Перебування німців на українських теренах сягає ще раннього середньовіччя, але практика заселення донецьких степів німецькомовними колоністами почалася за часів Петра I у XVIII ст. На заклик Петра I відгукнулися хлібороби з півночі Німеччини, які заснували перші 13 колоній. Добровільним переселенцям надавалися різноманітні пільги: самоврядування, свобода віросповідання, звільнення від оподаткування на десять років тощо.
Втім масовий характер німецька колонізація степу набула завдяки зусиллям імператриці Катерини II, коли акцент був зроблений на створення колоній в придбаних територіях (в Північному Приазов’ї) за рахунок вихідців з німецьких князівств.
Правовою основою німецької колонізації стали спеціальні маніфести російської імператриці Катерини ІІ від 4 грудня 1762 р. і 22 липня 1763 р., в яких іноземці запрошувалися переселятися на ново набуті неосвоєні землі Російської імперії.
Після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774 рр., зруйнування Запорозької Січі та приєднання Криму до Російської імперії заселення південноукраїнських степових просторів німецькими колоністами відбувалося досить інтенсивно. Німці зосереджувалися на землях Причорномор’я і Приазов’я. Прибуваючи з Данцига (нині м. Гданськ, Польща), Бадена, Вюртемберга, Гессена, Рейнланда, Пфальца, Ельзаса та інших земель Німеччини, вони заселяли південні райони, у тому числі і в Катеринославській губернії, до складу якої у ті часи входило і Північне Приазов’я.
Переселення німців зумовлювалося економічними і суспільно-політичними чинниками, що складалися в німецьких землях, колонізаційною політикою Російської імперії та об’єктивною потребою господарського освоєння нових земель. За віросповіданням – це були лютерани, католики і меноніти.
У 1789 році імператриця Катерина II видала Указ про залучення німців до освоєння земель Приазов’я. У тому ж році з Данцига до Катеринославської губернії прибуло 228 сімей менонітів. За указом німецькі колоністи користувалися наданими царським урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім’ю на вигідних умовах, грошову допомогу, свободу релігії та звичаїв, самоврядування, звільнення від виконання повинностей та сплати податків на термін від 10 до 30 років тощо. Вони також звільнялися від служби в армії. Пільги сприяли тому, що в Донецькому краї до 1864 року утворилося 68 німецьких поселень.
У 1823 році близько 500 сімей німецьких переселенців заснували у Приазов’ї відразу сімнадцять колоній, які принесли зі своєї Батьківщини і назви населених пунктів.
На території сучасної Розівської селищної ради Пологівського району Запорізької області були засновані такі колонії: Кіршвальд – с. Вишнювате, Тігенгоф – с. Азов, Розенгарт – входить до складу с. Листвянка, Шенбаум – с. Листвянка, Кронсдорф – входить до складу селища Розівка, Грунау – центр селища Розівка, Розенберг – с. Зоряне, Віккерау – с. Кузнецівка, Рейхенберг – с. Багатівка, Нейгоф – с. Новодворівка, Ейхвальд – с. Урицьке, Тігенорт – с. Антонівка, Тіргарт – с. Адамівка.
Одночасно з Розівськими колоніями у 1823 році були засновані 4 колонії на території сучасної Кам’янської селищної ради: Кампенау (входить до складу с. Мар’янівки), Міррау (с. Мирське), Кайзердорф (с. Пробудження), Готтланд (с. Мар’янівка).
У 1832 році німецькі переселенці з Біловецьких колоній на Чернігівщині заснували п’ять «дочірніх» колоній у Північному Приазов’ї з такими ж назвами як і на Чернігівщині: Білі Вежі (Біловеж) – однойменне село на території Розівської селищної ради, Рундевізе – с. Луганське Розівської селищної ради, Кальчинівка – однойменне село на території Нікольської селищної ради Донецької області, Кляйн Вердер (Малий Вердер) – с. Першотравневе Розівської селищної ради, Грос Вердер (Великий Вердер) – с. Маринівка Більмацького району.
У другій половині 30-х – на початку 40-х рр. ХІХ століття на території сучасної Нікольської селищної ради Донецької області поселились німці-меноніти. Це були вихідці із «старих» менонітських Хортицьких та Молочанських колоній. Таким чином, засновані ними колонії відносились до розряду «дочірніх»: 1836 р. – Бергталь (тепер с. Республіка), 1837 р. – Шенфельд (с. Ксенівка), 1838 р. – Шенталь (с. Ново-Романівка), 1841 р. – Гейбуден (с. Сергіївка), 1852 р. – Фрідріхсталь (с. Федорівка).
У 1878-1879 роках з’являється колонія із семи німецьких поселень під назвою Нью-Йорк (поруч із сучасним містом Торецьк Донецької області). Свою назву скоріше за все селище отримало від німецьких колоністів-менонітів, які оселилися у цій місцевості. Місцевий краєзнавець Віктор Ковальов установив, що спочатку на картах селище позначалося як Neu Jork (німецькою – Новий Йорк) – від містечка у Нижній Саксонії, звідки родом були предки засновників.
Німецькі колоністи (за віросповідною ознакою меноніти та лютерани) доклали вагомих зусиль для розвитку поселення. Вони займалися сільським господарством (мали у власності 3138 десятин землі). Діяли парові млини Герцена (з 1892 р.), Унгера (від 1893 р.), Діка, Ремпеля.
У 1894 р. було засновано машинобудівний завод Я. Нібура для виготовлення сільськогосподарської техніки (сіялки, віялки, борони, жнивні машини тощо) і машин для маслобійного виробництва. Згодом завод виконував і військові замовлення.
У 1905 р. П. Унгер побудував один із перших на Донеччині цегельний завод. Було засновано банк «П. Г. Унгер і П. П. Дік» із основним капіталом 100 тисяч рублів. Діяли початкова школа, центральне училище (з професійно-педагогічної підготовки), вища школа для юнаків, жіноча прогімназія. Працювали книжковий магазин, готель, поштамт із телефонною станцією.
У 1916 р. за рішенням військового відомства було побудовано фенольний завод «Інкор і Ко» з виробництва кам’яновугільного фенолу – сировини для виготовлення вибухових речовин.
Селище Нью-Йорк стало однією з найбагатших і найбільших німецьких колоній в Приазов’ї. Там і сьогодні збереглися деякі німецькі будівлі, старі будинки з черепичними дахами і декілька гранітних пам’ятників, що повалили, на місцевому кладовищі.
У 1951 р. із розгортанням «холодної війни» смт Нью-Йорк із політико-ідеологічних міркувань було перейменовано на селище Новгородське. А у 2016 році в селищі провели перші громадські слухання, на яких було прийнято звернення до Верховної Ради України з проханням про повернення Нью-Йорку історичної назви. Рішення громади тоді підтримала й селищна рада. Але тільки 1 липня 2021 р. Верховна Рада проголосувала за постанову про перейменування селища Новгородське на смт Нью-Йорк.
Інше колишнє велике німецьке поселення – Бойківське, селище міського типу Кальміуського району Донецької області, адміністративний центр Бойківської селищної громади. Раніше він називався Остгайм. Остгайм – це було євангелістське село, засноване у 1869 році. Одна з перших німецьких колоній в Донській області. Засновниками були 28 сімей євангелістської сепаратистської громади із колонії Ноєгофнунг. (з 1876 р. Остгайм).
До Другої світової війни Остгайм (з 1935 до 2016 рр. – смт Тельманово) було місцем компактного проживання німців. Після війни німецьке населення було депортовано, а на їхнє місце після радянсько-польського обміну ділянками територій 1951 року до селища були депортовані бойки (514 осіб) із села Чорне Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області. Звідси і сучасна назва поселення – Бойківське.
Взагалі, у кращі часи на території нинішньої Донецької області налічувалося 654 німецькі колонії. Але дрібні селища-колонії давно перестали існувати або були поглинені містами, що розрослися. Наприклад, на межі Донецької і Дніпропетровської областей до 1919 року існувала колонія Марієнталь, яка була повністю спалена ще махновцями під час громадянської війни.
Перша світова війна та події 1917–1921 рр. підірвали економіку німецьких колоній. Колоністів позбавили податкових і кредитних пільг, частини общинних земель, права голосу на виборах до Всеросійських Установчих зборів. Вони пережили численні погроми й пограбування та голод 1921–1923 років. Перерозподіл земельних фондів в УРСР призвів до втрати ними значної частки приватних і громадських земель. Звичайно все це стимулювало еміграційні настрої.
Із введенням нової економічної політики в німецьких колоніях було проведено землевпорядкування і їм повернули частину конфіскованих земель. Як наслідок, у німецьких колоніях отримала розвиток сільськогосподарська кооперація, і з’явилися машинно-тракторні, тваринницькі, молочні, меліоративні товариства тощо.
Проведення в Україні примусової суцільної колективізації, голодомор 1932-1933 рр. негативно вплинули на соціально-економічне життя німецького населення. Життєвий уклад у німецьких колоніях, що складався протягом багатьох поколінь, було зруйновано. Господарства занепадали, згасало культурне життя. Згортання політики сприяння національно-культурному розвиткові національних меншин України, що розпочалося з 2-ї пол. 1930-х рр., призвело до закриття навчальних і національно-культурних закладів, ліквідації німецьких національних районів і сільрад та релігійного життя німців.
З початком Другої світової війни у 1939 р. німецьке населення піддалося масовим репресіям. Радянська влада сприймала представників цієї національності як потенційних посібників фашистів. До 1941 року в німецьких селах залишилося менше половини населення. А 22 вересня 1941 р. вийшов указ про депортацію німців із Сталінської, Ворошиловградської та Запорізької областей в північний Казахстан. З Донецької області було примусово депортовано близько 65 тисяч чоловік. Повернутися їм дозволили тільки у 1972 році.
За даними перепису населення 1989 року, в Донецькій області проживало понад 6 тисяч німців, які були нащадками колоністів.
Проголошення незалежності України відкрило можливість повернення депортованих німців в місця попереднього проживання. Ще 17 квітня 1991 р. ВР УРСР прийняла Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», відповідно до якого німці отримали можливість повертатися в Україну і, в тому числі, і в Донецьку область.
У 1992 р в Україні набув чинності Закон «Про національні меншини», який гарантував право на національно-культурну автономію, відродження рідної мови, релігії тощо. У вересні 1996 р. була підписана угода між Україною та ФРН про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні.
У 1994 році було створено Донецький обласний центр німецької культури «Дойче Квелле». У 1997 р. – Союз німецької молоді Донецької області «Юнге Вельт». А у 1999 р. – Асоціація німецьких підприємців Донецької області «Дойчес Хайм».
У Донецькій області діє обласне національно-культурне товариство німців «Wiedergeburt» («Відродження»). Міські та районні відділення «Відергебурт» існували у містах Маріуполі, Бахмуті, Мирнограді, Шахтарську, Новоазовську, Горлівці, Костянтинівці, Нікольському, Торезі, Новгородському, Слов’янську. Метою діяльності товариства є сприяння національно-культурному відродженню німецького народу, вивчення і популяризація німецької історії, мови та культури.
Після повної деокупації Донецької області ці процеси неодмінно будуть розвиватися і надалі.
