесу на Донеччині набула найбільшого масштабу на початку 20-х до кінця 30-их рр. ХХ ст. Цьому передував ряд економічних та соціальних чинників, а саме: розвиток промисловості, створення підприємств, головним чином металургійних, створення єдиного територіально-промислового комплексу, який являла собою Донецька губернія (з 1932 р. Донецька область), зростання населення Донбасу, особливоі поряд з центрами виробництва. Збільшення кількості населення відбувалася не так у містах з розвиненою інфраструктурою, а поряд великих заводів. Між розміщенням промисловості та в робітничих околицях сосовно ступіня благоустрою населених пунктів були суттєві відмінності, які треба було вирішити за допомогою нових ідей зарубіжних філософів та архітекторів. Особливий уплив на розвиток радянської містобудівної думки мав твір Ебенейзера-Говарда «Міста-сади» (1897 р.). У книзі була запропонована ідея нового типу поселення, у якому поєднана перевага життя в умовах благоустрою та на природі. Пошуки першими радянськими архітекторами нових рішень та форм сконцентрувалися на новій ідеї для того, щоб створювати нові населені пункти.
Особливу увагу архітекторів 20-х привернуло планування якісно нового типу поселень – фабрично-заводських селищ, які були характерні для Донецького регіону. За словами фахівця з проблем історичної забудови Андрія Вергелеса, Донбас став головним будівельним майданчиком України та СРСР. У ньому знайшло відображення розробка принципів нового розселення, проєктування нових населених пунктів та розробка нових типів житлових та громадських будівель.
Прикладом робітничого селища нового типу є селище Октябрський, яке було побудоване в 1925 – 1938 рр. на околиці населеного пункту Краматорська (Краматорівка), що біля ст. Краматорська. Чинником його формування є реконструкція ДКМЗ (Державного Краматорського металургійного заводу, у минулому КМТ (Краматорського металургійного товариства), а саме: пуск старих та будівництво нових домен, будівництво нової електростанції та будівель ТЕЦ, пуск прокатного й мартенівського цехів [дані архіву УКБ КМЗ]. У 1932 р. на базі ДКМЗ було створене два підприємства: Старокраматорський машинобудівний завод (СКМЗ) та металургійний завод ім. Куйбишева (КМЗ).
У районі ст. Краматорська працювали підприємства з виробництва будівельних матеріалів: цементний завод №1 «Пушка», цементний завод №2 «Грануліт»; шиферний та цегляний заводи товариства «Шамот» та гірничодобувні підприємства. Видобуток сировини для виробництва будматеріалів також був одним із чинників вибору місця для масштабного будівництва. У краматорських кар’єрах добувалося по 6 вагонів піщаника щоденно. З цього каменю були зведені будівлі заводів КМТ та Донецької залізниці. Значні запаси глини, крейди, гіпсу-алебастру, піску, що використовувалися промисловістю краматорськими заводами будматеріалів, сприяли успіху спланованого проєкту. Потужний промисловий комплекс на місцевій сировині, що сформувався у 20-ті-30-ті рр. біля ст. Краматорська, призвів до значного зростання кількості населення. Його ілюструють наступні дані по кількості населення в районі: у 1923 р. – 6,476 тис. жителів; у 1926 – 12, 348 тисяч, у 1938 р – 93,350.
Основні принципи планування нових населених пунктів Донеччини – це селища-сад.
Селища-сади біля промислових об’єктів являли собою закінчене містобудівне утворення. Вони були гранично організовані, тобто мали певні межі, відрізнялися завершеністю структури та плану. Автори селищ-садів створювали новий простір, протиставляючи його «убогій» та «безладній» забудові попередньої епохи. Новаторство планування відбилося у створенні форми нового простору: планам селищ надавалася форма кола, півкола, шестигранника, радіально-промениста форма. У центрі системи планувалося зведення громадських будівель. Значну роль відігравало озеленення. Символи нової епохи відбилися в архітектурних проєктах громадських будівель та житлових будинків, у нових інженерних рішеннях. У процесі планування особливу увагу надавали санітарно-гігієнічним потребам та нормам.
Автором генерального плану селища Октябрський був архітектор-інженер новатор Олександр Іванович Дмитрієв (1878 – 1959 рр.), представник Петербурзької наукової школи. У 1925 році О. Дмитрієв створив проєкт нового селища; він також був автором проєкту головної громадської будівлі містобудівного об’єкту – театру-клубу (1927 р.).
Генплан Октябрського селища поєднував прямокутну та радіальну систему. Передбачено, що всі громадські будівлі сконцентруються навколо центру кола, уздовж п’яти променевих доріг: пр. Жовтневий, вул. Крайня (Будаєва), вул. Квітуча, вул. Алійна. У західній частині трикутного кварталу планувалося розміщення громадської споруди – театру-клубу. У центрі – зелена зона, головна алея. У східній частині, яка замислена як складний чотирикутник, розчленений радіальними та прямими вулицями, також планувалися громадські споруди. Південний район планувався як житловий масив.
Квартали були розраховані на 150-250 жителів, їхні розміри – приблизно 6-12 га. Розміри кварталів – в середньому 3 га, загальна площа всього селища – 30 га. Необхідність у короткі терміни звести значну кількість житла для робітників та їхніх сімей змусила планувати невеликі квартири: однокімнатних з кухнею – 2/3 квартир; двокімнатних з кухнею – 1/3 квартир. Для самотніх було передбачено будівництво гуртожитку на 16-20 чоловік. Набули поширення чотириквартирні будинки із садибами по 0,2-0,5 га та господарчими прибудовами.
Центральною частиною населеного пункту була вулиця, що простягалася від станції до Базарного селища, вул. Тріумфальна, у радянські часи – вул. Луначарського. До 1917 р. було 16 багатоквартирних будинків.
Історія забудови
У процесі реалізації плану селища-саду останній став одразу виділятися з оточення. Одно-двоповерхові будинки зводилися за рядковою системою – розташовувалися по геометричній вісі; спочатку забудовувався пр. Жовтневий, який і був цією віссю. Типові будови зайняли прямокутні квартали. Вул. Радужна обмежила північну частину селища. Південка частина селища деякий час залишалася без уваги архітекторів, що призвело до зміщення внутрішніх вулиць та хаотичності забудови.
Згідно даних УКБа КМЗ, одиничні двоповерхові будинки для робітників були побудовані у 1924 – 1926 роках (вул. Квітуча, б.3, вул. Комсомольська). Масова забудова нового міста почалася з 1926 – 1927 років. Відповідно генплану, забудовувалися квартали на вільній територоії у 1 км на захід від заводу (на відстані, що передбачена гігієнічним нормами, але в межах пішохідної доступності. Передусім у новому районі в 1927 році відкрили 1-у семирічну школу (у 1930 році вона стала десятирічною) – школу ім. Григорія Петровського. Тоді вона називалася фабрично–заводською). До десятої річниці жовтневих подій 1917 р. було надано для житла 16 двоповерхових будинків з цегли. Житло мало пічне опалення та більш комфортні умови, аніж селянська хата.
У 1928 році район вул. Радужної, Жовтневого проспекту та вулиць, що їх пересікали, нагадували гігантський будівельний майданчик. Житло зводилося в кожному кварталі. Цього року було здано в експлуатацію 33 відомчих житлових будівель:
- вул. Радужна, будинки 1.2.4.6.10, 15
- вул. Крайня (Будаєва), будинки 8,10, 14, 16, 17;
- вул. Алійна, будинки 3,4;
- Жовтневий проспект, будинки 9, 12, 16, 18, 20;
- вул. Велика Садова, будинки 87,95,98;
- вул. Комсомольська (Ганни Тищенко), будинки1,16;
- вул. Спортивна. будинки 3,4.6,12;
- вул. Союзна (Старогородська), будинки 34,38,40.
Більшість будівель мали 2 поверхи, частина з них побудовано з цегли, частина – щитові будинки (складалися з дерев’яного каркасу, який заповнювався шлаком. У середньому на одну людину припадало 4,4 кв. м. житла. 16- квартирний будинок розраховувався на 40 чоловік.
До будівельного сезону 1929 р. будівельне бюро заготовило 150 вагонів каменю, 1 000 000 шт. цегли, 60 вагонів вапна. Міська газета «Краматорська домна» писала, що заготовлена значна кількість будівельного лісу. Недостатню кількість піску за деякий час було передбачено поповнити. Кореспондент Недбайло зазначив, що матеріалів вистачить на 120 квартир.
За три наступних роки площа селища збільшилася в середньому на 37-40 %. У 1929 році вже функціонували 2 семирічки, 2 чотирирічні школи, вечірній робітничий університет (ВРУ), вечірня робітнича школа (ВРШ), школа «переростка».
За 10 років будівництва нового селища не обійшлося без аварій та переробок. У квітні 1928 р. виявилося, що фундамент двох будинків було закладено неправильно – тріснули стіни. Хоча й сталося це через недосконалість будівельної техніки того часу, газета «Краматорська домна» не упустила можливості покритикувати будівельників. Незважаючи на притаманний робітникам ентузіазм, вони здебільшого не мали кваліфікації фахівців-будівельників. Тому виконроб будівництва Чернишов неодноразово давав розпорядження перекладати перегородки та стіни, що завалилися. З 4-х багатоквартирних будинків, що побудовані у 1934 р., тільки 2 збереглися (вул. Дмитра Мазура, б. 98, вул. Адміністративна).Формування Октябрського селища закінчилося у 1938 р.
У народі вкоренилися назви: скверу в центрі радіусів – сквер «Зірка», Жовтневого проспекту – «Колонка». У центрі Зірки насадили сквер. Це було місце пішохідних прогулянок, як було передбачено. (На сьогодні «зірка» зайнята дитячим майданчиком, по колу розташовані лавки). Уздовж абсолютно прямої колони Жовтневого проспекту посадили ряди дерев. Проспект був прикрашений металевими каркасами із зображенням зірок, серпа та молота – символів нового життя. Поняття «місто-сад» підтверджували чисельні зелені насадження по вулицях та всередині кварталів, а також невеличкий парк, що створили між вулицями Дем’яна Бєдного (сьогодні Пилипа Орлика) та Комінтерну (сьогодні Миколи Древетняка). Він отримав назву сквер Металургів.
У селищі Октябриський збереглися споруди: ЗОШ №1, заснована 1 жовтня 1930 р. (вул. Радужна), – спочатку будівля називалася фабрично-заводською школою, яка повинна була стати головною громадською спорудою; ЗОШ №11 – жовтень 1935 р. (вул. Рози Люксембург, нині Сіверська), ЗОШ №6 – 1936 р. (вул. Велика Садова).
Архітектурні особливості житлових будинків різноманітні за архітектурними ознаками, планами та матеріалами.
Найбільшу площу селища Октябрського (західна частина) обіймають 13 побудованих у 1928 р. будиків з червоної та сірої цегли. Це двоповерхові споруди Н1-подібної форми у плані: пр. Жовтневий, будинки 5, 7, 9; вул. Пролетарська (сьогодні Петра Гайдамаки), будинки 11, 13; вул. Комсомольська (сьогодні Ганни Тищенко), будинки 6, 13, 14, 15; вул. Спортивна, будинки 11, 12, 14; вул. Комінтерну (М. Древетняка), будинок 4.
Незвичні на сучасний погляд є дерев’яні двоповерхові будинки із зовнішніми сходами (до 1928 р. Велика Садова). Один із будинків, збудований одним із перших у 1924-1925 роках, є будинок 15 по вул. Радужна. Симетричні фасади, матеріал (дерево), прямокутні вікна двох розмірів та форм. Коридорна система планування квартир вказує на те, що споруда використовувалася як гуртожиток.
Для селища Октябрський характерні будинки у стилі конструктивізм. 54-квартирний чотириповерховий будинок по вул. Дмитра Мазура, №98 побудований у 1934 р. У плані споруда Г-подібна, причому кут будинка виконує літера W.
Отже, селище Октябрський у м. Краматорськ (у межах історичного селища Краматорівка) – це яскраве втілення ідеї «міста-саду.
Загальний огляд особливостей забудівлі селища Октябрського завершується під’їздом до будинка, в якому спершу проживала родина Бикових (вул. Спортивна, 12, колись № 130).
