Наша прекрасна і багата Донеччина – українська скарбниця корисних копалин, де сконцентрована більша частина промисловості країни. Проте наш регіон дає Україні не тільки вугілля та метал. Донеччина – мальовничий, неповторний і чарівний край. Красиві міста, просторі степи і безкрайні луги, безцінні скарби рослинного і тваринного світу, талановиті й мудрі люди – така вона, найрідніша Донеччина!
Сьогодні пропонуємо трохи зануритися в історію нашого славного регіону.
Історія краю
Донецька область належить до тих регіонів України, які були заселені ще з сивої давнини, але тільки у XVI ст. на межі степу й лісостепу на берегах Сіверського Донця поселяються українські козаки, а також селяни-утікачі із Правобережжя України та інших регіонів. Одним з перших населених пунктів вважається Святогірський монастир, перше згадування про який в писемних джерелах відноситься до 1642 року.
У ХVII ст. у нашому регіоні починається видобуток кам’яної солі. У 1676 р. на соляних озерах виникає перше місто нашого краю – Тор (Слов’янськ). У 1715 р. на базі державних солеварень будуються перші солеварні заводи: Бахмутський і Торський.
У 1721 р. на території нашого краю було знайдене вугілля. У зв’язку з початком його промислового видобутку наприкінці ХVIII ст. починається інтенсивне засвоєння території краю. У цей час на землях Кальміуської паланки Запорізької Січі виникає місто Маріуполь.
Наприкінці XVIII ст. населення регіону представляли понад 30 етносів, серед яких у 1779 р. українці становили понад 61,3 % від загальної чисельності населення. За ними йшли росіяни (20,5 %), греки (7,3 %), вірмени (6,1 %), молдовани (2,5 %), а на решту припадало трохи більше 2 % від загальної кількості населення краю.
У 1 пол. ХIХ ст. з’являються перші фабрично-заводські підприємства, в регіоні проводяться геологічні дослідження, виникають нові міста, розвивається торгівля, з’являються медичні установи на великих підприємствах, у військових частинах. При Святогірському монастирі відкривається госпіталь, створюється курорт на соляних озерах біля Слов’янська.
У 2 пол. ХIХ ст., після скасування кріпацтва, швидкими темпами розвиваються капіталістичні відносини, відбувається модернізація промислового виробництва регіону, будуються залізниці, розвиваються вугільна, металургійна й металообробна промисловість. Природні багатства регіону, дешева робоча сила, пільгові умови уряду, наявність транспортної інфраструктури сприяли залученню іноземних інвесторів, особливо франко-бельгійських та англійських. Залізниці з’єднали донецьке вугілля з криворізькою рудою, створивши сприятливі умови для швидкого розвитку важкої промисловості в регіоні.
У 1869 р. англійський підприємець Джон Хьюз будує металургійний завод, з розвитком якого та відкриттям шахт Новоросійського товариства, виникає селище Юзівка (Донецьк). Воно швидко зростає і стає великим промисловим центром Півдня країни. Через Маріупольський морський порт донецьке вугілля починає експортуватися на зовнішній ринок.
До початку ХХ ст. у Донбасі був створений потужний індустріальний потенціал, що став основою майбутнього промислового розвитку України. На початку ХХ ст. в Донбасі починає розвиватися коксохімічна промисловість. Виникають Горлівський, Макіївський, Рутченковський, Єнакіївський та Краматорський коксохімічні заводи.
Після Першої світової та громадянської воєн економіка Донецького краю опинилася у тяжкому становищі. В умовах нової економічної політики неоднорідні підприємства об’єднуються у комбінати-трести. У 20-х роках у Донбасі були сформовані промислові об’єднання країни – «Донсталь» і «Хімвугілля», які влилися потім у Донецький державний кам’яновугільний трест «Донвугілля».
У 1917 р. робоче селище Юзівка одержує статус міста. В бурхливих революційних умовах початку 1918 р. була проголошена Донецько-Криворізька республіка, як автономна частина Російської федерації. У 1918 р. існувала адміністративно-територіальна одиниця України – Донеччина. Вона була заснована 6 березня 1918 р. згідно з Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України», що був ухвалений Українською Центральною Радою. Скасована 29 квітня 1918 р. гетьманом України Павлом Скоропадським.
5 лютого 1919 р. Раднарком України прийняв декрет «Про створення Донецької губернії». Таким чином у 1919 р., а потім з 1920 р. по 1925 р. існувала територіальна одиниця УСРР – Донецька губернія. До складу губернії увійшли Бахмутський повіт і Слов’яносербський повіт Катеринославської губернії.
У зв’язку з наступом Денікіна влітку 1919 р. Донецька губернія припинила своє існування, а її уряд евакуювався до Харкова. У січні 1920 р. центром губернії стає м. Луганськ, а з серпня 1920 р. – м. Бахмут.
У червні 1925 р. Донецька губернія була ліквідована, а на її території були утворені 5 округ: Артемівська, Луганська, Маріупольська, Сталінська і Старобільська. Шахтинська та Таганрігська були передані до складу РСФРР. Після ліквідації округового адміністративно-територіального поділу УСРР у вересні 1930 р. територія Донеччини була розділена на 12 міських рад і 23 райони, які підпорядковувались безпосередньо центру.
2 липня 1932 р. у складі УСРР була утворена Донецька область, до складу якої увійшли 12 міських рад і 5 районів. Крім того, 13 районів були передані зі складу Харківської області і 5 районів – зі складу Дніпропетровської області. Центром області спочатку було визначено м. Артемівськ, але вже з 16 липня 1932 р. обласний центр було перенесено до м. Сталіно. У червні 1938 р. Донецька область була розділена на Сталінську (Донецьку) й Ворошиловградську (Луганську).
До 1924 року м. Донецьк мало назву Юзівка, у 1924-1961 рр. – Сталіно, з 1962 р. – Донецьк.
У 20-30-ті роки XX ст. починається будівництво заводів-гігантів: важкого машинобудування у Краматорську (1933 р.), металургійного заводу «Азовсталь» у Маріуполі (1934 р.). У 30-ті роки починає роботу Зуєвська ТЕС (1931 р.), будуються Курахівська та Краматорська електростанції, активно розвивається легка і харчова промисловість.
У роки радянсько-німецької війни територія області з жовтня 1941 р. по вересень 1943 р. була тимчасово окупована німецькими фашистами та їх союзниками. У роки війни багато підприємств Донбасу були зруйновані. Відродження Донецького басейну стало важливим господарським і військово-політичним завданням усього народу.
До початку 1945 р. в Донецькій області вже діяло 8 домен і 24 мартенівських печей, 15 прокатних станів, 60 коксових батарей. У 1954 р. розпочато будівництво Старобешівської ДРЕС, до 1958 р. споруджено канал Сіверський Донець – Донбас.
За післявоєнні роки навколо промислових підприємств виросли робочі селища, що переросли в міста. У 1965 р. в області було вже 19 міст обласного підпорядкування. У листопаді 1961 р. Сталінська область стала Донецькою, а місто Сталіно – Донецьком. З географічної карти області зникли всі назви, пов’язані з ім’ям Сталіна.
На початку 1960-х рр. в економіці області подвоїлося виробництво валової продукції хімічної промисловості, зріс випуск товарів народного споживання. Однією з найбільших у країні була Донецька залізниця. На справжні морські ворота Донеччини перетворився Маріупольський морський порт, значного розвитку набув також автомобільний та авіаційний транспорт.
У 70-80-ті роки XX ст. провідну роль в економіці Донбасу продовжувала відігравати вугільна промисловість, значними темпами розвивалася енергетика, побудована найбільша теплова електростанція в Європі – Вуглегірська ТЕС. У 70-ті роки Донецька область стає регіоном розвиненої хімічної, легкої та харчової промисловості.
На 1 січня 2003 р. в області нараховувалося 26 міст обласного підпорядкування і 18 районів. За роки незалежності України Донецька область не тільки зберегла свої провідні позиції в промисловому розвитку країни, але також стала центром культурного та суспільно-політичного життя.
Відповідно до адміністративної реформи за перспективним планом формування територій громад Донецької області, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 травня 2020 р., було створено 66 об’єднаних територіальних громад (46 громад на території підконтрольній українській владі та 20 громад на тимчасово окупованій території).
На території підконтрольній українській владі було створено: 25 міських, 12 селищних та 9 сільських об’єднаних територіальних громад.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. визначені адміністративні центри та затверджено території громад Донецької області.
25 жовтня 2020 р. відбулись перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів у 36 територіальних громадах Донецької області.
Донеччина – славнозвісний індустріальний регіон, де видобувають вугілля і варять сталь, несуть тепло і світло людям, роблять наукові відкриття та відроджують духовні скарби рідного народу. Донеччина, земля невичерпних природних багатств і краси, завжди була місцем, де народжувалися справжні герої праці, щедрі серцем і всебічно обдаровані люди. Повага до історичної пам’яті – не тільки данина минулому. Це розуміння того, що наша історія, наші традиції живуть століттями, вони стверджують нетлінність та зв’язок поколінь.
