Насьогодні в Україні запроваджено багато професійних свят: День машинобудівника, День шахтаря, День металурга, День учителя, День медика тощо. Але є один день, який об’єднує людей не за фахом, а покликанням серця, пориванням душі. Це День краєзнавця. Він відзначається 28 травня згідно з рішенням VI з’їзду Національної спілки краєзнавців України, який відбувся 23 січня 2017 року.
Це визнання на державному рівні величезних зусиль тисяч професіоналів, ентузіастів-аматорів, які, не покладаючи рук, щоденно займаються пошуками історичних раритетів, які проливають світло на минуле й сучасне кожного окремого регіону, кожного міста, містечка села, навіть окремої вулиці тощо.
Не випадково на пікові соціально-культурного пробудження 27 березня 1990 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, який мав статус установчого для Всеукраїнської спілки краєзнавців. Зараз це розгалужена структура, яка на Донеччині представлена Донецькою обласною організацією Національної спілки краєзнавців України й очолювана Почесним краєзнавцем України, кандидатом педагогічних наук, доцентом Валерієм Романьком.
Тож можна багато говорити про донецьких краєзнавців, їхні здобутки й досягнення, але ж надалі зосередимося на роботі деяких обласних музеїв за умов воєнного стану.
Розпочата росією війна порушила усталені напрямки й форми діяльності музейних установ. Приміщення деяких повністю зруйновані в результаті варварських обстрілів агресорів, якісь опинилися на тимчасово захоплених територіях, ще деякі змушені евакуювати свої експозиції до більш безпечних місць або ж кардинально змінити стиль спілкування з потенційними відвідувачами. Але загалом робота не припиняється, і це повинне стати в майбутньому предметом ретельного вивчення, осмислення набутого воєнного досвіду функціонування музеїв.
Перш за все акцент робиться на виставковій діяльності як у формі онлайн, так і в реальному часі. Важливо підкреслити, що тематикою виставок є традиційні музейні «пріоритети» («До Дня українського політв’язня», «Мозаїка Залізняка:
- з нагоди 130-річчя з дня народження дідуся донецької фотографії» – Покровський історичний музей;
- «До Дня Єднання» – предмети декоративно-ужиткового мистецтва, які були виготовлені в різних регіонах України в середині ХХ ст. та побутували у Краматорську;
- у селі Вербуватівка Павлоградського району «Олекса Тихий. Справжній донецький українець» – народний музей історії міста Авдіївки;
- персональна виставка члена НСХУ Сергія Сметанкіна «Уява – 55» – Слов’янський краєзнавчий музей).
Донецький обласний краєзнавчий музей також веде активну виставкову діяльність, зосереджуючись при цьому на сучасності: фотовиставки «Нескорений Майдан» до Дня Героїв Небесної Сотні (Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука), «Соледар.Сіль. Війна» (Покровськ, Київ, Дрогобич, Львів, Жовті Води), Максим Бурда «Небесний фотограф: під Бахмутом» (Дніпро).
Війна породила новий напрямок музейної діяльності – збирання та запис «Усних історій» від учасників боїв, потерпілих, ліквідаторів наслідків ворожих обстрілів тощо. Цим активно займаються Донецький обласний краєзнавчий музей, Костянтинівський міський краєзнавчий музей, Покровський історичний музей. Це надзвичайно важлива ділянка роботи, оскільки по гарячих слідах збираються безцінні свідчення безпосередніх учасників подій, що в майбутньому послужать матеріалом для ґрунтовних наукових досліджень, які допоможуть правильно оцінювати суспільно-соціальні процеси як в Україні, так і у світі в цілому.
Не на мить не припиняється й науково-просвітницька робота. Так, на різноманітних Інтернет-ресурсах розміщуються матеріали різної тематичної спрямованості. Традиційно в полі зору опиняються знаменні дати та події загальноукраїнського масштабу. Назвемо лише деякі публікації:
- «Голокост — одна з найтрагічніших сторінок світової історії» (Костянтинівський міський краєзнавчий музей),
- «Подзвін Крут лунає і сьогодні» (Донецький обласний краєзнавчий музей),
- «З Україною в серці»: до Дня державного прапора України та Дня Незалежності України (Покровський історичний музей).
Паралельно з цим подається матеріал «місцевого значення». Тут особливо слід виділити онлайн-проєкт «Краматорськ. Події. Люди.» на підставі архівних матеріалів періодичних видань кінця ХІХ – початку ХХ ст. (Краматорський музей історії міста) та підготовку наукових статей з циклу «Історія виробництва будівельної цегли у Слов’янську у кінці 19, початку 20 ст.» (Слов’янський краєзнавчий музей).
Війна, що триває, завадила, але не перервала таку важливу форму роботи, як проведення майстрів-класів для учнів різного віку. Лише співробітниками Донецького обласного краєзнавчого музею було організовано майстер-класи «Великодні листівки», «Без минулого немає майбутнього» – виготовлення кам’яних знарядь праці з нагоди Дня археолога, «Символ української землі» до Дня Незалежності України, творча майстерня «Тісто – пластика».
Вагомість цих заходів не лише в тому, що діти безпосередньо отримують практичні навички роботи з різним матеріалом, осягають секрети виготовлення різних побутових предметів, а головне – долучаються до традицій, культури українського народу, занурюються в духовну скарбницю своїх предків.
Важливо відзначити й те, що обласні музеї не замикаються в рамках свого регіону, а прокладають шляхи до мешканців інших куточків України і навіть закордоння. Так, співробітниками Покровського історичного музею була підготовлена доповідь для університету Сент-Ендрюс, Шотландія «Діяльність Покровського історичного музею в умовах воєнного стану», а співпрацівники Донецького обласного краєзнавчого музею долучилися до проєкту мережі захисту національних інтересів АНТС «Відновлюємо Україну разом», реалізованого за підтримки Європейського Союзу.
Вагомість цих дій очевидна: відбувається взаємосторонній процес пізнання потенційних колег та партнерів у співпраці на інтелектуально-культурному полі, відбувається свого роду реклама щодо можливостей українських музейних інституцій регіонального рівня.
Представлене тут не слід розглядати як звіт за виконану роботу. Цей огляд також не претендує на всеохопність зробленого кожним обласним музеєм. Це лише констатація стійкості музейних працівників, які й під час воєнного лихоліття намагаються професійно сумлінно виконувати свої обов’язки, продиктовані не стільки посадовими інструкціями, скільки чисто людськими якостями. І в цьому запорука, що краєзнавчий рух на Донеччині не згасатиме.
