Кургани Донеччини

В. В. Циміданов

Могили, могили, могили – глибинний світ
далекої і неповторної Скіфії…
Місячної ночі і погідної днини, у зливи і заметілі стоять вони
гордими пам’ятниками тим, що спорудили їх,
а потім і самі поснули під ними…

Борис Мозолевський, «Ірій»

Певно, мало знайдеться на Донеччині людей, які не чули б пісню Бориса Ласкіна «Спят курганы темные». Цей не надто видатний твір був написаний для кінострічки «Большая жизнь» (1939 р.). Пізніше він став своєрідним неофіційним гімном Донбасу. Кургани ж фігурують у пісні не випадково. Вони є одним із типових елементів ландшафту Донеччини та й усієї степової і лісостепової зони Євразії.

Що таке взагалі курган? Саме слово «курган» походить від тюркського «корган», яке можна перекласти як «пагорб» (за іншими версіями, – «споруда», «фортеця»). Кургани – це переважно могильні споруди (втім, зустрічаються і кургани без поховань – вони використовувалися для обрядових дій, не пов’язаних із похороном). Зводилися кургани найчастіше із ґрунту, хоча в місцевостях, де є поклади каменю, споруджувалися і кам’яні кургани, або кургани, які містили різноманітні конструкції із каміння.

У різних народів споруди, про які йде мова, йменувалися по-різному. Так, українці називали кургани могилами. А у тюркських народів можна зустріти слова «обá» (кримські татари, греки-уруми), «тобе» (казахи), «тюбе» (ногайці), тепе (узбеки). Усі вони перекладаються на українську мову однаково – «пагорб». Давні римляни називали кургани тумулусами («пагорб», «бугор»), росіяни – сопками (на півночі Європи) та буграми (здебільшого у Сибіру), американці – маундами (у перекладі – «пагорб») тощо. Як можна бачити, кургани часто асоціювалися із природними підвищеннями, але, тим не менш, люди розуміли, що вони є стародавніми кладовищами.

Доречно сказати, що кургани здебільшого зводилися на відкритих просторах – у степу, лісостепу, напівпустелях, інколи – в пустелях, тобто там, де ці споруди добре видно здалека. Лісовій зоні кургани мало притаманні, хоча зустрічаються і там (наприклад, деякі слов’янські племена зводили кургани саме серед лісів). Практика створення курганів охопила величезні території. Крім степу та лісостепу Євразії, ці споруди добре відомі у Північній Європі, зокрема у Скандинавії та на Британських островах, у Центральній та Південній Європі (наприклад, їх чимало в Італії та Греції). Варто додати, що курганоподібні споруди зводили індіанці Північної Америки. Зустрічаються кургани й у Африці, а також на деяких островах Океанії. Навіть в Австралії корінні мешканці інколи ховали видатних небіжчиків під невисокими насипами, котрі нагадують кургани. Щось на кшталт курганів створювали і ескімоси канадського баррену (тундри). Аби простір цього суворого краю не здавався надто одноманітним та нудним, ескімоси насипали купи каміння. Ті споруди не були поховальними, але, подібно до курганів, робили ландшафт більш комфортним для людини, нагадували їй, що вона не одинока серед «білої безмовності», що хтось вже пройшов тут і лишив свій слід.

Повертаючись до теренів Донецької області, зазначимо, що у нашому краї, за підрахунками археологів, зараз відомо близько 7260 курганів. Вони розповсюджені по всій території області – від Середнього Подонців’я на півночі до Приазов’я на півдні. Ці кургани різні як за розмірами, так і за формою. Деякі із них мають висоту кілька метрів. Не зайве сказати, що найвищій курган на Донеччині знаходиться у Нікольському районі. Він підноситься на 9 метрів, що приблизно дорівнює висоті триповерхового будинку. У минулому зазначений курган був відомий серед місцевого населення під назвою «Могила Серединівка» (певно, через те, що розміщався посеред довгого ланцюжку курганів). Звісно, в Україні є й більш грандіозні могильні споруди. Це – кургани скіфів Наддніпрянщини. Деякі із них сягали 20 метрів (як семиповерховий будинок). Тим не менш, і вигляд Могили Серединівки є дуже ефектним. Слід уточнити, що крім більш-менш високих курганів на Донеччині чимало і таких, які ледь помітні. Та все одно вони є важливими із наукової точки зору пам’ятками. До прикладу, влітку 2017 р. біля селища Комишуваха Краматорської міськради археологи дослідили курган, котрий мав висоту лише 20 см, а проте у ньому було виявлено 9 давніх поховань.

Кургани дуже часто утворюють групи, до складу яких входить кілька насипів1. Здебільшого такі курганні групи мають вигляд ланцюжка, котрий тягнеться по вододілу. Інколи розміщення курганів у групах хаотичне. Переважна більшість курганів має округлу у плані форму, але чимало і насипів іншої конфігурації. Зокрема, археологи виділяють так звані «довгі кургани», котрі є доволі різноманітним. Деякі із них мають лише одну вершину. Такі насипи бувають овальні чи (зрідка) дугоподібні. У багатьох випадках ці кургани із самого початку будувалися як довгі (вони зводилися над серією розташованих рядком могил). Та частіше довгі кургани утворювалися внаслідок добудовування вже існуючих насипів. Наприклад, могли прибудувати до кургану вал або об’єднати кілька курганів, розташованих поряд. У результаті виникала споруда із кількома вершинами. Найефектніший із подібних курганів знаходиться на теренах Старобешевського району. У нього – 8 вершин.

Давні кургани завжди хвилювали людей, розбуркували їхню уяву. Про них складали казки та інші фольклорні твори. У багатьох народів курган вважався входом до потойбічного світу, місцем, де заховано чарівні речі, де мешкають демонічні істоти, які можуть шкодити людям, або, навпаки, допомагати їм. А в українців кургани часто виступали як один із символів рідного краю. Недарма у багатьох творах Тараса Шевченка фігурують могили (кургани). Зокрема, у вірші «Розрита могила» розкопаний курган символізує розтерзану ворогами Україну. Та й багато інших поетів (не тільки українських) оспівували кургани. В українців, та й не тільки у них, найвеличніші кургани отримували власні назви. Зараз ті назви здебільшого забуто, проте на старих картах можна їх знайти чимало. Наприклад, якщо казати про Донеччину, то тут назви курганів були різноманітними. Неодноразово, наприклад, трапляються кургани із назвами Гостра Могила, Довга Могила, Розкопана Могила. Є також могили Гончариха, Іщенкова, Полкова, Чумацька, Корольова, Баба, Чорна, Сторожова, Форпостна, Кам’яна, Москаль, Капітан, Кривошейна, Бурлак, Собача, Шайтанка, Никольська, Верблюжа, Шпиль, Орлова тощо. Інколи назву отримувала уся курганна група. Приміром, на картах є назви Сім Могил, Близнята (маються на увазі два однакові кургани, розташовані поряд один із одним), Бабачі Могили, Рясні Могили. А в регіонах, де мешкали греки-уруми, назви курганів інші: Кордон-оба, Принц-оба, Кара-оба, Арх-оба, Біш-оба, Мурза-оба, Солдат-оба, Хазаачан-оба, Алчі-оба, Буюк хара-оба, Кичик хара-оба, Айєші-оба2 тощо. І, звісно ж, існували легенди про зариті у курганах скарби – козацькі, татарські, турецькі. Відтак іще у ХІХ ст., якщо не раніше, знаходилися бажаючі ті скарби відшукати. Вони рилися у курганах та, крім черепків від посуду та кісток, зрідка що-небудь знаходили. Тим не менш, на курганах із назвою Розкопана Могила зазвичай можна бачити сліди тих безумств.

Прийшов час, і кургани почали цікавити науковців. Одним із перших вчених, хто звернув увагу на кургани сучасної Донеччини, був академік Санкт-Петербурзької академії наук Й. А. Гільденштедт. Він бачив чимало курганів під час своїх експедицій у Приазов’ї (1773 р.) та у басейні Сіверського Донця (1774 р.). У щоденнику дослідника можна, наприклад, знайти такий опис від 29 вересня 1773 р.: «…мы увидели по левую… сторону дороги два кургана, обложенные каменьями; на восточном стояла мужская статуя… с лицом, обращенным на восток…». А у запису, зробленому наступного дня, зазначається: «…встретили курган, на котором стояла теперь опрокинутая мужская статуя, высеченная из ракушечника…». Або – такий запис від 1 жовтня того ж року: «…Затем дорога пошла по ровной возвышенности, и здесь, в версту к западу, мы увидели курган с двумя мужскими статуями, вытесанными из ракушечника.., а в двухстах шагах к западу от последних, на другом кургане, стояла еще такая же статуя…».

Через кілька десятиліть кургани нашого краю знов привернули увагу вчених. У 1864 р. відомий російський археолог І. Є. Забелін, шукаючи об’єкти для своїх досліджень, оглянув деякі із курганів Приазов’я, зокрема відвідав і відому Саур-Могилу3. А на початку 1870-х рр. інженер Є. Х. Штіде, котрий працював на будівництві залізниці, керований цікавістю, розкопав кілька курганів, де виявив поховання доби бронзи.

Перші по-справжньому наукові археологічні розкопки на теренах сучасної Донеччини здійснив у 1888 та 1889 рр. генерал-лейтенант М. Ю. Бранденбург – видатний російський воєнний історик, археолог та музейний працівник. Він досліджував кургани у Приазов’ї. М. Печенкін, якому довелося працювати разом із М. Ю. Бранденбургом, так писав про нього: «Копал Н. Е. так, как никто до него не копал и, вероятно, никто долгое время копать не будет. Он сносил весь памятник, во всем его объеме, из боязни что-либо не подметить, не угадать какие-либо мысли или обычаи лиц, его соорудивших. Его отчет о раскопках – точный фотографический снимок. Если где-нибудь в цепи курганов вы заметите широкую яму, в кайме далеко разбросанной земли, не спрашивайте, кто и что тут делал: здесь копал Бранденбург. Яма – место, где когда-то стоял курган». Варто згадати також розкопки курганів, проведені біля хут. Піски у 1888 р. професором Бернського університету Е. Ю. Петрі.

Початок ХХ століття був позначений грандіозними за своїми масштабами дослідженнями курганів у межах теперішньої Донецької області4. Поштовх цим розкопкам дала підготовка до проведення археологічних з’їздів – ХІІ-го (Харків, 1902 р.) та ХІІІ-го (Катеринослав, 1905 р.). Зокрема, В. О. Городцов5 у 1901 р. дослідив близько 100 курганів в Ізюмському повіті Харківської губернії, а 1903 р. – більш, ніж 80 курганів у Бахмутському повіті Катеринославської губернії). Завдяки дослідженням В. О. Городцова стало зрозумілим, що кургани зводили різні народи. Зокрема, серед поховань «зі скорченими та пофарбованими кістяками»6, які іншім археологам здавалися досить одноманітними, дослідник виділив кілька груп, котрі розрізнялися хронологічно: «Древнейшие из встреченных нами погребений совершались в простых ямах; позже на смену им явились катакомбы, а еще позже – срубы, каменные ящики (кисты), и, наконец, вновь появились погребения в простых ямах, а также в насыпях более старых курганов». В. О. Городцов дав народам, які лишили ці поховання, умовні назви «ямный народ»7, «катакомбный народ», «срубный народ» тощо.

Проводилися розкопки й у Приазов’ї. У 1903 та 1904 рр. В. А. Харламов досліджував кургани біля сіл Старобешеве та Роздольне. У 1904 р. Є. П. Трефільєв розкопав 34 кургани на території Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Тоді ж на теренах даного повіту оглядав кургани О. О. Іванчін-Пісарєв.

У наступні десятиліття дослідники, котрі працювали на території сучасної Донеччини, головну увагу приділяли вивченню стоянок та майстерень доби каменю і поселень бронзового віку. Тим не менш, і кургани не лишалися поза увагою. Зокрема, співробітник Маріупольського краєзнавчого музею П. М. Пиневич у 1927 р. займався розкопками цих пам’яток у Приазов’ї. Деякі із розкопок тих часів мали рятувальний характер – досліджувалися кургани, котрим загрожувало знищення внаслідок будівництва об’єктів промисловості. Рятівні розкопки здійснював, наприклад професор Київського університету М. О. Макаренко. Ним впродовж 1930–1933 рр. було досліджено кілька курганів на околицях м. Сталіне (сучасний Донецьк) та у Маріуполі8.

У розкопках, котрі організував на новобудовах м. Сталіне М.О. Макаренко, приймав активну участь студент В. М. Євсєєв. У 1935 р. він (на той час – співробітник Сталінського краєзнавчого музею) дослідив кілька курганів на р. Кринка, а 1938 р. провів розкопки кургану поблизу Краматорська. У 1951 р. В. М. Євсєєв розкопав курган у Сталіному.

Інший співробітник згаданого музею – Т. О. Шаповалов – наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр. проводив епізодичні рятувальні розкопки курганів на території області. Варто згадати і дослідження кургану біля Квашиного, котре здійснив харківський археолог Б. А. Шрамко.

З кінця 1960-х рр. розкопками курганів займалася співробітниця Донецького обласного краєзнавчого музею (ДОКМ) О. Я. Привалова (здебільшого разом із своїм чоловіком О. І. Приваловим).

Від середини 1970-х рр. намітився значний сплеск масштабів дослідження курганів на Донеччині. Він був обумовлений необхідністю проведення рятувальних розкопок у зонах будівництва меліоративних систем та інших господарських об’єктів. Розкопки здійснювали кілька новостворених експедицій:

1. Експедиції Інституту археології АН УРСР (досліджували кургани у зонах меліорації впродовж 1974–1978 рр.);
2. експедиція Київського державного університету. У 1980–1981 рр. вона вела розкопки у зоні будівництва каналу «Сіверський Донець – Донбас»;
3. Експедиція Донецького державного університету. Від 1978 до 1992 р. нею проводилися розкопки, головним чином, у зонах меліорації. За цей час було досліджено близько 300 курганів, де містилися близько 1100 давніх поховань;
4. Жданівська (Маріупольська) експедиція. Впродовж 1984–1993 рр. ця експедиція розкопала низку курганів (здебільшого у Приазов’ї);
5. Експедиція ДОКМ. Створена у 1988 р., вона, подекуди із довгими перервами, здійснювала розкопки до 2014 р. включно. Її дослідження були пов’язані із будівництвом газопроводів, розширенням кар’єрів тощо.

Слід завважити, що у 1970–1980-ті рр. розкопки курганів проводили і керівники дитячих археологічних гуртків – В. Ф. Клименко, М. Л. Швецов, В. В. Циміданов, В. М. Горбов та А. М. Усачук.

Наприкінці 1980-х рр., у зв’язку із загальною кризою, котра охопила СРСР, обсяг розкопок курганів різко скоротився. У 1990-тих рр. спостерігалася та ж картина. Лише у першому десятилітті нинішнього сторіччя намітилося деяке пожвавлення. Зокрема, серію курганів розкопала новостворена експедиція ДОКМ. Варто зазначити, що в роботі археологів часто допомагали краєзнавці. «Останнім акордом» робіт згаданої експедиції були розкопки кургану на території Добропільського району, котрі здійснювалися влітку 2014 р. – у самий розпал боїв між українськими військовими та російсько-терористичними формуваннями.

Попри те, що вже чотири роки точиться російсько-українська війна, дослідження курганів на Донеччині не припиняються. Викладач Маріупольського державного університету В. О. Забавін у 2016 р. дослідив курган у Мангушському районі. А 2017 р. археологічна експедиція під керівництвом Ю. М. Бровендера здійснила розкопки 6 курганів на території Добропільського району та Краматорської міськради. У роботі цієї експедиції брали активну участь співробітники ДОКМ, який у 2016 р. був перереєстрований у Краматорську. У 2018 р. експедиція Інституту археології НАН України знов копала кургани на Донеччині. І знов до цього було залучено археологів ДОКМ.

Слід, щоправда, уточнити один суттєвий нюанс. Працівники ДОКМ як у довоєнні роки, так і зараз проводять розкопки курганів лише тоді, коли цим пам’яткам погрожує знищення (наприклад, внаслідок будівництва чи розростання кар’єрів). Якщо ж на ділянці, де розташований курган, не планується проведення якихось гірничодобувних чи будівельних робіт, археологи його не чіпають. Вони виходять із того, що у майбутньому наші нащадки дослідять курган більш якісно й отримають таку інформацію, котра зараз є недосяжною.

Втім, курганам погрожують не тільки кар’єри та будівництво. Велику шкоду спричиняє оранка курганних насипів, а в минулому кургани руйнувалися ще й під час будівництва зрошувальних систем. Справа у тому, що дощувальні машини («фрегати» тощо) можуть використовуватися лише на відносно рівних полях. Кургани ж заважають функціонуванню цих механізмів. Відтак впродовж другої половини 1970-х та у 1980-ті рр. (а це були часи, коли зрошуванню приділялося багато уваги) перед тим, як розпочиналося створення чергової зрошувальної системи, господарники повинні були звертатися до археологів, аби ті дослідили кургани, котрі знаходилися на відповідних полях9. Коли ж розкопки курганів закінчувалися, здійснювалося розрівнювання ґрунту із їх насипів на поверхні поля. На жаль, голови колгоспів та директори радгоспів не завжди повідомляли археологів про свої плани. Траплялися випадки, коли курганні насипи просто тишком-нишком зносилися бульдозерами.

Зараз спорудження зрошувальних систем на Донеччині майже припинилося. Але оранка курганів триває. І це – незважаючи на те, що деякі власники та орендарі земель, які оточують кургани10, були оштрафовані за їх розорювання. Відтак із кожним роком усе більше курганних насипів буквально «стирається з лиця землі». Такі кургани не є повністю знищеними (під землею лишилися давні поховання), проте знайти їх зараз майже неможливо. Наприклад, восени та взимку 2017 р. співробітники ДОКМ, обстежуючи кургани неподалік від селища Ставки Лиманського району, з’ясували, що один із них, який на карті 1941 р. позначений із висотою 2,4 м, зараз взагалі не є помітним. Інший курган мав висоту 2,4 м. Тепер же становила 0,5 м. Подібні факти було виявлено і на теренах Добропільського району. Наприклад, на північно-східній околиці смт Водянське колись розташовувався курган із висотою 2,4 м, а тепер знайти його не вдалося. Не був зафіксованим і курган, що знаходиться за 1,9 км на північний схід від с. Ганнівка. Натомість у першій половині ХХ ст. його висота була близько 2,0 м.

Звісно, не усе так драматично. Є чимало законослухняних землеробів, які не зазіхають на кургани, об’їжджають їх при оранці. Співробітниками ДОКМ, а також працівниками багатьох місцевих відділів культури проводиться робота, спрямована на те, аби зберегти ці унікальні пам’ятки, що можуть так багато розповісти про минуле нашого краю.

Примітки

1. Одна із найбільших курганних груп на Донеччині складалася із 21 кургана (група «Шевченко-І» у Нікольському районі). Варто зазначити, що в інших регіонах Євразії зустрічаються і значно більш грандіозні курганні могильники. Скажімо, до складу могильника Старі Ябалакли у Башкортостані входили 106 курганів.
2. Остання назва перекладається з урумської як Храмовий Пагорб.
3. Інколи цю височину називають курганом (навіть у Вікіпедії). Насправді ж вона є природним утворенням (одним із розмитих відрогів Донецького кряжу). На вершині височини колись дійсно знаходився курган (його було знищено під час будівництва меморіалу), але називати курганом усю височино є помилкою.
4. Більш докладно про розкопки курганів на Донеччині у ХХ ст.
5. В. О. Городцов (1860–1945 рр.) – видатний російський археолог. Розкопки на теренах нашого краю він проводив, коли знаходився на військовій службі. Пішовши у відставку, В .О. Городцов присвятив археології усе своє життя. Крім археологічних досліджень, він займався також музейною та викладацькою роботою.
6. Так у ХІХ ст. археологи називали найдавніші курганні поховання, котрі зараз датуються здебільшого добою бронзи.
7. Про нього дослідник, зокрема, писав: «Это был сильный народ: его курганы, сравнительно с курганами всех позднейших заместителей, являются самыми большими».
8. Доля цього дослідника виявилася трагічною. У 1934 р. його арештували за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору та заслали до Казані. У 1936 р. М. О. Макаренко був засуджений на три роки і відправлений до Томської виправно-трудової колонії. 4 січня 1938 р. його розстріляли у в’язниці.
9. Слід додати, що держава відносно щедро фінансувала подібні розкопки.
10. Треба уточнити, що, згідно із законом, самі кургани разом із охоронною зоною, яка їх оточує, не передаються у приватну власність чи оренду. Вони лишаються у власності держави.