Овсяннікова Наталія Борисівна,
ст. науковий співробітник ДОКМ
Початок християнства та розповсюдження православної віри у Донецькому регіоні
Археологічні дослідження підтверджують, що християнство виникло на Донеччині, а саме, у Подонцов’ї в XI-XІІ ст. На території, прилеглої до Святих Гір, був виявлений ряд пам’ятників того часу зі знахідками, що пов’язані з християнським населенням (християнський могильник поселення Зливки, посад Царине городище тощо).

Святогірський Успенський монастир по праву є одним з прадавніх монастирів Православної Русі. Час створення обителі вже в XVII ст. був невідомий, що підтверджується монастирським Синодиком 1710 року. Найбільш вірогідною є версія про заснування печерних поселень у VIII-IX ст. вихідцями з Візантії в період гоніння на християн від іконоборців.
Перша найдавніша замітка про Святі Гори датується 1526 роком і зустрічається в «Записках про Московію» німецького посла у Москві Сигизмунда Герберштейна. Згадуються Святі Гори у Львівському літописі 1547 року. «Книга Великого Чертежу» (1547 р.) також вказує: «От устья реки Оскола на Донце с крымской стороны – Святые Горы». У пам’ятках не йдеться про існування саме чернечої обителі, але тексти натякають на те, що ченці-відлюдники селилися у печерах на мальовничих пагорбах ще в домонгольську епоху, тобто до кінця XIV століття.
У XVI ст. Святогірська обитель слугувала російській державі в якості сторожового поста. Головне призначення Святогірської сторожі булов спостереженні за пересуваннями кочівників-татар. Функцію оборони виконувала неприступна крейдяна скеля, у середині якої й знаходився монастир. Під час татарських нападів братія захищалася рушницями та пищалями.
Літописи свідчать, що територія Подонців’я почала засвоюватися козаками, починаючи з 1571 року. З метою охорони земель від кочівників були збудовані перші козачі зимівники та пікети. До Святогірського монастиря були приписані перші хутори у районі сучасного Райгородка – це Рєпнін Юрт і Крестовський Юрт (1665 рік). Василь Пірко довів, що саме з появою постійного населення у басейні Сіверського Дінця, населених пунктів Маяки, Козача Пристань, Торська фортеця, коректно говорити про початок заселення регіону. Одночасно із заснуванням перших укріплених містечок зводилися храми, створювалися перші парафії.

Археологічні знахідки, датовані кінцем XVII – початком XVIII ст., підтверджують, що поширення православ’я на півночі Донеччини пов’язано з козацькою колонізацією. На місці Козачої Пристані знайдені артефакти, що притаманні християнській культурі – більш двох десятків натільних хрестів.
На півдні Донеччини розповсюдження православ’я пов’язане з запорізькими козаками, поселення яких стали тут з’являтися в кін. XVI – на початку XVII ст. Після створення в 1611 році Кальміуської паланки з центром у Домасі з’явився ще ряд християнських поселень.
Виникнення солеварних центрів Тору та Бахмуту призвело у XVIII ст. до припливу значної кількості переселенців з України та Росії, які сповідували християнську православну віру. Перші православні храми у Бахмуті з’явилися на початку XVIIІ ст. Свято-Троїцький собор будувався з 1711 по 1745 рік. Покровська церква була освячена у 1732 році.


Значною подією у формуванні етнічної та конфесійної карти Донеччини стало безпрецедентне переселення кримських православних греків у Приазов’я. Проєкт, що належав митрополиту Готському і Кафському Ігнатію (Газадині), підтримала Катерина ІІ. 23 квітня 1778 року в Пасхальний день в Успенському Бахчисарайському скиту митрополит Ігнатій оголосив пастві про угоду з Російським урядом.


Вихід християн, які проживали на території Османської імперії, був задуманий як спасіння від мусульманського гноблення. Але новина сприйнялася із задоволенням далеко не усіма православними кримчанами. Проте, незважаючи на опір своєї пастви, святитель Ігнатій, подібно біблейському Мойсеєві, вивів з Криму більшість православного населення, всього 31 386 чоловік, з яких 18394 греків, інші – вірмени, грузини та волохи.

Переселення тривало декілька років. Низки возів, запряжених волами, рухалися у бік Азовського узбережжя. Свою національну святиню, древню чудотворну ікону Божої Матері (Одигитрія) з печерної церкви в поселенні Майрум біля Бахчисараю (нині Успенський монастир), християни відвезли із собою. Переходили невеликими групами, що складалися з жителів одного або декількох кримських селищ, і селилися за бажанням на визначених для поселень місцях. На місті козацької Домахи був створений Маріуполь (Маріамполь, місто Діви Марії).

У 1780 році митрополит заклав тут кам’яну церкву в ім’я священомученика Харалампія. Під час походу греки дали обітницю побудувати храм, присвячений цьому святому, до якого вони зверталися за допомогою від повальних хвороб. У цій церкві знаходився образ святого великомученика Георгія. Ікона збереглася до сьогодні. На території Маріупольського повіту переселенці з Криму оселилися в 20 селах. Стараннями святителя Ігнатія в Маріупольській околиці було побудовано 24 храми (4 в Маріуполі і по одному в кожному грецькому поселенні).
Формування конфесійної палітри Донецького краю
Донеччина є поліетнічним та поліконфесійним регіоном, і в тому його особливість. Століттями цементувався конгломерат різних етносів та віросповідань. Переважна більшість населення Донбасу сповідували православну віру. Православне населення Донеччини поповнилося у XVII ст. вірменами, у 1829 році – греками, що перебралися з Туреччини (с.Анадоль). Завдяки переселенню на Донеччину у XVIII-XIX ст. великих груп колоністів із Центральної Європи, насамперед німців, великого поширення набули протестантські конфесії. Серед переселенців переважали лютерани, кальвіністи, а також меноніти. Пізніше. в Маріупольських колоніях почали створюватися громади штундистів, баптистів. Німецькі поселення стали базою поширення адвентизму.
Поява католиків в другій половині ХІХ ст. була обумовлена приїздом іноземних фахівців з Польщі, Чехії, Франції.
Єврейські поселенці, що з’явилися в цей же період, створювали сільськогосподарські громади. Сповідували вони ортодоксальний іудаїзм та хасидизм. Велику групу населення становили татари, переважно мусульмани.
Малочисельними групами були представлені у Донецькому регіоні так звані секти: християни-старообрядці, духоборці, молокани, єговісти та інші. В цілому сектанти складали 1,7% населення, як по Харківській губернії, так і по Катеринославській.
Внаслідок колонізації регіону сформувалася складна конфесійна палітра Донеччини. В останні роки почалося швидке зростання числа релігійних об’єднань. 95,4% їх належать до християнських конфесій. Зміцнює позиції Українська Греко-католицька Церква, яка опікується переважно переселенцями із західних областей України. Утворено багато католицьких парафій. В області діють ісламські центри, іудейські та буддійські духовні об’єднання.
Цікаві факти
Козача Пристань, один з перших населених пунктів на Донеччині, був заснований козаками-християнами у 1685 році. Одночасно з’явилися священик та церква, що освячена на ім’я Архангела Михаїла. Населення містечка об’єдналося в церковну громаду. Як церковно-територіяльна одиниця, що збереглася, парафія Райгородської Архангело-Михайлівської церкви є найдавнішою парафією на півночі Донеччини.

У 1772 році церковно-парафіяльну школу Покровської церкви м. Бахмуту перетворили у семінарію. Певний час у цьому колегіумі викладав риторику український філософ Григорій Сковорода.

До сьогодні збереглася без змін Миколаївська двопрестольна церква м. Бахмут – один з найдавніших дерев’яних діючих храмів у Східній Україні. Побудована вона в 1797 році на території Покровської слободи. Виконана в стилі слобідських архітектурних традицій
Історики припускають, що перший храм на території фортеці Тор був побудований біля солоних озер не пізніше 1646 року.

Свято-Воскресенський храм в Слов’янську – один із найдавніших на Донеччині. Він був побудований в 1775 році секунд-майором Степаном Тарановим-Белозеровим. Храм звели на березі солоного Вейсова озера. Збереглися чудотворні образи Богородиці: ікона Іверської Божої Матері написана у 1903 році та образ Неопалимої купини, написаний в 1822 році.
Використані дослідження:
- Едуарда Кравченко, Михайла Швецова;
- Василя Пірка, Ігоря Корнацького;
- Володимира Дєдова, Марії Ребрової;
- Володимира Нікольського, Володимира Давиденка;
- Сергія Татаринова, Андрія Германа.