Рибалко Микола Олександрович (1922-1995 р., с. Оріхово-Василівка Артемівського р-ну Донецької обл.). З 9-ти років і до кінця життя Микола Рибалко мешкав у Краматорську. Учасник Великої Вітчизняної війни. Унаслідок третього поранення – у лютому 1945 р. на Одерському плацдармі – втратив зір, назавжди залишився інвалідом. Але до кінця життя його зброєю було неперевершене поетичне слово.
Ім’я Миколи Рибалка добре відоме багатьом поколінням Донеччини. Майже все своє життя він провів у м. Краматорську, є автором російськомовних поетичних збірок, у яких здебільшого провідною була тема війни, співзвучна з сучасними сумними подіями в нашій країні.
Літературний доробок поета – більш ніж 20 поетичних збірок, виданих, зокрема, у Донецьку та Києві, численних журнальних та газетних публікаціях. До його віршів неодноразово зверталися і продовжують звертатися українські композитори.
Відомо, що творчість Миколи Рибалка відзначено безліччю високих урядових нагород, серед яких орден Жовтневої Революції і Дружби Народів. У 1968 році за збірку «Дорога на висоту» Микола Олександрович Рибалко отримав звання лауреата республіканської комсомольської премії ім. Миколи Островського. У 1985 році за збірку «Незакатна зірка» він був удостоєний звання лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, а пісня Олександра Білаша на вірші М. О. Рибалка «Я жив в такі часи» стала лауреатом Всесоюзного телеконкурсу «Пісня-75».
Краматорцям широко відома громадська діяльність Миколи Рибалка. Понад сорок років він очолював літературне об’єднання при редакції газети «Краматорська правда», яке на той час вважалося одним із кращих в Україні. На базі цього об’єднання було виховане чимало талановитих літераторів, серед яких Олег Плуталов, Леонід Горовий, Віктор Пікалов, Анатолій Мироненко, Анатолій Мирошниченко.
Мужність та суворість почуттів – специфіка поезії Миколи Рибалка. Але одночасно в ній відчувається доброта, ніжність, палкість та м’який гумор, що викликає в читачів любов та повагу до поета.
Поетична спадщина митця приваблює своєрідністю, багатством деталей. А їхній арсенал у наділеного яскравою творчою індивідуальністю автора широкий і багатобарвний. Пластичність, видимість образів стала органічним надбанням талановитого земляка. Зокрема, чарівні, рельєфні та багатозвучні пейзажі рідного Донбасу подані в ліричних мініатюрах, як-от:
Стрелки трав показывают лето,
Бесконечны лунные следы.
Соловьями звонкими воспеты
Тихие вечерние сады.
Цікаво те, що навіть у таких пейзажних віршах звучить м’який, добрий гумор, але й цей гумор – не просто усмішка, він вміщує у собі певну серйозність:
А знаешь, осень, уходи
По золотой своей дорожке…
Ты трудилась – отдохни,
Хотя бы вот у этой ели,
Рукой зеленою махни
На острокрылые метели.
Поет віддано любив Донецький край, місто, в якому жив. Він уславлював його надзвичайно працьовитих людей, чарівну природу, шахтарські міста. Зокрема, з особливою теплотою автор писав про Краматорськ, за яким разом із автором сумують багато краматорців, що сьогодні були змушені його покинути.
Трудовые деньки,
Соловьиные ночи.
Огоньки, огоньки –
Твои ясные очи.
Ой, донецкий простор,
Ой, вы, звездные дали.
Краматорск, Краматорск –
Город парков и стали.
Але настане той час, коли всі повернуться у щирі обійми своїх рідних міст…
Край донецкий смуглолицый,
У тебя лучистый взгляд.
Незакатные зарницы
Полыхают,
как закат.
Край донецкий смуглолицый —
Звезды вышли на наряд,
И, как солнце, золотится
Твой земной,
твой жаркий клад.
Край донецкий смуглолицый —
Разрумяненная даль.
Из печей твоих струится,
По горячим жилам сталь.
Край донецкий смуглолицый —
В белой кипени сады.
Мне и спится, и не спится
У речной твоей воды.
Край донецкий смуглолицый —
С золотинкою глаза.
Не легко в тебя влюбиться,
Разлюбить тебя нельзя.
М. Рибалко «Край донецький»
