Музичний календар Сергія Прокоф’єва. Червень.

Симфонія № 2, ор. 40.

1924 рік. Родина Прокоф’євих остаточно оселилась у Парижі. Після  «американской прозы » Сергій Прокоф’єв з головою занурюється у бурхливе, яскраве життя світової культурної столиці: концерти (свої і колег по цеху), театральні вистави, виставки, поетичні вечори, дружні обіди. Але, як зазначає Прокоф’єв (в «Автобіографії»): «Переехать в Париж ещё не значит сделаться парижанином, победившая Франция желала также быть победительницей в музыке, отсюда то исключительное внимание, которое оказывалось «шестёрке» ( Онеггеру, Мийо, Пуленку и другим)».

С. Прокоф'єв

Тобто, незважаючи на успіх прокоф’євських творів у Парижі (наприклад, Другій концерт для фортепіано з оркестром, кантата «Семеро їх» ) сам композитор відчував, що цього вже мало. Потрібно щось нове, щось, що зможе вразити досвідчену паризьку публіку. До того ж «зазвучал упрёк, к котрому потом не раз возвращались,- что я делаю успех старыми вещами. Я решил писать большую симфонию» («Автобіографія»). Так народжується задум про створення Другої симфонії.

Люблячи епатаж композитор анонсує ії як симфонію, «которая была бы сделана из стали и железа» ( як данина індустріальної темі у музиці того часу) і вирішує написати ії за три місяці. Але ж, як часто трапляється, життя вносить свої корективи.

Завдяки тому, що Сергій Прокоф’єв протягом 26 років вів щоденник, зараз у нас є унікальна можливість спостерігати за процесом створення цієї симфонії «на відстані витягнутої руки».

Отже, вперше композитор фіксує свою ідею про симфонію 7 червня 1924 року: «Буду писать Симфонию, а то я давно уже не сочинял новой музыки… Все мои «новинки», которые в этот сезон исполнялись в Париже в первый раз, по существу были старьём». Але пройде більш двох місяців, перш ніж Прокоф’єв знов повернеться до свого задуму: «Начал обдумывать Симфонию. То, что она будет в двух частях…у меня давно решено» ( 19 серпня 1924 р.). Взагалі, робота над симфонією йшла складно, що дуже не характерно для Прокоф’єва і це його спантеличувало: «Симфонияни с места, что не способствует хорошому настроению» ( 20 серпня 1924 р.). Поступово робота просувалася: « Кончил эскиз Симфонии. Но какая работа ещё! Сначала отделка, потом оркестровка» (17 жовтня 1924 р.). І нарешті, 19 травня 1925р.: «Окончена Симфония… Двести двенадцать страниц. Работал девять месяцев. А начиная, думал справиться в три».

Прем’єра симфонії відбулася 6 червня 1925 року. Ось як Сергій Прокоф’єв описує свої враження від концерту: «Успех выше среднего… Меня вызывали. Я кланялся из ложи после того, как убедился, что всё-таки аплодировали настойчиво» (Щоденник, 6 червня 1925р.). А наступного дня композитор прийде до такого висновку: «Симфония прошла, хотя и оставив неудовлетворённость, как от исполнения, так и от принятия публикой и музыкантами. Но иначе и быть не могло с такой сложностью, которую я сплёл за девять месяцев!» ( 7 червня 1925 р.). Справа у тому, що дійсно, на довгі роки за цією симфонією закріпилася репутація «устрашающего конструктивистского опуса» (І.Нест’єв ). На той час вона виявилася не по зубах не тільки публіці, але і зародила підозру у автора в своїх композиторських здібностях (у перший і в останній раз за життя): « …сам не разобрал, что за штуковина вышла… Да и у всех других ничего, кроме недоумения, симфония не вызвала: так намудрил, что и сам, слушая, не всюду до сути добрался, с других же нечего и требовать. В общем – конец – теперь не скоро дождутся от меня сложной вещи… Всё же где-то в глубине души есть надежда, что через несколько лет вдруг выяснится, что симфония вовсе порядочная и даже стройная вещь, – неужели же я на старости лет и с высоты всей моей техники всё – таки и плюхнулся в калошу, да ещё после девяти месяцев бешенной работы?!» (з листа Н. Мясковському, 4 серпня 1925 р.).

Зараз, коли з дня прем’єри пройшло вже 95 років, Друга симфонія Сергія Прокоф’єва вже нікого не шокує. Так, вона і досі залишається твором, прослуховування якого потребує попередньої підготовки, але це того варто. Оскільки це гігантське звукове полотно, навіть сьогодні, приголомшує своєю звучністю, надзвичайною емоційністю першої частини, та світлим, витонченим ліризмом другої. І це – світ Сергія Прокоф’єва, який сповнений різких контрастів, але  одночасно – гармонійний в своїй основі.

Наталя Скіба

Прослухати симфонію можна тут: https://useraudio.net/search/

Поділитися в соціальних мережах:

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *