У Добропіллі колишня вулиця Котовського нині зветься вулицею Миколи Чернявського – українського письменника, педагога, громадського діяча.
Народився він 3 січня 1868 р. в селі Торській Олексіївці Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині село Шахове Покровського району Донецької області) у родині сільського диякона. Через два роки його батька Федора Степановича з диякона висвятили на священика й дали парафію у селі Новобожедарівці Слов’яносербського повіту (сучасна Луганська область).
Микола Чернявський закінчив Бахмутське духовне училище та Катеринославську семінарію, після чого у 1889 р. повернувся до училища вже як викладач — він навчав церковного співу та музиці.
Перші вірші Чернявського були написані російською мовою, однак поет особисто їх знищив після прочитання «Кобзаря» Тараса Шевченка: «Я прочитав “Кобзаря” і думав, що ж мені робити. Зрештою, яким би не було потужним московське море, воно вороже моєму народові і заливає мій край. Тому я все-таки буду писати українською». Микола Федорович також додавав: «Це (написання віршів російською мовою) була зрада Україні. Несвідомо зроблена, але безперечна зрада».
У 1894 році Чернявський переклав «Слово о полку Ігоревім». За рік, 1895 р., у Харкові видав першу поетичну збірку «Пісні кохання». А вже через три роки вийшла друга збірка поета – «Донецькі сонети» (1898). Видана вона була в Бахмуті й стала чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі. У Бахмуті Микола Федорович видав кілька збірок творів Пантелеймона Куліша, а також збірку спогадів про видатного українського письменника «Щирі сльози над могилою П. О. Куліша».
Микола Чернявський учителював у Бахмуті 12 років, а у 1901 р. переїхав до Чернігова, де працював на посаді земського статиста. Тут товаришував з Михайлом Коцюбинським та Борисом Грінченком.
Та вже 1903 р. Микола Федорович переїздить до Херсона, який став для нього рідним.
На південь, до моря, я линув душею,
І мріялась синя пустиня мені.
В’являлось: літають чайки понад нею…
На обрії хмари снуються ясні…
Тепер я побачив. О, скільки простору,
І сяєва, й блиску це море таїть!
Як вільно тут серцю, як вільно тут зору!
Як груди тріпочуть, як хочеться жить!..
(“На південь, до моря, я линув душею…”, 1903)
На Херсонщині на початку XX ст. діяв потужний загал української інтелігенції, велась широка культурно-просвітницька діяльність. Поетичною збіркою «Зорі» починається Херсонський період творчості Миколи Федоровича. В цей час були написані прозаїчні твори – повісті «Весняна повідь» (1906), «Варвари» (1908) та «Душа поета» (1914).
Спочатку Чернявський працював у Губернському земстві на посаді завідуючого відділом народної освіти. 1905 р. завдяки його зусиллям у Херсоні вийшли два літературні альманахи: «З потоку життя» та «Перша ластівка». Перший набув загальнонаціонального розголосу і став помітною подією в художньому житті українського суспільства, у другому видрукувано твори молодих літераторів. У 1906 р. наказом губернатора Миколу Федоровича звільнено з посади за «українофільство», вбачаючи «мазепинство» в упорядкуванні і виданні альманахів.
З 1917 р. він знову на педагогічній роботі в різних навчальних закладах міста – в учительській семінарії, комерційному училищі, кооперативному та сільськогосподарському технікумах, соціально-економічній профшколі, інституті народної освіти (нині Херсонський державний університет).
Микола Чернявський не був просто письменником чи педагогом — він був громадським діячем та борцем за незалежність України в часи визвольних змагань 1917-1921 рр. Він боровся без зброї в руках. Разом зі своїми однодумцями в Херсоні він організовував перші українські мітинги, курси української мови, видавав газету «Українська хата в Херсоні», зрештою, долучився до заснування регіонального відділу товариства «Просвіта».
Для Миколи Чернявського як письменника найпродуктивнішим став 1920 рік. Херсонським кооперативним товариством «Українська друкарня» було видано 8 його книжок: три поетичні збірки – «Поезії. Книга 1. Молодість», «Поезії. Книга 2. Молодість», «Поезії. Книга 3. Молодість»; три прозові збірки та дві мемуарні книжки – «Червона лілея. Спогади про М. Коцюбинського» і «Кедр Лівана. Спогади про Б. Грінченка».
У кінці 1920-х рр. у харківському видавництві «Рух» вийшли вибрані його твори у 10 томах. Провідним мотивом у віршах пореволюційної доби зазвучав песимістичний настрій поета, який не зміг примиритися з придушенням національного відродження, штучним голодомором в Україні 1932-1933 рр. Письменник переймався долею українського народу, болісно переживав наступ сталінщини на українську культуру, масові репресії 30-х років.
Останні 10 років життя Миколи Чернявського були важкими. Радянська влада боролася з «ворогами народу», з ініціаторами національного відродження. Письменника тричі заарештовували. Тоді для працівників НКВС мотивацією слугувало таке шаблонне формулювання, як участь у «контрреволюційній діяльності». Після перших двох арештів 1929 р. та 1933 р. його звільняли за браком доказів. Арешт 14 жовтня 1937 року став для Миколи Федоровича останнім. Його було звинувачено у багатьох злочинах проти радянської влади. Але на жодному з допитів письменник не визнав звинувачень. Здійснено вирок було в Херсоні в ніч з 19 на 20 січня 1938 року.
Микола Федорович Чернявський був реабілітований у 1956 році. Після смерті Сталіна вийшла невелика збірка його віршів, однак на широкий загал в Радянському союзі творчість письменника довго залишалася призабутою, прозові та публіцистичні твори не видавалися взагалі. На жаль, і сьогодні творчий доробок Миколи Чернявського залишається малодослідженим, хоча досить багатогранний.
