Лев Скрипник (1903 – 1939 рр.) – “Літературна Донеччина”

Лев Скрипник

Багато хто з письменників-земляків оспівував у своїх творах чудовий край великої України – Донеччину. Саме з цих творів ми дізнаємося про минувщину наших мужніх предків, які сьогодні надихають нас своїм патріотизмом на нові звитяги, учать цінувати українське слово, поважати народ і культуру та віддано любити землю, на якій народився…

Скрипник Левко Володимирович (літ. псевдонім – Лев Скрипник), як засвідчують енциклопедичні літературні довідники, народився в 1903 р. на ст. Ясинуватій Донецької обл., племінник українського державного діяча Миколи Олексійовича Скрипника. Відомо, що з 11 років Лев почав працювати на шахті, пізніше – у порту, на залізниці. Сам же письменник інтерпретував своє походження в автобіографічній повісті «Моє золоте дитинство» так: «…те, що трапилося це на Донеччині. На якій саме рудні, в якому повіті, сказати не можу. Був у мене батько – гірничий штайгер Володимир Олександрович Скрипник, але я його не пам’ятаю. Де тулилися ми – матір і нас троє дітей – сказати не можу…»

Саме на колишньому Дикому Полі, у «чорній від димів та кіптюги Донбасії», і почалася трудова біографія майбутнього прозаїка. Аби не померти з голоду, він став опановувати професію підземного коногона. Про своє життя тих літ пізніше писав: «Вічно брудний, зморений, без грошей, розпатланий, тинявся від копальні до копальні, від однієї вошивої кесарні до другої, від одного паркана до іншого нікому не потрібний, чужий…»

Щоб збагнути витоки творчості митця, найдоцільніше прислухатися до слів самого письменника. А вони доволі промовисті: «Моє життя – шмат грязюки. З дитинства – бійки, лайки, матюки. З дитинства бачив я лише жах, смерть, розчавлені в глибині копалень людські тіла, дзвін пляшок замість похоронної музики, брудні матюки замість надгробних промов… Усе своє життя, аж до тієї доби, поки не загули гармати, я жив під землею, працював коло камерону, навантажував вагонетку, потом їдким обливаючись… Худорлявий, напівголодний, миршавий, я не знав, що таке сонце». Бо опускався щоденно в забій до світанку, а вибирався на-гора в присмерках…

Після громадянської війни Скрипника знову чекала задушлива шахта, виснажлива праця і злидні. Зневір’я й безпросвіття, на жаль, штовхнули вчорашнього фронтового рубаку на слизьку стежину. Проте слова його прославленого дядька справили належний вплив на Левка, і він самовіддано зайнявся самоосвітою. «Найбільшою моєю втіхою було читання, – писав він в автобіографічній повісті «Оповідання про степ». – Мрійник із мене був превеликий». Книги стали для нього літературним університетом. Під впливом творів Джека Лондона він самостверджувався як особистість, міцнів волею, починав пробувати описувати випадки із власної біографії.

Друкуватися Скрипник почав з 1922 року, із часом увійшов до літоб’єдання Союзу пролетарських письменників Донбасу «Забой», був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Свою любов до малої батьківщини він висловив у таких рядках: «Донбас…Донбас…Ні, не Донбасс – «Донбасія», чорна країна… Країна зритої, почикриженої землі. Степи донбаські, степи безкінечні. Колись Дике поле, безлюддя, тиша. Толочили землю запорозькі коні, з вигуками скакали степом орди татар… Вмерло Дике поле… Вмерло нібито й зовсім ніколи його не було».

Окремими виданнями вийшли книги оповідань і повістей. Зокрема, у 1926 р. побачили світ його перші твори «Ильюшка-батрак» і «Шахтёр Василий». А наступного року московський Держлітвидав опублікував автобіографічну повість «Золотое детство», яка привернула увагу як професійної критики, так і широкого читацького загалу. Отже, «у пожовтневу літературу прийшов неординарний художник суворої долі, але став однією з багатьох безневинних жертв тогочасного сталінського терору», – писав відомий журналіст і прозаїк Олекса Мусієнко.

Починаючи з половини 20-х років, виходили друком все нові й нові його книжки. Найпомітніші з них – «Вибух» і «Двісті п’ятдесят перша верста», «Рідня», «Новосмолянка», «БУПР», «Коротояк» і «Смертна камера», «Шахтарня». Усі вони переважно про шахтарів, про рідну авторові Донеччину. Донецький край щиро захоплював його своїми краєвидами, козацькою минувщиною і шахтарською працею: «Донбасе! Де ж знайти пензля, щоб намалювати твоє величне життя, рідна ти моя країна»!

Кожен рядок прози Лева Скрипника дихає любов’ю до рідного краю, душевними переживаннями за його долю. Наприклад, у книзі під назвою «Маленька степова рудня» на основі використання художнього контрасту письменник змалював, яким Донбас був колись і яким став тепер: «Сірі касарні, сірі рудники, копри, естокади, машини. Знову машини, гуркіт, підземелля, темрява, лише де-не-де розрізана жовтими очима шахтарських лямпачок… Далі – штольні… те ж темрява… вагонетки… Це Донбас сучасного. І розкинувся він по усьому Полю Дикому».

Лев Скрипник тонко передав якісні перетворення Донбасу зі степу, безлюдного Дикого поля в регіон із потужним промисловим потенціалом. Письменник також акцентує на темі історичного минулого Донеччини, показує, яким був цей регіон, коли «толочили землю запорозькі коні, з вигуком скакали степом Орди татар…». Саме тогочасне життя Донбасу було основним об’єктом художнього зображення у творах Лева Скрипника. Молодий письменник оповідав лише про те, що сам пережив і достеменно знав. «Загалом його творчість була своєрідною широкою панорамою життя найупослідженішого прошарку суспільства, до якого він сам належав», – зазначав Олекса Мусієнко.

Яким би не було трагічним та неоднозначним життя нашого знаменитого земляка, але, як справедливо зауважує дослідниця Тимофєєва О.М.: «Донеччина в прозі Лева Скрипника – це завжди органічна частка незалежної України, яка робить величезний внесок у створення не лише економічної політики, але і в розвиток її духовності». Образ Донбасу в письменника насамперед нерозривно пов’язаний із важкою працею шахтарів.

Крім того, Донецький край для митця є також і величезним шахтарським регіоном, до якого він у всіх своїх творах висловлює почуття синівської любові, передає відчуття особистої причетності до його промислової могутності…

Поділитися в соціальних мережах:

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *