Сілея споглядала за своїм п’ятнадцятирічним сином Іколусом, який сидячи на галявині біля хати, бавився з батьковими старими шкіряними чоботами: виверне їх, потім посипле золою та вапном, або ще якоюсь речовиною. “Странный він якийсь. Усі однолітки Іколуса уже засматриваются на дівчат, а мій придет після випасу скота, сяде та начинає експериментувати зі шкірою.” – думала собі Сілея (вона була не з тутешня, тому її рідна мова змішалася з місцевим діалектом).
Іколус був сином іноземки Сілеї та плавильника Бута. Мати за те в селищі не любили, хоча вона була дуже гарною ткалею. Після битви за селище, яке знаходилося там, де Велика річка вливається в море, мати Іколуса потрапила до селища Бута, як полонянка. Він побачив Сілею та закохався, викупив її за три мідних ножа та п’ятьох корів. Іколус знав, що він приречений, як і батько, працювати у плавильнях, але йому хотілося мати справу зі шкірою, обробляти її, робити м’якшою, виготовляти з неї якісні речі. Іколус бачив недосконалість інструментів та способів обробки шкур, які існували на цей час.
“Треба скоріше привчати Іколуса до своєї справи, бо займається казна чим. Сьогодні зранку попросив принести йому ребра корів та деякі інші кістки. Зараз сушить їх за хатиною. Не хочеться, щоб мій син вважався за навіженого.” – розмірковував батько Іколуса за вечерею.
Закінчувався сезон виробки шкір. Іколус розумів, що для його експерименту залишається все менше й менше часу, тому вирішив діяти сьогодні вночі.
Ранок у таборі чинбарів (шкіровиробників) почався незвично. Всі працівники з’юрмилися біля мирно сплячої на землі фігури та тихенько здивовано перемовлялись. Потім хтось жестом вказав на оброблену шкіру, яка була розтягнута неподалік та закріплена за допомогою гострих кісток. Шкура була оброблена дуже якісно – жодної вовни, жодного підшкірного жиру. Поруч лежав якийсь інструмент з ребра корови. Нарешті головний робітник розбудив сплячого хлопця, та запитав, як його ім’я.
– Іколус.
З цього дня обробка шкур змінилася. Селище Іколуса, завдяки більш швидкій та якісній обробці, почало постачати шкіри до інших селищ. Кістяні інструменти Іколуса називалися тупик (його він зробив з ребра корови) та проколки, які він використовував для фіксування розтягнутої шкури. Іколус став повноцінним членом команди чинбарів, мати та батько нарешті припинили соромитися свого сина та почали пишатися ним.
Предмети зберігаються у фондах ДОКМ.
Текст підготували головний зберігач ДОКМ Затулло І.Є. та завідувач науково-методичним сектором охорони пам’яток археології, історії та культури Циба О.П.
