М. В. Сібільов – видатний вчений, краєзнавець, музейник, археолог

Микола Вікентійович Сібільов (1873-1943) – український вчений, краєзнавець, музейник, дослідник пам’яток археології Слобожанського, Донецького, Донського на ін. країв.

Микола Вікентійович Сібільов

Про ранні роки життя Миколи Сібільова інформації небагато. Народившись 9 лютого 1873 року у місті Глухів Чернігівської губернії, він був сином колезького асесора. Здобувши освіту у Глухівській прогімназії, працював писарем в училищі. 1891 року влаштувався цивільним чиновником у Курську казенну палату, де пропрацював до 1911 року та звільнився у чині придворного радника через погіршення стану здоров’я.

Відомо, що Микола Сібільов любив рибалити. Після звільнення у нього був час для свого хобі. Тож прочитавши в мисливському журналі, що у річці Сіверський Донець у районі міста Ізюм Харківської губернії водиться рідкісний сріблястий карась, Сібільов вирушив на перевірку. Він закохався у природу краю, тому 1912 р. вирішив переїхати до Ізюма разом із дружиною Софією Миколаївною Одінцовою. Вона працювала приватною вчителькою музики, а він почав активну дослідницьку та краєзнавчу діяльність.

Микола Сібільов організовував та брав участь у сотнях експедицій. Він знайшов велику кількість археологічних матеріалів, відкрив первісні поселення, могильники, стоянки древніх людей у басейні річки Сіверський Донець. Сібільов зібрав тисячі предметів побуту первісної людини та знарядь праці кам’яної доби. Більшість речей з колекції вченого-дослідника стала експонатами Ізюмського краєзнавчого музею, відкритого у 1920 році. 14 січня цього ж року Миколу Сібільова було призначено першим директором музею. Вже 20 травня 1920 року Ізюмський краєзнавчий музей почав приймати відвідувачів. М. В. Сібільов організовує археологічні експедиції, керівниками яких стають відомі вчені – віце-президент Українського археологічного комітету Сергій Свиридович Гамченко, професори Олександр Семенович Федоровський, Петро Петрович Єфименко. Одночасно Сібільов веде і власні дослідження. Виходять друком такі його праці: «Труды экспедиции для изучения Изюмского края под руководством профессора Федоровского» (1923), чотири випуски «Древностей Изюмщины», «Очерки по истории и доистории Изюмского края» (1928), краєзнавча збірка «Изюмщина» (1930). Сібільов також працює у напрямку збереження культурних цінностей – книг, картин, творів прикладного мистецтва з поміщицьких маєтків.

М. В. Сібільов

На початку 1934 р. М. В. Сібільов з дружиною переїздить до м. Святогірськ, що на Донеччині, де продовжую свою історико-краєзнавчу дослідницьку діяльність. Завдяки зусиллям вченого у квітні 1934 р. було відкрито Артемогірський краєзнавчий музей, директором якого стала С. М. Одінцова.

З 1938 р. М. В. Сібільов працює науковим співробітником в Інституті археології АН УРСР у місті Уфа. З початку Другої світової війни вчений переймався долею музейних експонатів Ізюмського та Святогірського музеїв. Одну частину (переважно з Ізюму) з них у 1942 р. вдалося переправити до Уфи, а іншу (переважно зі Святогірька) Сібільов глибоко закопав у ямі. Тільки у 2008 р. дослідникам-краєзнавцям вдалося знайти таємне місце, де у роки війни був закопаний справжній скарб.
Стан здоров’я вченого погіршувався, і 18 серпня 1943 р. він помер у м. Уфа.

На честь М. В. Сібільова названий Ізюмський краєзнавчий музей, а у м. Святогірськ – вулицю. Також на території Святогірської лаври проводяться наукові конференції, відомі як «Сібільовські читання».

«Невідомо, чому дивуватися, величезній кількості стоянок чи самовідданій наполегливості збирача. М. В. Сібільов вписав своє ім’я незгладимими літерами в історію науки. Його діяльність – гордість України», – зазначав археолог Олександр Спіцин.

Поділитися в соціальних мережах:

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *