«Василь Голобородько – це справді
гордість української літератури,
української поезії. Україна просто
зобов’язана номінувати його на
Нобелівську премію з літератури.
Ще Стус свого часу ставив
його номером один серед
поетів свого покоління».
Оксана Забужко
Уже стали штампами метафоричні вислови «крилата поезія», «поезія окрилює», але у віршах Василя Голобородька вона дійсно летюча, оскільки доволі часто героями його творів стають птахи (цикл «Українські птахи в українському краєвиді») або ж назва сама рветься у височінь (збірки віршів «Летюче віконце», «Ікар на метеликових крилах»). І це не випадковість, бо автор уважає, що в назвах птахів закодовано свідомість народного українського генія через прислів’я, приказки, загадки, повір’я, замовляння, пов’язані з тим чи іншим птахом.
Про це сам поет говорить так: «Побачивши якось птаха, про якого не знаємо навіть назви, ми тільки одне зауважуємо, на рівні безпосереднього спостереження, притаманного не лише людям: це — птах, але знаючи усе багатство назв птаха, загадку про нього, прислів’я і приказки, повір’я і прикмети, заклички і замовляння, пов’язані з ним, ми привносимо все це птахові, олюднюємо його, а, бачачи птаха в краєвиді, тим самим олюднюємо і дикий, порожній без людської присутності краєвид».
Тут також слід наголосити, що для фольклорно-образного відтворення світу В. Голобородько знайшов необхідну віршовану форму – верлібр: «Верлібр був для нас однією з ознак справжньої поезії. Сам я орієнтувався на фольклор, який є реалізованими метафорами життєвих ситуацій. Кожен народ відображає реальну дійсність через свою мову і культуру. Існує мова й немовлена: обряди, ритуали, звичаї, повір’я. Тому намагаюся у своїй творчості користуватися повною українською мовою, а не лише тією, що зафіксована у вигляді слів у словнику, навіть у найповнішому. Розуміючи отак мову, я пишу вірші».
Сьогодні ім’я В. Голобородька добре знане у світі, адже в 1983 році в Югославії вийшла антологія світової поезії «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька», в якій поряд з іменами По, Геббеля, Уїтмена, Фета, Бодлера, Норвіда, Малларме, Верлена, Хопкінса, Лотреамона, Рембо, Лафарга представлено й ім’я нашого співвітчизника. Однак життєвий і творчий шляхи письменника більше схожі на тернисту і звивисту дорогу, ніж стрімку пряму автостраду.
Народився нинішній лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій Василя Симоненка, Пантелемона Куліша, Миколи Трублаїні, член Національної спілки письменників України в селі Андріанопіль Луганської області. Писати вірші почав ще у школі. В 1964 році Василь Голобородько став студентом Київського університету імені Т. Г. Шевченка, але провчився там лише рік. За поширення серед студентства «поглядів, не властивих для радянської дійсності», він був відрахований.
У 1965 році Спілка письменників допомогла Голобородьку поновити навчання на другому курсі Донецького університету. Але і там молодий поет не втримався – був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що Голобородько поширював серед студентів вишу роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» та книжки, які трактувалися як «націоналістична пропаганда». Про це секретар Донецького обкому КПУ навіть доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967 року.
У 1967 році Голобородько спробував вступити до Літературного інституту в Москві. Він успішно пройшов головне випробування – творчий конкурс, але до інших вступних іспитів його не допустили.
У тому ж році йому запропонували закінчити вищу освіту в Луганському педагогічному інституті, але за це він мусив підписати лист-каяття і назвати тих, хто мав на нього націоналістичний уплив. Молодий поет відмовився від такої «перспективи» й пішов служити в армію – будівельні загони на Далекому Сході.
У 2001 році Голобородьку нарешті вдалося здобути вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, а у 2004 році він перебрався жити до Луганська, де мав на той час квартиру. Але через окупацію міста російсько-сепаратистськими війська в 2014 році змушений був переїхати до Будинку творчості в Ірпені під Києвом. Та, незважаючи на всі ці прикрощі, поет зберігає властивий йому оптимізм, про що, наприклад, свідчить голова Донецької обласної спілки письменників України Микола Сіробаба, який зустрічався з ним під час роботи з’їзду письменників України в 2014 році. Безумовно, упевненості в подальшій творчій діяльності В. Голобородьку надасть і те, що Указом Президента України від 1 лютого 2021 року йому як видатному діячеві культури й мистецтва призначено довічну державну стипендію.
Більшість проблем у В. Голобородька виникало безпосередньо через його творчість і пов’язані з цим життєві принципи. Так, перша поетична книжка «Летюче віконце», уже набрана до друку в одному з київських видавництв, через незгоду автора «співпрацювати» з органами КДБ була знищена. А той факт, що ця книжка в 1970 році була видана у видавництві «Смолоскип» (Балтімора, США), на Батьківщині розцінили як вияв ворожого ставлення до радянської влади, тому на 20 років було заборонено видання книг поета в Україні. І лише в 1988 році в київському видавництві побачила світло збірка поезій «Зелен день».
Тож на сьогодні, крім уже згаданих збірок, у творчому доробку письменника є поетичні збірки «Калина об Різдві», «Слова у вишиваних сорочках», «Віршів повна рукавичка» (поезії для дітей), «Вірші лісові», дослідження «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках», монографія «Зміст української народної казки».
Отже, Василь Голобородько – поет зі своєрідним світобаченням, яке не можна сплутати з творчою манерою інших поетів-сучасників. Хай же його вірші привертають читацьку увагу, як ті птахи, що викликають авторське захоплення.
