На Донеччині є чимало цікавих музеїв. Серед них – не тільки державні, але й народні, створені ентузіастами-краєзнавцями у селах та містах області. Один із таких музеїв знаходиться у с. Маяки Слов’янського району (ф. 1). Це – музей етнографії української Слобожанщини.
Нагадаємо, село Маяки є одним із старіших поселень, що виникло на півночі сучасної Донецької області ще за доби пізнього середньовіччя.
Повертаючись до сьогодення, зазначимо, що кілька років тому краєзнавець Геннадій Михайлович Киркач вирішив створити музей, який би давав людям уявлення про побут минулих часів. У цій благородній справі йому допомагали патріарх краєзнавців Слов’янщини Олексій Йосипович Духін (ф. 2) та багато небайдужих мешканців села. Основою музею стала садиба, де збереглася традиційна слобожанська хата ХІХ ст. (ф. 3; 4). На території садиби було реконструйовано різноманітні будівлі та споруди. Найефектнішими із них є дві сигнальні вишки, котрі нагадують про часи, коли мешканцям села та розташованої поряд із ним фортеці доводилося відбивати набіги кримських татар. Одна із вишок (ф. 5) імітує такі, із яких подавалися димові сигнали (висота її – 7 метрів). Друга (ф. 6; 7) є відтворенням вишки, яка колись знаходилася у Маяках, – на ній висів привезений із Москви дзвін для звукових сигналів.
Інша реконструйована за давніми зразками будівля – капличка на честь Архістратіга Михаїла (ф. 1). Вона була побудована за ініціативою Г. М. Киркача на згадку про його діда, котрий загинув під час І світової війни, батька, який героїчно воював із німцями під час ІІ світової, та усіх маячан, котрі воювали та загинули у війнах. Ікони для каплички (ф. 8) намалював художник Володимир Радьковський.
Інші реконструйовані будівлі та споруди – курник (ф. 9), комора (ф. 10), курінь (ф. 11), галерея (ф. 12), сарайчик (ф. 13), стодол (ф. 14), колодязь (ф. 15), пічка, на якій відтворено традиційні українські розписи (ф. 16; 17).
Відвідувачі етнографічного музею с. Маяки можуть побачити також різноманітні побутові речі минулих століть – гранітні жорна від водяного млину (ф. 18), столярний верстат (ф. 19), різноманітний глиняний посуд (ф. 10; 15; 20) тощо.
Загалом же варто зазначити, що музеї, подібні до маячанського, дозволяють зберегти для нащадків рештки пам’яток традиційної народної культури, що стрімко зникає у наші бурхливі часи.
В. В. Циміданов
Надзвичайно цікаво!
Виглядає на те, що слобожанські хати – значно багатші на різьблення, ніж, скажімо, Київщини.
Авторам спасибі за дописа!
Хвигури (тобто спостережні вишки) – особливо цікаві!
Не надто багато відомо взагалі їхніх зображень, а тим паче – реконструкцій.
А тут – цілих дві!)
Цікаво все ж: на основі яких даних здійснено ці реконструкції?