Здавна, як відомо з історико-літературних джерел, і навіть тепер досить тернистим був і є шлях українського народу до відродження української державності. Здавалося б, нічого особливого, звичайна природа, поля, степи, ліси, шахти… Але саме це було музою натхнення та національним символом для багатьох творчих людей Донбасу.
Одним із поборників прагнень українського народу до свободи та незалежності, поціновувачів Донеччини є наш талановитий земляк, український і громадський діяч, публіцист, соціолог і поет Микита Юхимович Шаповал, який народився в селі Сріблянка, що неподалік Бахмута, у родині відставного унтер-офіцера. Звідти походить псевдонім письменника – Сріблянський. Із самого дитинства батько Юхим Олексійович привчав його любові до праці, а вже коли Микита трохи виріс, батько подався на шахти і забрав з собою Микиту та Дорофія. Хлопці працювали поденно, ретельно вибираючи породу з вугілля. У них було бажання допомогти батькам, заробити якусь кількість грошей. Згодом конторники помітили старанного і розумного Микиту і вже незабаром узяли хлопцем на побігеньках «за 3 рублі в місяць»…
Як ми знаємо, на той час шахтне виробництво несло передові технології в суспільство – нові підйомні машини, електрику. Серед юнаків шахтарського селища був дуже популярним монтер-електрик Клюге. Знаючи це, Микита теж мріяв стати монтером, але життя йому приготувало інший шлях…
Попри всі поневіряння та життєві негаразди Микита Шаповал був неабияким знавцем поезії і видав декілька власних поетичних збірок. Проте, на жаль, творча спадщина письменника довгий час була недоступною для вивчення. Лише після смерті митця його дружина Ольга Філаретівна доклала багато зусиль і творчого хисту, щоб не тільки зберегти й упорядкувати архів Микити Юхимовича, а й підготувати до видання багато його праць, розуміючи цінність і важливість їх для досягнення мети всього життя Микити – побудови незалежної України в єдиній Європейській сім’ї держав.
Наш відомий земляк щиро любив рідний край, був справжнім сином своєї землї, завжди піклувався про Україну, радів її успіхам, страждав разом із нею, виливаючи нестерпний біль і невимовну тугу за малою батьківщиною в поетичних творах. Часто письменникові доводилося покидати домівку, але символічним та надзвичайно патріотичним є те, що він навіть на відстані не забував про те, як пахне «цвітучий май» та «світ вечірньої зорі» в його рідному краї. Микита Шаповал був закоханий у свою Артемівщину. Садок, стежки дитинства, земля, на якій він виріс, завжди викликали в нього найтепліші спогади й саме тут формувався його світогляд.
МІЙ РІДНИЙ КРАЙ
Мій рідний край – пахуче поле,
Мій рідний край – цвітучий май,
Моя журба, моя неволя,
Чорний рани біль, страшний одчай.
Мої невиспівані звуки,
І листя жовте з квітника,
Благально в гору зняті руки,
Перед нападом хижака.
Мій рідний край – слова дитячі,
Мій рідний край – думки старі,
І промінь ранішній неначе,
І світ вечірньої зорі…
Для М. Шаповала батьківщина – це щось неосяжне, до болю рідне. Це й рідний дім, і перші друзі, і турботливі батьки. Тож для письменника – це й Серебрянський ліс, і Мар’їна гора, біля підніжжя якої росте ковила, і Сіверський Дінець, який блакитним серпантином прикрашає степовий простір, і це чудове, п’янке повітря, яке паморочить голову й збагачує чудотворною енергією:
Підперезав село убоге
Тонкий, вигадливий Дінець.
Блискуча, квітчана дорога,
Срібляно хвильний манівець.
Біжить – не спиниться ніколи.
Поміж гаями, по степах
Лани оре широкополі
І щезне в хащах і горах… («Дінець»)
Будь-яка вимушена розлука з рідним краєм лише посилювала любов митця до своєї землі, його душа та совість прагнули постійно діяти в інтересах української громадськості. Зокрема, у Чехословаччині М. Шаповал організовував Український Громадський Комітет, мета якого нагодувати, одягти та працевлаштувати українських біженців. Крім того, перебуваючи за кордоном, він не полишив літературної та громадської діяльності, брав активну участь у відродженні національної свідомості української нації шляхом революційної пропаганди та художнього слова. Та, перебуваючи за кордоном, Микита Шаповал потрапив до в‘язниці й за життя на батьківщину так і не повернувся, залишивши у спадщину вірші « …прийдешнім поколінням».
Микита Юхимович життям та творчістю довів, що був люблячим сином своєї країни. З різних причин покидаючи рідну Донеччину, він ніколи не забував своє коріння, уболівав за духовну спадщину майбутніх поколінь українців. Саме тому вірш « Грядущим нашим поколінням» по праву можна вважати своєрідним літературним пам’ятником для наступних поколінь:
Грядущим нашим поколінням,
Новим невідомим людям
Ми залишаєм згадку-відіння
І хвилювання іх грудям.
Це буде відгук наших дзвонів,
Що в наших грудях прогули,
Молитов наших і поклонів,
Благань, жадань, надій, прокльонів,
Що з нами гостро так жили…
Життя і творчість Микити Юхимовича Шаповала – один із найяскравіших прикладів надзвичайно актуальної в наш час синівської відданості своій землі – малій і великій Батьківщині. Патріотизм, мужність, любов до рідного краю доноситься до нас крізь століття через його твори, надихає прагненням до перемоги. Попри те, що доля поета була складною, він усе робив для свого народу, бо мріяв жити у вільній країні.
