8 липня 1934 року Сергій Прокоф’єв закінчив симфонічну сюїту «Поручик Кіже», яка була скомпонована з фрагментів музики до фільму з однойменною назвою. Тому спочатку звернемося до першоджерела.
Першу згадку про намір написати музику до кінофільму Сергій Прокоф’єв озвучує в інтерв’ю для газети «Вечерняя Москва», 6 грудня 1932 року: «есть проект работы над музыкальным оформлением звукового фильма «Поручик Киже» ( по одноимённой повести Ю.Тынянова). Веду по этому поводу переговоры с кинофабрикой «Белгоскино». Цікаво, що на першу спробу творців фільму ( Г.Козінцев і Ю.Тинянов) долучити його до співпраці, композитор відповів відмовою, аргументуючи це так: «никогда не писал и не знаю, с чем это едят».Однак згодом він змінює своє рішення. Що ж стало причиною?
По перше, це дуже цікавий сценарій, літературною основою якого була повість Ю.Тинянова «Підпоручик Кіже». В свою чергу, сюжетом повісті став історичний анекдот про поручика Кіж, який був записаний В.Далем і надрукований у 1870 році в збірнику «Рассказы о временах Павла І». В анекдоті розповідається, як помилка військового писаря призвела до появи прапорщика Кіж. Павло І, підписуючи наказ, чомусь вирішив виділити Кіжа і підписав власноруч «Підпоручика Кіж в поручики». На другій день Павло перевів його вже в штабс-капітани, а незабаром і в полковники з приписом «Викликати до мене зараз». Лише після ретельних пошуків помилка була знайдена але ж ніхто не посмів доповісти Павлу І про те, що цей вояка існує тільки на папері. І військове керівництво вирішило поховати Кіжа. Імператору було докладено, що полковник Кіж «раптово помер і тому прибути не може». На що Павло з сумом сказав «Шкода, був хороший офіцер».
Юрій Тинянов зберігає фабулу анекдоту ( змінюючи прізвище Кіж на Кіже), але ж у повісті акцент робиться на висміюванні бюрократичної системи, для якої буква регламенту стає важливіше здорового глузду. У повісті Кіже, окрім підвищення в чинах, був поставлений в караул, покараний, висічений батогами, засланий в Сибірь, прощений, одружився, дослужився до генерала, захворів і помер.
По друге, це нові можливості, які відкривалися з появою звукового кіно для композиторів. Нагадаємо, що «великий німий» заговорив нещодавно, а повнометражний музичний фільм з’явився у 1927 році ( «Співак джазу», прем’єра відбулася у Нью-Йорку). Є і свідоцтво того, що Сергій Прокоф’єв раніш вже розмірковував про майбутнє кіномузики. У 1932 році, в інтерв’ю паризький газеті «Pour Voys» він визначив такі принципи співпраці композитора і режисера: «Совершенно необходим тесный контакт между композитором и постановником. Вот возможный метод работы: сначала точно захронометрировать продолжительность сцен, диалогов и т.д., только затем к своей работе может приступать композитор, а затем и постановщик, строго соблюдая установленный хронометраж, чтобы кадры соответствовали музыке. И подобно тому, как это происходит в балете, музыка или описывала бы действие, или сопровождала его полифонически.» І ось, з’явилася можливість реалізувати свої ідеї на практиці. «Я с удовольствием принялся за музыку к фильму «Поручик Киже». У меня как-то не было никакого сомнения относительно музыкального языка для этого фильма.» («Автобіографія»).
І дійсно, прокоф’євська музика стала невід’ємною частиною цієї дивовижної кіно історії. Тут в повній мірі знайшли відображення іронічний характер та дотепність композитора. Наприклад, одним з головних інструментів оркестру у фільмі став корнет-а-пістон – це маленька труба з високим та різким звуком. Він виконує все – і військовий марш, і весільну пісню, і поховальну музику. Його звучанням фільм і починається і закінчується. Чому? Тому що на екрані показується сатиричний образ павловського режиму, з його безглуздою муштрою, бездарними наказами військових чиновників, показовим блиском парадів ( Хоч треба зауважити, що епоха Павла І закінчилась у 1801 році, а новий інструмент корнет-а-пістон з’явився лише у 1830 році).
Судячи з усього, Сергій Прокоф’єв вважав музику до фільму «Поручик Кіже» важливою віхою в своїй творчості. Так як незабаром він створює однойменну сюїту для симфонічного оркестру. Але ж робота над неї виявилась доволі складної: «Я сделал симфоническую сюиту, провозившись над ней гораздо больше, чем над музыкой для фильма, так как пришлось искать форму, переоркестровывать, отделывать и даже соединять темы.»(«Автобіографія»).
Сюїта «Поручик Кіже» складається з п’яти частин, кожна з котрих має програмну назву.
Перший номер – «Народження Кіже» – в плані музичного тематизму більш всього пов’язаний з музикою до фільму. Жанрова основа першої частини – марш. Звучання флейти – пікколо і малого барабану – це пародія на військову музику часів Павло І. Тут же з’являється і лейтмотив Поручика Кіже, якій нагадує колискову. І це не випадковість – але ж писар засинає під час написання наказу, раптово прокинувшись і здійснює помилку, в результаті якої на світ і з’являється Кіже.
Другій номер – «Романс», мелодія якого поєднує в собі елементи як селянської пісні ( по стилістиці ), так і міського романсу ( по формі ). Звучання арфи створює відчуття гітарного перебору, що підсилює ефект.
Третій номер – «Весілля Кіже», поєднує в собі звучання, з одного боку, помпезного хоралу, а з другого – елементи весільної пісеньки, під час якої гості невпевнено посміюються в очікуванні віртуального нареченого.
Четвертий номер – «Тройка» – це «розгульна гусарська пісня»( И. Нестьев ), яка супроводжується звучанням дзвіночків.
П’ятий номер – «Похорон Кіже», в якому всі теми сюїти «сходяться немов на побачення, щоб видертися один на одного» ( Ф.Шмітт ). Така музична іронія підсилює парадокс ситуації: невтішна вдова, з гірким плачем, йде за труною, в якій …нікого не має!
Працюючи над сюїтою Сергій Прокоф’єв напише у листі другові (В.Держановському ): «Киже – дьявольская работа. Зато, что за весёлая музыка!».
І в кінці хотілось б зазначити, що надалі популярність цієї музики стала воістину фантастичною. Окрім того, що вона постійно виконується по всьому світі, ії неодноразово використовували як професійні кіно-композитори, так і рок-музиканти. Наведемо лише кілька прикладів: саудтреки до фільмів «Устами художника», «Перехрестя Деленсі», «Доктор Голлівуд», «Любов і смерть», «Гордість мого батька». Ну і як же без Стінга! Знаменитий рок-музикант в своєму хіті «Russians» цитує мелодію «Романсу» з «Поручика Кіже».
В цілому ж, симфонічна сюїта «Поручик Кіже» далеко виходить за рамки прокладної музики, ставши шедевром симфонічної спадщини XX сторіччя.
Прослухати можна тут: https://useraudio.net/search/
